УРОК 43. ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "ТРАНСПОРТ УКРАЇНИ"

Транспорт — важливий вид економічної діяльності, на який припадає близько 6 % ВВП України. Він забезпечує внутрішнє і міждержавне перевезення пасажирів та вантажів.

Національна транспортна система України складається з різних видів транспорту і за низкою показників є однією з найпотужніших у Європі. Насамперед це стосується довжини шляхів сполучення та обсягів пасажиро- й вантажообігу. Водночас за іншими характеристиками (стан і якість покриття автошляхів, довжина швидкісних залізниць і автомагістралей, середня швидкість руху на залізницях, завантаженість наявних шляхів сполучення, розвиток транспортного сервісу тощо) вона суттєво поступається багатьом країнам.

Довжина транспортної мережі України

Щодо загальної кількості перевезених пасажирів, то в Україні поза конкуренцією автомобільний транспорт (84 %), а у вантажоперевезеннях лідирує залізничний транспорт (55 %). Натомість за показниками пасажиро- й вантажообігу в Україні перевагу має залізничний транспорт, що відрізняється від аналогічних світових показників. Велике значення у пасажирообігу належить автомобільному й авіаційному транспорту, а у вантажообігу — трубопровідному. Роль водного транспорту в перевезеннях пасажирів та вантажів незначна.

структура пасажирообігу транспорту України (2016 р.)

структура вантажообігу транспорту України (2016 р.)

ЗАЛІЗНИЧНИЙ ТРАНСПОРТ. Географічні та історичні передумови сприяли тому, що основним видом транспорту в Україні є залізничний: країна має значні розміри території, будівництво залізниць відбувалося водночас з розвитком важкої промисловості та сільського господарства. Тривалий час становлення інших видів транспорту здійснювалося значно повільніше.

Формування мережі залізниць в Україні розпочалося ще до I світової війни. Перші залізниці, які пролягли територією України, — це вітки до околиць Австро-Угорської імперії (Перемишль — Львів, 1861 р.) і від чорноморських портів до районів заготівлі зерна у Російській імперії (Одеса — Балта, 1865 р.). Згодом у Жмеринці ці вітки з’єднали і продовжили до Києва, а на інших територіях розпочалося інтенсивне залізничне будівництво.

За середньою щільністю сучасна залізнична мережа України (38 км колій на 1000 км² території) поступається багатьом європейським державам. Найбільша щільність залізниць на Донбасі, у Придніпров’ї та західній частині України. Найважливіші залізничні магістралі України з’єднують Київ зі Львовом, Дніпром, Одесою, Харковом, Ковелем, Кривий Ріг із Дніпром, міста Придніпров’я з Донбасом, Харковом, морськими портами. У місцях перетину чи розгалуження магістралей сформувалися потужні залізничні вузли. Це здебільшого великі промислові центри і менші населені пункти, що спеціалізуються на обслуговуванні залізничного транспорту: Фастів (Київська область), Жмеринка і Козятин (Вінницька область), Сміла (Черкаська область), Знам’янка (Кіровоградська область), Шепетівка (Хмельницька область) тощо. Залізничні вузли уздовж західного кордону України забезпечують транспортні зв’язки з країнами Центральної і Західної Європи (Львів, Ковель, Чоп), а на сході країни — з Росією і країнами Центральної Азії.

Рекорди України

Залізнична транспортна система України охоплює 1340 залізничних станцій, 129 пасажирських вокзалів, 57 локомотивних і 48 вагонних депо.

Щільність залізниць, км на 1000 км² (2016 р.)

Залізницями транспортують кам’яне вугілля, руди, метал, нафтопродукти, мінеральні добрива, будівельні й лісові матеріали, зерно тощо. Найбільш завантаженими донедавна були колії Донбасу і Придніпров’я. Тепер в умовах воєнних дій на сході України інтенсивність перевезень різко знизилася.

В Україні електрифіковано близько 45 % залізничних колій. Поступово зростає протяжність залізниць зі швидкісним рухом: пасажирські поїзди-експреси «Інтерсіті» з’єднали столицю країни з найбільшими містами — Харковом, Дніпром, Львовом, Одесою, Запоріжжям, низкою інших обласних центрів, а віднедавна — з містами Польщі. Однак для швидкісного руху досі пристосовують наявні залізничні магістралі, на яких поїзди можуть рухаються зі швидкістю близько 160 км/год, а спеціальні сучасні колії для високошвидкісного руху ще не прокладено.

             пасажирські поїзди-експреси «Інтерсіті» 

У перспективі залізничний транспорт України потребує будівництва швидкісних залізничних ліній, підвищення автоматизації руху, адаптації до європейської (вужчої за шириною) колії.

АВТОМОБІЛЬНИЙ ТРАНСПОРТ. Автомобільний транспорт здійснює перевезення пасажирів і вантажів переважно на короткі та середні відстані. Віднедавна зростає його роль у перевезеннях на далекі відстані та в міжнародному сполученні. За кількістю перевезених пасажирів автомобільний транспорт поза конкуренцією серед усіх видів транспорту України.

Переважання рівнинного рельєфу сприяє розвитку автомобільної мережі на всій території України. Щільність мережі залежить від густоти населення: найнижчі показники характерні для південних областей степової зони. Майже всі автомобільні шляхи України мають тверде покриття, однак його якість невисока. Сьогодні в країні транспортно-експлуатаційний стан автодоріг незадовільний. Середня швидкість руху на автодорогах України у 2 - 3 рази нижча, ніж у західноєвропейських країнах, а кількість аварій з важкими наслідками суттєво більша.

щільність автомобільних шляхів, км на 1000 км² (2016 р.)

Найважливішими автомагістралями в Україні є: Київ — Житомир — Рівне — Львів — Ужгород; Київ — Полтава — Харків; Київ — Умань — Одеса; Харків — Запоріжжя — Сімферополь. Автомагістралями називають шляхи, які забезпечують високу пропускну здатність та швидкість руху. Серед них розрізняють автостради — дороги, що мають по кілька смуг в обох напрямах руху і не перетинаються з іншими шляхами на одному рівні. В Україні їх протяжність надзвичайно мала — 280 км. Осучаснення наявної автотранспортної мережі та її якісне обслуговування, будівництво швидкісних автомагістралей — це головні напрями розвитку автомобільного транспорту України у найближчій перспективі.

ВОДНИЙ ТРАНСПОРТ. Україна має сприятливі природні умови для розвитку водних видів транспорту: вихід до морських узбереж із можливістю створення портів (у затоках, лиманах, бухтах); наявність на території судноплавних річок, які забезпечують вихід до моря найбільшим промисловим районам і столиці країни (Дніпро) та з’єднують Україну із загальноєвропейською судноплавною річково-канальною мережею (Дунай).

Морський транспорт в Україні донедавна був представлений 18-ма великими портами, які обслуговувалися трьома пароплавствами: Чорноморським, Азовським, Українським Дунайським. Протягом останніх десятиріч ця галузь стикається з труднощами: за нагромаджені борги українські пароплавства втратили значну частину плавзасобів; різко зменшилися обсяги транзитних перевезень через порти, чимало з яких (насамперед розташованих у пониззі Дунаю) опинилося на межі закриття; Україна перестала контролювати 8 кримських портів; у зв’язку з воєнними подіями на Донбасі ускладнилося функціонування портів азовського узбережжя, насамперед найбільшого з них — Маріуполя. Водночас у низці чорноморських портів була оновлена інфраструктура для транспортування насипних і наливних вантажів, створено контейнерні термінали. Найбільшими портами там є Одеса, Чорноморськ, Південний, Миколаїв, Херсон.

Морський транспорт України обслуговує каботажні й експортно-імпортні перевезення. Каботажними називають перевезення між портами однієї держави: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів. Каботажні перевезення в Україні незначні, основні обсяги роботи морських портів стосуються зовнішньої торгівлі, частково — транзитних перевезень. Через порти Україна вивозить в інші країни зерно, насіння соняшнику та олію, рудні концентрати, будматеріали, брухт; завозить нафту й нафтопродукти, боксити, продукцію машинобудування, легкої та харчової промисловості.

Річковий транспорт здійснював переважно внутрішньодержавні перевезення вантажів і пасажирів, у незначній кількості — міждержавні вантажоперевезення. Після реконструкції шляху в Килійському гирлі Дунаю українська частина Дунайського транс’європейського шляху стала доволі вигідною для міжнародних перевезень, які раніше здійснювали здебільшого через румунську частину. Водночас мережа внутрішніх водних шляхів на території України різко скоротилася (виведені з експлуатації колись судноплавні річки Дністер, Прип’ять та її притоки, Сіверський Донець), а судноплавство Дніпром зведене до мізерних обсягів, перевезення пасажирів припинено. Водночас такі міста, як Київ, Черкаси, Кременчук, Кам’янське, Дніпро, Запоріжжя, Херсон, мали великі річкові вантажні порти і пасажирські вокзали. У 2017 році заплановано відновити пасажирське судноплавство у пониззях і гирлах Південного Бугу та Дніпра (з Миколаєва до Вознесенська й Очакова, з Херсона до Голої Пристані й Нової Каховки).

ТРУБОПРОВІДНИЙ ТРАНСПОРТ. Україна має давні традиції розвитку трубопровідного транспорту. Перший на території країни газопровід Дашава — Стрий — Дрогобич (побудований у 1924 р.) був найдавнішим у Східній Європі. Сьогодні наша країна — серед світових лідерів (5 місце у рейтингу) за довжиною газо- і трубопроводів загалом. Трубопровідний транспорт забезпечує близько третини щорічного вантажообігу України, поступаючись залізничному транспорту.

Газотранспортну систему України складають магістральні й розподільні газопроводи. Магістральними газ транспортують з районів видобутку до районів споживання, а розподільними подають до кінцевих споживачів. Є внутрішньодержавні й транзитні магістральні газопроводи. Внутрішньодержавні в Україні — це газопроводи Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпро — Кривий Ріг — Одеса, Шебелинка — західні райони України. Система транзитних газопроводів України — найдовша і найпотужніша у світі. До неї належать газопроводи, які йдуть з Росії до західного кордону України в Закарпатті, а далі — у країни Центральної та Західної Європи: «Союз» (з південноуральського регіону), Уренгой — Помари — Ужгород, «Сяйво Півночі» (із Західного Сибіру) та інші. Останніми роками обсяги транспортованого ними природного газу зменшилися, оскільки Росія ініціювала будівництво міжнародних газопроводів в обхід території України.

Мережа нафтопроводів менш щільна. Місцеві нафтопроводи короткі: ними перекачують нафту від місць видобутку до нафтопереробних заводів у Кременчуці, Надвірній. Міжнародні нафтопроводи, які транспортували нафту з Росії в Україну (у Лисичанськ), у чорноморські порти Херсон, Одесу для подальшого перевезення за кордон морським транспортом, у країни Центральної Європи (нафтопровід «Дружба»), тепер не працюють. Простоює також нафтопровід Одеса — Броди, яким планували перекачувати отриману морем каспійську нафту на підприємства Західної України і Європи.

        нафтопровід «Одеса — Броди»

На території України діє також низка міжнародних продуктопроводів. Серед них — етиленопровід Тісауйварош (Угорщина) — Калуш.

ПОВІТРЯНИЙ ТРАНСПОРТ. Повітряний транспорт в Україні розвивається швидкими темпами. Понад 60 % перевезень пасажирів повітряним транспортом здійснюють міжнародні рейси. У великих містах України — Києві, Харкові, Львові, Дніпрі, Одесі — діють потужні аеропорти, у яких створені сучасні міжнародні термінали. Найбільший національний аеропорт «Бориспіль» (поблизу Києва) називають «повітряними воротами» України.

міжнародний аеропорт «Бориспіль» (Київ)

Літаки українських авіакомпаній літають у майже 30 країн світу (США, Канаду, Велику Британію, Францію, Німеччину, Китай, Японію, Індію тощо). На ринок повітряних перевезень нашої держави поступово заходять відомі бюджетні компанії іноземних авіаліній: ірландська «Ryanair», угорсько-польська «Wizz Air» та інші.

ТРАНСПОРТНІ ВУЗЛИ І МІЖНАРОДНІ ТРАНСПОРТНІ КОРИДОРИ. В Україні сформувалися потужні політранспортні вузли, центрами яких є найбільші міста — Київ, Харків, Дніпро, Одеса, Львів, Запоріжжя. До великих вузлів, де сходяться різні транспортні шляхи (насамперед залізничні й автомобільні), належать обласні центри, низка великих промислових центрів (Кременчук, Кам’янське, Кривий Ріг, міста Донбасу). Деякі міста, насамперед портові, засновані на перетині наземних і водних шляхів. Загалом їх інфраструктура підпорядкована обслуговуванню транспортних перевезень.

У 90-х роках ХХ ст. Україна була залучена до програми розбудови пан’європейських міжнародних транспортних коридорів, яку запропонував Європейський Союз з метою активного залучення постсоціалістичних країн у загальноєвропейські проекти.

Міжнародний транспортний коридор (МТК) — це комплекс транспортних магістралей визначеного напрямку з відповідною інфраструктурою, включаючи допоміжні споруди, під’їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, що відповідають вимогам Європейського Союзу. Основні функції сучасних транспортних коридорів — доставка вантажів найкоротшим шляхом і максимально швидко. Окрім того, має здійснюватися перевантаження з одного виду транспорту на інший, оброблення, пакування, сортування цих вантажів.

Чотири з десяти транс’європейських коридорів проходять територією України. Це три автомобільно-залізничні: № 3 (Дрезден — Краків — Львів — Київ); № 5 (Венеція — Будапешт — Ужгород — Львів); № 9 (Гельсінкі — Санкт-Петербург — Київ — Кишинів — Бухарест — Александрополіс, Греція), а також водний — № 7 (Дунайський). Україна проводить активну політику підтримки європейських ініціатив щодо МТК, пропонує європейському співтовариству свої варіанти коридорів. Створення транспортних коридорів та входження їх до міжнародної транспортної системи визнано пріоритетним загальнодержавним напрямом розвитку транспорту в Україні.

Вигідне географічне положення України зумовлює пролягання її територією інших міжнародних транспортних коридорів. Зокрема в рамках міжнародної Організації співробітництва залізниць через територію нашої країни пролягає кілька залізничних коридорів із Центральної Європи в Центральну та Східну Азію. Ще один грандіозний проект — участь у формуванні МТК ТРАСЕКА (Європа — Кавказ — Азія).

Проте наша країна не повною мірою використовує свої транзитні можливості. Так, Польща, яка має менші територіальні резерви, отримує щорічно більший прибуток від транспортних перевезень. Низький показник України пов’язаний з відсутністю транспортних магістралей, які відповідають вимогам світових стандартів. Спостерігається відставання в розвитку транспортної інфраструктури, транспортно-логістичних технологій, мультимодальних перевезень, рівня контейнеризації, що зумовлює високу частку транспортних витрат у собівартості продукції. Як показує дослідження Світового банку 2016 року, за індексом ефективності логістики Україна посіла 80-те місце серед 160 країн.