Сучасні тенденції розвитку сільського господарства
Сільське господарство – один з найдавніших видів діяльності людини. Навіть нині у ньому працює близько половини населення світу. Але є значні відмінності у кількості працюючих в аграрному (від лат. agrarius – земельний) секторі різних країн. У високорозвинутих країнах цей показник становить лише 2 – 9 % населення, тоді як у країнах, що розвиваються, – 60 – 75 %, а в деяких африканських країнах – близько 90 %. У сільському господарстві України нині працює 15,4 % економічно активного населення. Проте повсюдно спостерігається тенденція до скорочення зайнятих у сільському господарстві.
Це пов’язано з рядом причин:
по-перше, внаслідок науково-технологічного прогресу відбулася механізація сільського господарства, яка зумовила зростання продуктивності праці. Насамперед це торкнулося високорозвинутих країн. Так, одне фермерське господарство Данії може забезпечити харчовими продуктами 75 – 80 осіб, тоді як середні селянські господарства країн, що розвиваються, ледь спроможні себе прогодувати;
по-друге, від сільського господарства відокремилися галузі харчової та легкої промисловості. Якщо раніше обробляли шкури, очищували вовну, мололи борошно, давили олію, то нині це стало частиною промислового виробництва міста;
по-третє, у деяких високоурбанізованих розвинутих країнах продовольство завозять переважно зза кордону. Яскравим прикладом тому є Велика Британія. Вона закуповує харчові продукти у своїх колишніх колоніях. У самій же країні в сільському господарстві зайнято лише 2 % економічно активного населення.
Значення сільського господарства у сучасному світі
Скорочення частки працюючих не означає зменшення значення сільськогосподарського виробництва. Адже для людства залишається актуальною продовольча проблема. Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), яка була створена в 1945 р. з метою підвищення продуктивності сільського господарства та поліпшення системи розподілу харчових продуктів, констатувала, що протягом XX – початку ХХІ ст. приріст населення світу випередив у 1,5 раза темпи зростання виробництва сільськогосподарської продукції. Тому, за даними цієї організації, кожна дев’ята людина планети голодує або одержує недостатнє харчування. Лише 1/3 людства забезпечена повноцінним харчуванням за вмістом основних поживних речовин: білків, жирів та вуглеводів.
Сільське господарство задовольняє потребу людей у продовольстві на 98 %: з них 88 % їжі дають культурні рослини, а ще 10 % – свійські тварини. Лише решта 2 % – це морепродукти, частину з яких люди вирощують у спеціальних умовах. Окрім того, вона забезпечує харчову та легку промисловість сировиною для переробки на кінцеві товари споживання.
Отже, сільське господарство – це сукупність виробництв матеріальної сфери, яка забезпечує людей харчовими продуктами, а харчову й легку промисловість – сировиною для переробки на кінцеву продукцію.
Природні чинники розвитку сільського господарства
Сільське господарство, як жодне інше виробництво, тісно пов’язане з природними чинниками як важливою передумовою для його розміщення. Перш за все воно пристосовується до кліматичних умов та якості ґрунтових ресурсів. Оскільки вони є зональними, то й сільське господарство має чітко виражену зональну спеціалізацію. Гірські форми рельєфу порушують суцільне зональне поширення сільськогосподарського виробництва. У горах формується своя особлива його спеціалізація. Окрім того, існують природні умови, в яких ведення сільського господарства у відкритому ґрунті взагалі не можливе.
Землезабезпеченість
У сільському господарстві особливий предмет праці – земля.
Земельні ресурси – це вся земна поверхня, придатна для проживання людини і використання у господарській діяльності. Земельні ресурси утворюють світовий земельний фонд, що становить 134 млн км². Найвищий показник земельного фонду мають Євразія та Африка.
Однак за площею землі на душу населення лідером є Австралія, тоді як Азія, де проживає майже 2/3 людства, за цим показником посідає останнє місце. Земельні ресурси є основою для забезпечення людства харчовими продуктами. Завдяки їх використанню людина одержує майже 98% продовольства, лише 2% припадають на біологічні ресурси Світового океану.
Земельні ресурси мають певні особливості:
по-перше, їх не можна замінити іншими ресурсами;
по-друге, вони розміщені на планеті зонально (відповідно до закону широтної зональності);
по-третє, вони є обмеженими (вичерпними).
За характером використання до земельного фонду входять:
сільськогосподарські землі (34 %)
лісовий фонд (30 %)
землі антропогенної забудови (2 %)
незручні для використання землі (34 %).
Серед сільськогосподарських угідь найважливіше значення мають орні землі, або рілля (11 %), та природні луки й пасовища (23 %).
Найбільшу площу під ріллею мають США, Індія, Росія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Максимально розорані землі в Бангладеш (понад 3/4), а також в Індії, Україні, Данії, Молдові, Угорщині (понад 1/2). Природні луки й пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно домінують над орними землями. Найбільші їх площі мають Австралія, Китай, США, Казахстан, Бразилія.
Аграрні відносини
Ефективність роботи на землі значною мірою залежить від аграрних відносин. Це особливий вид економічних відносин між людьми в суспільстві, господарствами, державою з приводу володіння та використання землі, а також привласнення, обміну та розподілу одержаних на землі результатів праці.
Аграрні відносини – форми землеволодіння та землекористування, що впливають на спосіб виробництва й визначені характером чинних у країні законів про землю.
Головним в аграрних відносинах є розподіл землі. За формою власності на землю та використання земель розрізняють дрібно- і високотоварний сектори.
Дрібнотоварний сектор передбачає виробництво сільськогосподарської продукції для власного споживання селянами-виробниками, тобто панує напівнатуральне господарювання. Рівень агротехніки дуже низький: переважає малопродуктивна фізична праця. Тому одержаних продуктів вистачає лише для себе. Форми власності у дрібнотоварному секторі бувають різними. Більша частина площ припадає на дрібні селянські господарства, де панує родинна власність на землю. Вони переважають у найбідніших країнах Африки, Азії, Океанії.
У ряді країн Латинської Америки з часів колонізації збереглися латифундії (від лат. latifundium – велике земельне володіння) – великі ділянки землі, що перебувають у власності поміщика, який здає їх в оренду селянам. Нині вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства. У деяких країнах було проведено земельні реформи, які ліквідували таку форму власності на землю.
Високотоварний сектор – це великі, добре організовані господарства, що використовують зрошення земель, мінеральні добрива, сучасну техніку, найману робочу силу. Їхнє виробництво зорієнтоване на продаж одержаної продукції. Такі господарства забезпечують не лише внутрішній ринок країни, а й експорт. У високотоварному секторі переважають державна (у розвинутих країнах становить до 1/3 площ) та приватна форми власності на землю. Основними типами господарства є плантації та фермерство.
Плантації (від лат. plantatio – насадження) – великі рослинницькі господарства, що спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур (кави, какао, цукрової тростини, гевеї, кокосової пальми тощо). Вони склалися як приватна форма власності в період колоніалізму спеціально з метою вирощування екзотичних культур, що вивозилися до країн-метрополій. Плантації мало пристосовуються до кон’юнктури світового ринку: їхня спеціалізація змінюється повільно.
Фермерство є прогресивною формою господарювання на власних чи орендованих землях. Воно виникло із зародженням капіталістичних відносин. Метою такого господарства є вироблення продукції рослинництва чи тваринництва на продаж. Основа організації виробництва – родинна ферма з використанням власної або найманої робочої сили. Ферми мають дуже великі площі. Вони застосовують найсучасніші технології, дуже чутливо реагують на коливання попиту та пропозиції на ринку, тому здатні швидко змінювати свою спеціалізацію.
Стратегічна мета аграрних реформ в Україні полягає у формуванні реального власника землі, що забезпечить дбайливе ставлення до неї. Вітчизняне законодавство передбачає існування усіх форм власності на селі: приватної (фермерство, агрофірма), колективної (кооперативи), державної.
Складники сільського господарства
У сільському господарстві виокремлюються два великі структурні елементи: рослинництво (землеробство) і тваринництво.
Основним виробництвом більшості країн, що розвиваються, є рослинництво. Воно розвивається переважно за рахунок широкого залучення ручної праці. Лише у деяких країнах цього типу переважає тваринництво, що пов’язане з несприятливими природними умовами для розвитку землеробства (гірські території або зони сухих степів, напівпустель, пустель). У високорозвинутих країнах переважає тваринництво, яке дає більшу частину продукції сільського господарства. Саме воно забезпечує населення основними компонентами білкової їжі – м’ясом та молоком. Там тваринництво високоінтенсивне: використовує передові досягнення науки і техніки. Рослинництво у цих країнах часто розвивається для забезпечення свійських тварин кормами
Рослинництво та його виробнича структура
Рослинництво є одним з найдавніших видів людської діяльності. У ньому культивують понад 1,5 тис. видів культурних рослин. Вони дають близько 30 % продукції, що безпосередньо використовується людиною, решта йде на відгодівлю тварин (кормові трави, солома, відходи переробки рослин).
До складу рослинництва входять два виробництва:
рільництво – вирощування на ріллі переважно одно та дворічних культур
садівництво й виноградарство – культивування багаторічних рослин
У рільництві вирощують різноманітні сільськогосподарські рослини, які за призначенням умовно об’єднуються в такі групи: зернові, технічні, бульбоплідні, овочебаштанні та кормові.
Зернові культури
Нині у світі культивують понад 100 зернових рослин. Їх вирощують заради одержання насіння, яке називають зерном.
За призначенням зернові культури поділяють на:
хлібні (пшениця, жито)
зернофуражні – насіння яких зазвичай йде на відгодівлю худобі (овес, ячмінь, кукурудза)
круп’яні – цільне або подрібнене зерно яких використовується для приготування каш (рис, просо, гречка)
зернобобові, насіння яких багате на рослинний білок (горох, квасоля).
Провідне місце належить рослинам, які називають «трьома хлібами людства»: пшениці (дає понад 30 % зерна), рису (майже 28 %) та кукурудзі (майже 25 %). Щоправда, рис і кукурудзу «хлібами» називають умовно, маючи на увазі їх важливе продовольче значення.
Технічні культури
Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Для них характерні такі спільні ознаки: висока товарність, монокультурність та висока працемісткість.
товарність означає, що їх вирощують переважно на продаж.
монокультурність пов’язана з колоніальним минулим. Так, Гана відома експортом какао, Судан – бавовни, Фіджі – цукру з тростини, Бенін – пальмової олії, Малайзія – натурального каучуку із соку гевеї тощо.
працемісткість означає, що в догляді за рослинами переважає важка ручна праця. Через те основними виробниками технічних культур є країни, що розвиваються.
За призначенням технічні культури поділяють на кілька груп: волокнисті, олійні, ефіроолійні, цукристі, тонізуючі, каучуконосні, наркотичні, лікарські та інші.
Волокнисті культури використовуються як сировина у текстильній промисловості. Основними з них є бавовник, джут, льон-довгунець, агава для сизалю.
Для одержання з насіння їстівних та технічних рослинних жирів вирощують олійні культури. До них належать соя, соняшник, арахіс, ріпак, маслини, олійна пальма, рицина.
Сировиною для парфумерної, харчової, фармацевтичної промисловості є ефіроолійні культури. З їх квітів, пагонів та коріння вилучають духмяні, жирні на дотик речовини. Це троянда, м’ята, фенхель, лаванда, аніс, полин.
До цукристих рослин, які мають промислове значення, належать дві: 60 % солодкого продукту людям дає цукрова тростина та 40 % – цукрові буряки.
Рослини, екстракти листя або плодів яких мають стимулювальну та загальнозміцнювальну дію на організм людини, називають тонізуючими. У природі їх відомо багато, але використовують у харчовій промисловості лише кілька. Основні з них: чай, кава та какао. Вони багаті на речовину кофеїн.
З каучуконосних рослин відомим є каучукове дерево, або гевея. Її молочний сік (латекс), що збирають, зробивши зріз на корі дерева, містить натуральну гуму.
Рослини, які містять речовини, що спричиняють збудження, а потім – сильне пригнічення центральної нервової системи, відносять до наркотичних. Більшість з них отруйні, тому вкрай небезпечні для здоров’я людини. Використовуються у медицині як сильний снодійний та знеболювальний засіб, наприклад опійний мак. До наркотичних рослин також відносять тютюн.
Існують господарства, які вирощують лікарські рослини: валеріану, ромашку, нагідки тощо.
Бульбоплідні культури
З-поміж бульбоплідних культур помірного поясу найпоширенішою є картопля. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат (солодку картоплю), таро, ямс, маніок.
Революції в сільському господарстві (за підручником Бойко В., Дітчук І.)
Сільське господарство постійно розвивається, змінюється й удосконалюється, переживає кардинальні якісні зміни, які називають сільськогосподарськими революціями. Таких лише протягом останніх десятиліть відбулося кілька.
Зелена революція, пік якої припав на 60–70-ті роки ХХ ст., полягала у виведенні й використанні високо продуктивних сортів рослин, меліорації, застосуванні мінеральних добрив, пестицидів, механізації виробництва, що різко збільшило урожайність головних зернових культур, насамперед у країнах, що розвиваються.
Водночас у тваринництві відбулася біла революція — стрімке зростання виробництва молока і яєць завдяки використанню високопродуктивних порід худоби і домашньої птиці. Зі зростанням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції постало питання її зберігання.
Це стало поштовхом для початку коричневої революції — глибокої інтеграції сільського господарства і харчової промисловості для комплексної переробки, застосування сучасних методів зберігання чи консервування сільськогосподарської сировини. Це значно підвищило споживчі якості готової продукції й напівфабрикатів та забезпечило цілорічне споживання свіжих і перероблених продуктів харчування.
З 1980-х років розпочалася друга зелена, або біотехнологічна, революція, що ґрунтувалася на використанні досягнень генної інженерії, комп’ютеризації й інформатизації сільськогосподарського виробництва. Досягнення першої зеленої революції швидко ставали надбанням країн, що розвиваються, а результатами біотехнологічних досягнень здебільшого користуються ТНК і великі фермерські господарства розвинених країн.
Місце сільського господарства у світовому господарстві
Вам уже відомо, що незважаючи на загальносвітову тенденцію щодо скорочення кількості працюючих у сільському господарстві, воно має першочергове значення у забезпеченні людей харчовими продуктами. У високорозвинутих країнах провідним сільськогосподарським виробництвом є високотехнологічне інтенсивне тваринництво. У країнах, що розвиваються, переважає рослинництво (яке у багатьох країнах має екстенсивний характер), що ґрунтується на використанні ручної праці. У рослинництві провідне місце посідає вирощування зернових, технічних та бульбоплідних культур. До Топ10 культур, які є «лідерами» за валовим збором, належать кукурудза, рис, пшениця, картопля, цукрові буряки, соя, ячмінь, банани, сорго, арахіс.
Зернові культури
Головними продовольчими та фуражними (тобто кормовими) рослинами є зернові культури. Провідне місце належить рослинам, що їх називають «трьома хлібами людства»: пшениці, рису та кукурудзі.
Пшеницю вирощують майже у 70 країнах Північної та Південної півкуль, що дає можливість забезпечити хлібом близько половини людства. Відомо понад 20 видів пшениці, проте найбільше значення, як і в Україні, мають два: тверда і м’яка пшениця. Пшениця – культура переважно помірного та субтропічного поясів. Найчастіше вирощують озиму пшеницю. Лише на територіях, де зими дуже морозні й малосніжні, – яру. Протягом року немає жодного місяця, щоб пшениця не надходила на світовий ринок, оскільки її вирощують як у Північній, так і у Південній півкулі. Проте саме у Північній півкулі зосереджено найбільші площі. Китай, Індія та США посідають перші три місця за її збиранням. Крім них багато пшениці збирають Росія, Франція, Німеччина, Пакистан, Канада, Україна, Туреччина, Казахстан. У Південній півкулі пшеницю вирощують Австралія, Аргентина, Південна Африка. Найбільше зерна пшениці на ринок вивозять США та Китай. Експортерами цієї продукції є також Канада, Франція, Австралія, Аргентина, Південна Африка. Найбільші імпортери пшениці – Японія, країни Європи, Бразилія.
Рис є основною продовольчою культурою майже для половини людства. Це типова культура мусонного клімату, яка потребує багато вологи і тепла, а також родючих ґрунтів. Тому його культивують майже завжди за штучного зрошення у тропічному та субтропічному поясах Азії, Латинської Америки, Африки. У більшості країн збирають два врожаї рису на рік. Тому, хоча площ під ним удвічі менше, ніж під пшеницею, їх збирають майже однакову кількість. 90 % рису дають азійські країни. Підраховано, що один житель Азії за рік споживає 100 – 300 кг рису, тоді як європеєць – лише 1 – 10 кг. Безперечними лідерами за збиранням рису є Китай, Індія та Індонезія, а за експортом – США. Імпортують рис країни Європи, довозять його й азійські країни.
Кукурудза (маїс) набуває дедалі більшого значення як фуражна культура. Проте у деяких регіонах кукурудзу вирощують і для продовольчих потреб. Це теплолюбна та посухостійка рослина, що дає високі врожаї. Тому, хоча кукурудза за площею посівів посідає 3-тє місце, вона – світовий «лідер» зпоміж зернових культур за збиранням. Провідна роль за її виробництвом та експортом належить США, які дають майже 35 % світового зерна кукурудзи. Багато кукурудзи вирощують Китай (21,5 %), Бразилія (8 %), Аргентина (3,2 %), Україна (2,4 %). Культивують цю рослину також країни Африки та Південної і Середньої Європи.
Рідше культивують переважно для власних потреб інші зернові: ячмінь та жито.
Зокрема як фуражну культуру та для потреб пивоварної промисловості вирощують ячмінь. Цю культуру здебільшого сіють у межах помірного поясу в Європі. Лідерами за збиранням ячменю є Росія, Україна, Франція. В інших регіонах світу є значні посіви ячменю у Канаді, США, Китаї.
Як хлібну культуру переважно у Європі вирощують жито. Ця невибаглива рослина добре росте у зоні Нечорнозем’я, тому найбільше поширена в Росії, Німеччині, Польщі, Білорусі.
У світі зростає інтерес до гречки. Найбільше цієї круп’яної культури вирощують Росія (32,7 %), Китай (28,8 %), Франція (6 %), Україна (5 %). Головними експортерами гречки є Китай, США, Польща, Танзанія, Бельгія, Латвія, а найбільшими імпортерами – Японія, Папуа-Нова Гвінея, Франція, Італія, США.
Технічні культури
Всі технічні культури вирощують як сировину для подальшої переробки в різних галузях промисловості. Основними волокнистими культурами світу є бавовник, джут, льон-довгунець, агава на сизаль.
Провідна роль належить бавовнику, який культивують майже у 80 країнах світу. Він є занадто вибагливим до ґрунтів, тому вирощується за умови внесення великої кількості добрив. Під час вегетації рослина потребує багато вологи і тепла. Вологу забезпечують переважно шляхом штучного зрошення. Це культура тропічного та субтропічного поясів. З 1 т бавовни-сирцю одержують 300 – 400 кг бавовни-волокна. За експортом бавовни-волокна виділяються Китай, США та Індія. Багато цієї сировини вивозять Пакистан та Узбекистан. Високоякісними довговолокнистими сортами відомі Єгипет і Судан. Головними імпортерами бавовни є країни Європи та Японія. Крім волокна в результаті переробки бавовни одержують штучний шовк, папір, з насінин – харчову й технічну олії.
Джут – чагарник, з луб’яних волокон якого виготовляють цупкі тканини та канати. Він іде на виробництво килимів, рибного приладдя, мішковини. Цю теплолюбну рослину культивують у тропічному та субекваторіальному поясах. Найбільше його вирощують та експортують Бангладеш, Індія та Пакистан.
Льон-довгунець невибагливий до умов зростання: він холодостійкий і добре розвивається на кислих ґрунтах. Тому це головна волокниста культура нечорноземної смуги Європи. Найбільші площі під льоном – у Китаї, Росії, Великій Британії, Франції, Бельгії, Білорусі. Багато його вирощують також у країнах Балтії, Канаді, США.
У деяких країнах на сході Африки та у Бразилії культивують особливий вид агави, з якої одержують сизаль – волокно для виготовлення вітрил.
Найпоширенішими олійними культурами є соя, соняшник, ріпак, арахіс, олива, олійна пальма. Кожна з них пов’язана з певними кліматичними умовами. Рослинами помірного поясу є соняшник та ріпак, субтропіків – олива, мусонних областей – соя, субекваторіального й тропічного поясів – арахіс, екваторіального – олійна пальма.
Основною олійною культурою світу є соя. За останні 30 років площі під нею зросли у 2,3 раза. До того ж стрімко зростає урожайність сої за рахунок генетично модифікованого посівного матеріалу: за останні 30 років – на 53,3 %. Найбільше соєвих бобів виробляють в Америці – США (32,4 %), Бразилії (29,6 %) та Аргентині (29,6 %). Досить багато сої вирощують Китай (4,5 %) та Індія (4,3 %), в України – 9-те місце (1 %). У наш час говорять про «переможну ходу» цієї культури. Тепер це не лише кормова й олійна рослина. Соя, що багата на білок, стає замінником м’яса. У деяких країнах уже є соєва курятина, соєве морозиво, соєва картопля. Постійно зростають обсяги експорту сої. Переважну більшість її вивозять Бразилія (40,4 %), США (37 %) та Аргентина (7,3 %). Найбільшим імпортером є Китай: 61,2 % світового обсягу імпорту сої.
Теплолюбний та посухостійкий соняшник вирощують країни помірного та субтропічного клімату. За останні 30 років площі під цією олійною культурою зросли на 84,2 % й продовжують розширюватись. Лідерами за збором насіння соняшнику є Україна (28 %), Росія (23,6 %), Аргентина, Китай. Ці країни також забезпечують основну частку експорту соняшникової олії. Також до Топ-10 за зборами соняшнику входять Румунія, Болгарія, Франція, Туреччина, Угорщина, Танзанія. Найбільшими імпортерами соняшникового насіння є Туреччина та більшість країн Європи: зокрема Нідерланди, Німеччина, Франція, Португалія, Іспанія, Угорщина та інші.
Арахіс походить із саван Бразилії, звідки він спершу потрапив до Індії та Китаю, а вже через них у ХV ст. – до Європи під назвою «китайські горіхи». Плоди деяких видів дозрівають у ґрунті, за що називають рослину «земляним горіхом». Цінна харчова арахісова олія використовується переважно у кондитерській промисловості. Нині найбільші площі під арахісом зосереджено у країнах Західної Африки, звідки він експортується до Європи. Великі плантації під цією культурою є також в Індії, Китаї, США, Бразилії, Аргентині.
У Західній Європі, Канаді та Індії основною олійною культурою є ріпак, у країнах Середземномор’я – олива, у країнах Західної Африки та Океанії – олійна пальма.
Цукристими культурами є цукрова тростина (дає людству 60 % цукру) та цукрові буряки (40 %).
Цукрова тростина є багаторічною рослиною тропічного поясу, дуже вибаглива до тепла та вологи. Нині цукрову тростину вирощують переважно країни, що розвиваються. Її найбільшими виробниками є Індія, Куба та Бразилія. Імпортують цукор-сирець із тростини США, країни Європи та Японія, на території яких здійснюється його рафінування (очищення).
Цукрові буряки культивують у помірному поясі. Основними виробниками бурякового цукру є країни Європейського Союзу, Росія, Україна. Значні площі під цукрові буряки відведено у Франції, Німеччині, Італії, Туреччині.
Основними тонізуючими культурами є чай, кава та какао. Усі вони – рослини тропічного та субтропічного поясів, вирощуються здебільшого в країнах, що розвиваються. Так, виробництвом:
чаю на світовому ринку вирізняються Китай (35,6 %), Індія (20,6 %), Кенія (7,7 %), Шрі-Ланка (6,8 %);
Головними імпортерами всіх тонізуючих культур є країни Європи та США. Багато кави та какаобобів завозить також Японія.
З каучуконосних рослин відомим є дерево гевея – культура екваторіального поясу. Нині 90 % натурального каучуку дають країни Південно-Східної та Південної Азії: Малайзія, Індонезія й Таїланд. Імпортують натуральний каучук розвинуті країни Європи, США, Японія.
Бульбоплідні культури
З-поміж бульбоплідних культур найпоширенішою є картопля. За її валовим збором перші місця посідають Китай, Індія, Росія, Україна, США, Німеччина, Польща. У тропічних країнах вирощують інші бульбоплідні культури, які мають там основну продовольчу функцію: батат, або солодку картоплю (Китай, Індія, Індонезія), таро (країни Океанії), ямс та маніок (країни Африки, Латинської Америки, Азії)
Головна 
