Чорна металургія — один з найдавніших і найбільш розвинених в Україні видів промислової діяльності. Кустарне виробництво заліза відоме на території нашої країни з V—IV ст. до н. е., а заводське виробництво чорних металів почало стрімко розвиватися у ХІХ ст. І нині воно має важливе соціально-економічне значення для нашої країни. Чорна металургія становить значну частку у ВВП, загальних обсягах промислового виробництва і зовнішньої торгівлі (понад 1/4 у вартості реалізованої промислової продукції і стільки ж — в експорті товарів); вагома її роль у формуванні бюджету країни.
За обсягом виробництва продукції чорної металургії Україна тривалий час належала до числа провідних країн Європи і світу. Тепер ці показники скромніші, проте країна входить до першої десятки найбільших світових виробників і експортерів сталі й прокату. Загалом в Україні у 2015 р. було вироблено 23 млн тонн сталі (максимальний обсяг — 55 млн тонн — був у ХХ ст., і 13 млн тонн прокату.
Для розвитку металургійного виробництва наша країна має доволі сприятливі умови:
1) великі запаси мінеральної сировини і палива;
2) розташування їхніх родовищ на незначних відстанях одне від одного;
3) розвинену мережу шляхів сполучення між родовищами;
4) наявні поряд із мінерально-сировинною базою великі запасиводи — р. Дніпро та водосховища;
5) розвиток виробництв — споживачів металомісткої продукції;
6) велику кількість вторинної сировини (брухту);
7) кваліфікованих працівників.
Найбільші українські металургійні комбінати повного циклу побудовані у Запоріжжі, Кривому Розі, Кам’янському (Дніпропетровська область), Маріуполі, Єнакієвому (Донецька область) та Алчевську (Луганська область). Великі металургійні заводи, що не мають повного металургійного циклу, розміщені в Дніпрі, Запоріжжі, Донецьку, Макіївці (Донецька область). Виробництво феросплавів (сплавів заліза з іншими металами для отримання високоякісних сортів сталі) зосереджено у Запоріжжі та Нікополі (Дніпропетровська область), а труб — у Дніпрі, Нікополі, Новомосковську (Дніпропетровська область), Маріуполі, Харцизьку (Донецька область).
Але є певні складнощі в розвитку чорної металургії. Значну частину сталі в Україні досі одержують мартенівським способом, який є застарілим. Чорна металургія в нашій країні із застарілою технологією, спрацьованим обладнанням є дуже матеріаломістким виробництвом, яке споживає близько 30% палива, майже 20% електроенергії та води. Водночас чимало підприємств протягом останніх двох десятиліть активно модернізують: поряд з потужними мартенівськими печами було створено киснево-конверторні, а також електросталеплавильні цехи. Перший електрометалургійний завод було побудовано у Запоріжжі, наступні — у Дніпрі та Донецьку. Незначного розвитку в Україні поки що набули бездоменні способи виробництва чорних металів, зокрема порошкова металургія (єдиний завод у Броварах під Києвом).
Основними чинниками розміщення підприємств чорної металургії в Україні є сировинний і паливний (максимальне наближення до джерел сировини й палива). У країні склалося три райони концентрації підприємств чорної металургії.
Придніпровський район сформувався на базі використання власних залізних руд Криворізького басейну, Кременчуцького і Білозерського районів, марганцевих руд Нікопольського родовища, нерудної сировини Дніпропетровської області та привізного палива і вогнетривів. Там виникли такі металургійні вузли: Криворізький (низка залізорудних гірничо-збагачувальних комбінатів і найбільший в Україні металургійний комбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг»), Дніпровський (центри — Дніпро, Кам’янське, Новомосковськ), Запорізький, Нікопольський (Нікополь, Марганець), Кременчуцький.
Донецький район виник біля родовищ коксівного вугілля на власній нерудній металургійній сировині та привезених із Придніпров’я збагачених залізних і марганцевих рудах (принцип маятника — вагони з коксом вирушали на комбінати Придніпров’я, а поверталися із залізорудним та марганцеворудним концентратами). У цьому районі сформувалися металургійні вузли Донецько-Макїівський, Алчевський, Єнакієвський, металургійні центри Краматорськ, Харцизьк, Луганськ. Однак тепер, у зв’язку з подіями в Донецькій і Луганській областях, майже всі металургійні вузли і центри, крім Краматорська, опинилися на непідконтрольній українській владі території або в зоні воєнних дій. Там залишилася й основна частина шахт з видобутку вугілля для виробництва коксу. Усі підприємства значно скоротили або припинили виробничу діяльність, зокрема Єнакієвський і Алчевський металургійні комбінати, Донецький і Макіївський металургійні та Луганський і Макіївський трубні заводи. Таким чином, Донецький металургійний район сьогодні не функціонує як єдине ціле внаслідок розриву виробничих зв’язків між підприємствами. Втрачені вони також із Придніпровським і Приазовським металургійними районами. Це вплинуло на загальні обсяги металургійного виробництва та експорту України.
Приазовський район використовував бідні залізні руди Керченського басейну (у 1990-х роках видобуток припинено) і багаті — Криворізького басейну та Білозерського району, марганцеві руди Нікопольського родовища, кокс, вапняк і вогнетривкі глини з Донбасу. У районі працюють два потужні металургійні комбінати і трубний завод у Маріуполі. Припортове розташування підприємств сприяє їхній активній участі в експортно-імпортних операціях України.
Кольорова металургія, на відміну від чорної, в Україні розвинена слабо. Її розвиток і розміщення зумовлені такими особливостями:
а) мінерально-сировинна база має незначну видову різноманітність і промислові запаси;
б) у рудах кольорових металів міститься невелика кількість корисної речовини, що потребує розміщення багатьох підприємств поблизу джерел сировини;
в) руди здебільшого є багатокомпонентними, а це диктує комплексне використання сировини;
г) виробництво кольорових металів потребує багато енергії і води, а також згубно впливає на довкілля.
Отже, на розвиток кольорової металургії в Україні і розміщення її підприємств впливають сировинний, енергетичний та екологічний чинники. Провідне місце посідає виробництво легких металів — алюмінієве і титано-магнієве.
Алюмінієва промисловість сьогодні представлена одним із найбільших у Європі Миколаївським глиноземним заводом, оснащеним сучасним обладнанням. Він є прикладом постадійної міжнародної спеціалізації України в технологічному ланцюгу світового алюмінієвого виробництва. Завод побудовано в гирлі Південного Бугу, він має власну пристань для морських суден, куди завозять сировину (боксити, здебільшого із Гвінеї). Продукцію (глинозем — напівфабрикат для отримання готового металу) вивозять на переробку в інші країни. Серед європейських країн Україна — четвертий після Росії, Ірландії та Греції виробник глинозему. Донедавна частину глинозему відправляли на Запорізький алюмінієвий завод, побудований поряд з Дніпровською ГЕС. Він був єдиним виробником первинного алюмінію в Україні. Через застаріле обладнання виробництво алюмінію було надто енергомістким, тому завод припинив роботу.
Виробництво титану базується на власній сировині (ільменіт, рутил), за запасами якої Україна посідає помітне місце у світі. Її постачають Іршанський гірничо-збагачувальний (Житомирська область) і Вільногірський гірничо-металургійний (Дніпропетровська область) комбінати. Спорідненість технологічних процесів зумовили об’єднання виготовлення титану і магнію на одному виробництві. Виробництво титану і водночас магнію та германію здійснюється на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. Продукцією Вільногірського комбінату є також цирконовий концентрат — сировина для виробництва цирконію. Його, а також гафній виробляли на спеціальному підприємстві в місті Кам’янське (Дніпропетровська область).
Виробництво феронікелю (сплаву заліза з нікелем) здійснюється на власній сировині на Побузькому феронікелевому заводі (Побузьке, Кіровоградська область), який у сучасних умовах працює з перервами.
Також на власній сировині в Україні відбувалося виробництво ртуті в Донецькій області (Горлівка) і золота на Закарпатті (Мужієво). Сьогодні ці підприємства не працюють, хоча запаси сировини залишаються доволі значними (насамперед ртуті). В окремих містах (Харків, Одеса, Київ) кольорові метали виплавляють з брухту.
Серед проблем пов'язаних з розвитком металургії, найголовнігим є забруднення довкілля повітря, грунту та води), нагромадження великої кількості порід у відвалах, некомплексне використання сировини. Чорна металургія посідає друге місце після теплової енергетики за загальною кількістю викидів забруднених речовин в атмосферу. У шкідливих викидах переважають сірчистий газ, оксиди Карбону і Нітрогену, твердих речовин.
Нагальними проблемами є технічне та технологічне переоснащення металургійних підприємств поліпшення якості металів, випуск нових видів сталі, прокату та феросплавів.
Та найбільш гострим сьогодні є питання, пов'язані із припиненням воєнних дій в окремих районах Донецької та Луганської областей, тому що саме ці регіони були потужними виробниками металу та коксу.
Головна 
