На рівній відкритій поверхні, наприклад, у полі чи на луці, людина бачить земну поверхню довкола себе у вигляді великого круга. Це горизонт — увесь видимий навколо нас простір. Горизонт обмежений уявною лінією, краї якої ніби зливаються з небом. Це — лінія горизонту. Лінію горизонту добре видно на місцевості, де немає дерев, гір, горбів, високих будинків: у полі, на луці, в степу, на морі. Таку місцевість називають відкритою.
Якщо підніматися вгору, горизонт буде розширюватися, а лінія горизонту — віддалятися. Якщо рухатися вперед, лінія горизонту теж віддалятиметься.
Є чотири основних сторони горизонту: північ (Пн.), південь (Пд.), захід (Зх.) і схід (Сх.).
Між основними розташовані проміжні сторони горизонту: північний захід (Пн. Зх.), північний схід (Пн. Сх.), південний захід (Пд. Зх.), південний схід (Пд. Сх.).
Визначення сторін горизонту на місцевості називається орієнтуванням.
Саме слово орієнтування походить від латинського слова орієнс, яке в перекладі означає «схід». Стародавні народи Середземномор'я за основний напрямок уважали схід. Так і виникло слово орієнтування.
Найпоширеніші такі способи орієнтування на місцевості: за Сонцем, Полярною зіркою, місцевими прикметами, компасом.
При орієнтуванні за Сонцем враховується те, що найвище воно перебуває над лінією горизонту опівдні. В північній півкулі в цей час воно завжди буває на півдні, і тінь від різних предметів падає на північ. Якщо сонячного дня поспостерігати за довжиною тіні від жердини, застромленої в землю, то виявиться, що найкоротша тінь о 12 годині місцевого в північній півкулі часу і буде направлена на північ. Лінія, проведена в напрямку тіні з півдня на північ, називається полуденною лінією, або лінією меридіана. Лінії, розміщені перпендикулярно до неї, вкажуть схід і захід.
Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником
Знаючи, що Сонце здійснює по небосхилу свій видимий шлях зі сходу на захід за ходом годинникової стрілки зі швидкістю 15° за годину, можна визначити сторони горизонту за Сонцем і годинником у будь-який час дня. Для визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником використовують декілька способів.
Перший спосіб. На аркуші паперу замальовують коло і ділять на 24 частини. Рисочку зверху позначають цифрою 14, знизу – 2, праворуч – 20, ліворуч – 8, а відносно цих цифр підписують інші цифри циферблату (від 1 до 24), в результаті чого ми отримаємо астрономічний циферблат для визначення сторін горизонту влітку (для визначення сторін горизонту взимку циферблат необхідно підписати – 13, 1, 19 і 7 відповідно).
У напрямку від центра кола вверх до цифри 14 (взимку – 13) наносять стрілку і підписують „Південь”. Другу стрілку накреслюють у напрямку на час спостереження і направляють на Сонце. При такому положенні стрілки на Сонце попередньо нанесена стрілка на „Південь” вкаже відповідний напрямок. На малюнку показано визначення сторін горизонту за сонячним компасом(влітку) о 10:00. Такий компас використовують і вночі, коли видно повний Місяць і вважають, що це не Місяць, а Сонце і наводять відповідну цифру циферблату денного часу, тобто о 23:00 – 11:00.
Другий спосіб. Годинну стрілку циферблату годинника наводять на Сонце, а потім її спрямовують у цьому напрямку на віддалений орієнтир (положення хвилинної стрілки при цьому не враховується). Кут між годинною стрілкою та напрямком на цифру 2 (взимку – на цифру 1) на циферблаті годинника ділять навпіл – це і буде напрямок на південь.
До півдня ділять навпіл ту дугу (кут), яку годинна стрілка має пройти до 14 (13) години (малюнок -А), а після півдня – ту дугу (кут), яку вона пройшла після 14 (13) години (малюнок - Б).
Визначення сторін горизонту за Сонцем і годинником:
а) до полудня; б) після полудня
За відсутності годинника з циферблатом, його замальовують на папері (відповідно до циферблату годинника) і напрямок годинної стрілки на момент визначення.
Безхмарної ночі можна орієнтуватися за Полярною зіркою. Полярна зірка — найяскравіша зірка у сузір'ї Малої Ведмедиці, вона розміщена поблизу Північного полюса. Для її знаходження спочатку визначають сузір'я Великої Ведмедиці, яке нагадує за формою «ківш» (з чотирьох зірок) і «ручку» (з трьох зірок). Уявно продовжують лінію, яка з'єднує дві крайні зірки «ковша», і на п'ятикратній віддалі від них по прямій знаходять яскраву зірку в сузір'ї Малої Ведмедиці — Полярну зірку.
Орієнтуються на місцевості також і за місцевими прикметами. Наприклад, найбільш волога, тіньова сторона дерев і каменів переважно північна, на ній ростуть мохи і лишайники. З північного боку дерев, які ростуть на відкритій місцевості, менше гілок, з південної — більше, річні кільця з південного боку більш потовщені в порівнянні з північною. Похилий схил мурашника переважно звернений на південь, більш крутий — на північ. Крім того, мурашки будують мурашники з південного боку каменів, дерев, пнів. Весною північ і південь можна визначити і за схилами горбів та ярів (на схилі, зверненому на південь, сніг тане раніше в порівнянні зі схилом, який звернутий на північ).
Визначення сторін горизонту за різними ознаками місцевих предметів менш надійні, ніж вищезгадані, тому користуються ними лише за відсутності компаса, у районах магнітних аномалій, за умов обмеженої видимості.
Більшість ознак, як правило, обумовлені розміщенням місцевих предметів по відношенню до Сонця, а саме:
вівтарі православних церков звернені на схід, а головні входи – на захід, вівтарі ж католицьких церков (костьолів) звернені на захід;
припіднятий кінець нижньої поперечини хреста церкви звернений на північ;
відстань між кільцями на пеньках окремих зрізаних дерев більша у напрямку на південь;
взимку бурульки на дахах будинків частіше бувають більшими та довшими з південної сторони;
сніг швидше розтає на південних схилах; внаслідок цього на снігу утворюються зазублини – шипи, які направлені на південь;
влітку ягоди і фрукти скоріше дозрівають (червоніють, жовтіють) з південної сторони;
пофарбовані будівлі та паркани з південної сторони вицвітають більше і мають світліший колір;
на деревах хвойних порід смола рясніше накопичується з південної сторони;
просіки в лісових масивах частіше прорубуються за лінією північ-південь або захід-схід, лісові квартали нумеруються з заходу на схід.
Найнадійніший спосіб визначення сторін горизонту — за компасом. Компас — прилад, який вказує напрям магнітного меридіана. Його дія ґрунтується на магнітному полі Землі, яке впливає на стрілку компаса. Кінець стрілки компаса, що показує на північ, називається північним. Він вказує напрям на північний магнітний полюс. Протилежна стрілка компаса (південна) спрямовується на південний магнітний полюс.
Магнітні полюси земної кулі — точки на земній поверхні, в яких сходяться магнітні силові лінії. Вони не збігаються з географічними (істинними). Координати магнітних полюсів: магнітний полюс на півночі (72° пн. ш. і 96° захід.) і на півдні (70° пд. ш. і 150° сх. д.). Через те, що географічний і магнітний полюси лежать у різних місцях, напрям стрілки компаса на магнітний полюс не відповідає напрямові географічного меридіана. Між цими двома напрямами утворюється кут, який називається магнітним схиленням. Кожне місце поверхні Землі має свій кут схилення. Його величина враховується при точному визначенні сторін горизонту (вона вказана на топографічній карті або в спеціальних таблицях).
Компас широко використовується при навігації, літаководінні, геодезії, гірській справі, артилерії та ін. Розрізняють магнітний, механічний (гігрокомпас), радіокомпас і астрокомпас. Для визначення сторін горизонту необхідно покласти компас на рівну поверхню і встановити стрілку (синій кінець її завжди показує на північ). Для знаходження географічного напрямку на північ вносять поправки на величину магнітного схилення для даної місцевості.
Головна 
