Для задоволення своїх щоденних потреб людина виробляє різноманітні матеріальні та нематеріальні блага. Створюючи певні блага, люди вступають у зв’язки і взаємодію з навколишнім середовищем та між собою.
Господарство – сукупність усіх видів людської діяльності, які дають змогу задовольняти матеріальні та нематеріальні потреби суспільства, а також забезпечують його розвиток.
Господарська діяльність людини здійснюється як окремими людьми або колективами, так і всім населенням країни або світу. Через те розрізняють кілька рівнів господарства.
Найнижчим є домашнє господарство – приватне господарство окремої родини.
Особисте селянське господарство – це господарська діяльність на землі, яка проводиться фізичною особою індивідуально або родиною з метою задоволення особистісних потреб у сільськогосподарській продукції, а також реалізації її надлишків. Такі господарства можуть, крім того, надавати послуги з використання свого майна, наприклад у сфері сільського зеленого туризму.
Міське господарство – сукупність служб, інженерних споруд і мереж, заводів, фабрик, установ, які розташовані на території міста і призначені задовольняти повсякденні комунальні, побутові, матеріальні та соціально культурні потреби людей. Складовою частиною міського господарства є житлово-комунальне господарство.
Національна економіка (національне господарство) – сукупність взаємопов’язаних видів людської діяльності в межах певної країни, яка сформувалася у зв’язку з особливостями її географічного положення протягом певного періоду історичного розвитку.
Національні господарства країн світу, що об’єднані економічними та політичними відносинами, формують світове (глобальне) господарство.
Національне господарство охоплює кілька послідовних стадій: виробництво товарів та послуг, обмін ними, а також розподіл і споживання створених благ.
Виробництво – процес створення матеріальних і духовних благ, необхідних для існування і розвитку країни.
Вирішальним чинником виробництва є праця людини. Також виробництво неможливе без предметів та засобів праці. Предметами виробництва є сировини та матеріали, з яких виробляють продукцію. На селі особливим предметом виробництва є земля. Засоби праці – це машини та обладнання. Сукупність зайнятих працівників, а також предметів та засобів праці називають продуктивними силами.
Важливу роль у господарстві відіграє матеріальне виробництво, тобто створення певної продукції. Розрізняють виробництво засобів праці та виробництво предметів споживання.
Послуги та їх характерні ознаки
З підвищенням рівня життя суспільства усе більшого значення набувають послуги та зростає споживацький попит.
Послуга – це дія індивіда на користь іншого, результат якої споживається в процесі її надання.
Послуги задовольняють духовні й соціальні потреби людей і є об’єктом їх цивільних прав. Серед чинників, що стимулюють розвиток послуг, вирішальним є прискорений розвиток науково-технологічного прогресу та пов’язане з прискореним розвитком виробництва зростання рівня доходів населення. У сучасному суспільстві задоволення широкого спектра суспільних та індивідуальних потреб сприяє ефективному розвитку господарства.
Послуги мають певні особливості порівняно з матеріальними благами.
по-перше, їх не можна відділити від джерела незалежно від того, надається послуга людиною або машиною, тобто існує невіддільність послуг;
по-друге, послуги не можна зберігати для подальшого продажу або використання. В цьому полягає їх недовговічність;
по-третє, послугам притаманна непостійність якості залежно від того, хто, коли, де й як їх надає.
Обмін та споживання
Оскільки території, розміщені у різних природних умовах, мають неоднакову забезпеченість природними та трудовими ресурсами, вони не можуть бути економічно самодостатніми, тобто виробляти усю необхідну для задоволення потреб суспільства продукцію та послуги. Тому території спеціалізуються на виробництві лише певних видів продукції та наданні тих чи інших послуг.
Спеціалізація (від лат. specialis – особливий) – це переважний розвиток тих виробництв, для яких на даній території умови є найкращими, а більша частина продукції призначена для обміну.
Унаслідок спеціалізації між територіями виникає територіальний поділ праці. З давніхдавен існував поділ праці між членами родини: дітьми та дорослими, жінками та чоловіками, керівниками та підлеглими. Такий розподіл склався історично і залежав передусім від фізичної сили того чи іншого члена родини та його соціального статусу. Між територіями такий поділ праці існує залежно від різних передумов для розвитку їх господарства. Основним його рушієм є пошук економічної вигоди. Тобто витрати на виробництво та реалізацію продукції або послуги (їх собівартість) мають бути найменшими, а відповідно прибуток – найбільшим.
Отже, територіальний поділ праці (ТПП) – процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.
У зв’язку з територіальним поділом праці виникає обмін між територіями, тобто складається ринок товарів та послуг як сфера їх купівлі та продажу. Кінцева мета господарської діяльності – це розподіл та споживання створених благ. Якщо створені продукція та послуги не були затребувані на ринку, то господарство не отримало економічного прибутку.
Отже, національне господарство являє собою цілісну систему з економічного і організаційного поглядів й складається із сукупності взаємопов’язаних видів діяльності, що зумовлені географічним розміщенням країни.
Показники економічного розвитку національної економіки
Найважливішими показниками, що характеризують економічний розвиток господарства країни, є валовий внутрішній продукт (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Їх визначають як у абсолютних і відносних показниках (у розрахунку на душу населення, тобто в середньому на одну особу).
Валовий внутрішній продукт (ВВП) – це сукупна ринкова вартість річного обсягу кінцевої продукції та послуг, що їх вироблено на території країни.
До розрахунку ВВП включають лише кінцевий продукт, тобто товар чи послугу, що їх купують для безпосереднього використання. Благо, яке купується з метою його подальшої переробки або перепродажу, називається проміжним. Наприклад, кулькова ручка – це кінцевий продукт, а пластмаса, фарба, чорнило, виробництво та реалізація ручки – це проміжні продукти. Крім того, до ВВП не включається вартість товарів, які вироблені для власного споживання домашніми господарствами (наприклад, печиво, що випечене для своєї родини) та на присадибних ділянках (зокрема, городина та молочні продукти, які не потрапляють на ринок). Крім того, до ВВП не входить вартість продукції, що її виробляють у тіньовій економіці, яка не враховується офіційною статистикою та не оподатковується. Хоча така продукція й виробляється для продажу, але держава не володіє інформацією про неї.
У зв’язку з неоднаковою купівельною спроможністю національних валют для порівняння рівня ВВП у різних країнах його значення перераховують згідно з поточним курсом валют на міжнародних валютних ринках або на основі обмінного курсу національної валюти щодо стандарту у світовій валюті (зазвичай долару США). Показники ВВП, визначені у 2015 р. для 190 країн світу, наведено в таблиці.
Найбільш точною характеристикою рівня економічного розвитку країни, а також зростання економіки є валовий внутрішній продукт (ВВП) на душу населення. Він у різних країнах для порівняння виражається в єдиній валюті – доларі США. Перерахунки здійснюють не за ринковим обмінним курсом валют, а за паритетом (від лат. paritatis – рівність) купівельної спро можності. Показники ВВП на душу населення, що їх визначено для 185 країн світу, а також для деяких окремих територій, наведено в таблиці.
Індекс людського розвитку (ІЛР) – показник якості життя
У 1990 р. була започаткована Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй
(ПРООН), яка щорічно видає «Доповідь про розвиток людини». У ній зазначається комплексний показник, який дає змогу оцінити й порівняти рівень життя людей у різних країнах та регіонах світу – індекс людського розвитку (ІЛР). Він був розроблений групою економістів на чолі з пакистанцем Махбубом-уль-Хаком. Спершу, визначаючи ІЛР, враховували три основні показники:
очікувану тривалість життя при народженні, що оцінює довголіття;
рівень грамотності дорослого населення країни, який передбачає середню кількість років, затрачених на навчання, очікувану тривалість навчання та рівень професійної освіти;
рівень життя, який оцінюється через реальний дохід на душу населення в доларах США.
У 2010 р. перелік показників був розширений ще трьома. Так, додали
4. індекс соціально-економічної нерівності, тобто співвідношення доходів найбагатших та найбідніших верств населення (за 10-бальною шкалою);
5. індекс гендерної нерівності, тобто нерівність прав чоловіків та жінок у суспільстві;
6. індекс бідності, що показує частку людей, які проживають за межею бідності.
Таким чином, індекс людського розвитку (ІЛР) – це комплексний показник, що розраховується для міждержавного порівняння і визначення рівня життя, грамотності, освіченості й довголіття як основних характеристик людського потенціалу досліджуваної території.
Нині ІЛР визначений для 188 держав і територій світу. Його показники змінюються від 0,3 до майже 1,0. Дуже високим вважається рівень людського розвитку, якщо коефіцієнт перевищує 0,9, високим – 0,8 – 0,9, середнім – 0,5 – 0,8, низьким – менш ніж 0,5. Дуже високим рівнем ІЛР вирізняються 14 країн.
Україна належить до країн із середнім показником ІЛР, посідаючи 81-ше місце в світі з індексом 0,747. Нашій країні притаманна достатньо низька очікувана тривалість життя при народженні – 71 рік, низькі реальні доходи населення. Водночас грамотність дорослого населення становить 100 %, середня тривалість навчання – 12 років.
Найнижчі показники ІЛР притаманні 29 країнам світу, які розташовані переважно в Африці (Нігер, Центрально-Африканська Республіка, Еритрея, Чад, Бурунді, Буркіна-Фасо, Гвінея, Сьєрра-Леоне, Мозамбік, Малі та інші), а також в Азії (Афганістан, Ємен) та Латинській Америці (Гаїті).
Валовий національний продукт (ВНП) – це сукупна ринкова вартість річного обсягу кінцевої продукції та послуг, що її одержано усіма національними виробниками, не залежно від того, де вони перебувають: у межах країни чи за кордоном.
Водночас ВНП не враховує доходи підприємств, що розташовані в країні, але належать іноземцям, а також доходи іноземців, які працюють у країні. Тому
ВНП = ВВП + ДЗ – ДІ,
де ДЗ – доходи, що одержані національними суб’єктами за кордоном;
ДІ – доходи іноземної спільноти у межах країни.
Якщо ВНП перевищує ВВП, значить жителі даної країни отримують за кордоном більше, ніж іноземна спільнота заробляє в даній країні.
Головна 
