Рельєф дна Світового океану схований під товщею води. Розрізнити нерівності на ньому можна за глибинами. Вимірюють їх ехолотом. Цей прилад із судна посилає у воду звукові сигнали. Вони досягають дна, відбиваються від нього і повертаються. Дослідники фіксують час, протягом якого звук пройшов до дна і назад. Знаючи швидкість поширення звуку у воді (1500 м/с), можна визначити глибини океану.
Виділяють такі форми рельєфу на дні океану: шельф, материковий схил, ложе океану, глибоководні жолоби, серединно – океанічні хребти, підводні вулкани.
форми рельєфу океанічного дна
Уздовж узбережжя материків тягнеться материкова обмілина (шельф). Її ширина різна. Ця ділянка мілководна: до 200 м завглибшки. Шельф є підводною слабонахиленою рівниною, яка вкрита осадовими уламковими породами, принесеними річками із суходолу.
Далі, до глибини 3000 м, тягнеться материковий схил. У багатьох місцях він порізаний глибокими долинами. Нижня частина схилу має вигляд хвилястої нахиленої рівнини.
У перехідній зоні від материкового схилу до ложа океану простягаються глибокі моря. З боку океану їх обрамляють ланцюги островів. Такі острови є вершинами величезних підводних хребтів.
Уздовж островів тягнуться глибоководні жолоби. Це довгі й вузькі западини з крутими схилами. Вони мають значні глибини (понад 6000 м). Яскравим прикладом такого поєднання (глибоководне море — ланцюг островів — глибоководний жолоб) є Японське море, Японські острови і Японський жолоб. Найбільше глибоководних жолобів у Тихому океані. Найглибший на Землі Маріанський жолоб має глибину 11 022 м. Найдовшим є Алеутський жолоб — понад 4000 км. Перехідні зони можуть бути поясами високої сейсмічності. Там часто трапляються землетруси і виверження вулканів. За жолобами починається ложе океану.
Ложе океану. Це центральна, найбільша за площею частина дна океану. Глибини там сягають 4000-6000 м. Земна кора в межах ложа — океанічного типу.
Рельєф ложа океану — це поєднання гігантських рівнин — улоговин. У їх центральних частинах шар осадових порід дуже тонкий. Він утворений вулканічним пилом, скелетами морських організмів. Нагромадження осадових порід відбувається дуже повільно: шар 1 мм формується тисячу років.
Вулоговинах височіють конуси підводних вулканів. Діючі вулкани вивергають лаву, що розтікається на дні. Згаслі мають плоскі вершини, їх вирівнюють морські течії. Улоговини розділені гірськими хребтами. Наприклад, на дні Північного Льодовитого океану здіймаються хребти Ломоносова і Менделєєва.
Серединно – океанічні хребти.
На дні всіх океанів простягаються грандіозні гірські системи — серединно-океанічні хребти. Це валоподібні підняття океанічної кори. Хребти тягнуться неперервною широкою смугою, утворюючи пасма завдовжки десятки тисяч кілометрів. Висота хребтів перевищує 3000 м. Так, Серединно-Атлантичний хребет простягається вздовж усього Атлантичного океану. Серединно-океанічні хребти розсічені уздовж рифтом — глибокою ущелиною з крутими схилами. Її дно перетинають тріщини, з яких виливається лава. На схилах скупчуються вулкани. Вершини вулканічних гір іноді досягають поверхні океану й утворюють острови із застиглої лави. Наприклад, вулканічним є острів Ісландія в Атлантичному океані. Це свідчення того, що серединно-океанічні хребти є сейсмічними зонами — зонами землетрусів і вулканізму.
Головна 
