Законодавча база про охорону природи в Україні. Україна належить до територій, природа яких зазнала сильного впливу господарської діяльності людини. Більша частина її природних комплексів докорінно змінена, тому є нагальна потреба у проведенні природоохоронної роботи.
У 1991 р. було прийнято закон «Про охорону навколишнього природного середовища»
У 1992 р. – закон «Про природно-заповідний фонд України»
У 1994 р. – програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні.
У них подано класифікацію природоохоронних територій та окреслено плани щодо розширення їх мережі. Нині екологічне і природоохоронне законодавство України охоплює понад 200 законів та інших державних актів, зокрема закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ». У 2000 р. прийнято Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі в Україні, що передбачає створення різних категорій природоохоронних територій, які мали б існувати у якомога більшій частині країни.
Національна екологічна мережа. Всього в Україні створено близько 8100 природоохоронних територій із різним заповідним режимом, які займають 5,4 % площі нашої держави. Такий показник утричі менший, ніж у країнах Європи. Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що до цього фонду належать 11 категорій природоохоронних територій, які об’єднані у дві групи: природні території та об’єкти, а також штучно створені об’єкти.
До першої групи входять природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища.
Штучно створені природоохоронні об’єкти – це ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки – пам’ятки садово-паркового мистецтва.
В ієрархії об’єктів охорони природи є різні рівні:
глобальний (біосферний) – об’єкти, що вважаються надбанням усього людства;
загальнодержавний (національний) – є цінністю країни;
регіональний та локальний (місцевий).
Категорії природоохоронних територій мають різний статус і неоднаковий заповідний режим. Одні покликані охороняти весь природний комплекс, інші – окремі його компоненти або одиничні об’єкти.
Природні заповідники. Нині в Україні існує 19 природних заповідників.
Природний заповідник – це ділянка суходолу чи водних територій загальнодержавного значення, що повністю вилучена з господарського використання людини. Тут охороняється весь природний комплекс, тобто всі компоненти природи та взаємозв’язки між ними. Основна мета заповідника – зберегти екологічну рівновагу на певній території. Природні заповідники є лише місцем пізнання природних процесів і явищ та здійснення науково-дослідної роботи з їх вивчення. Вони покликані охороняти типові або виняткові ландшафти, що збереглися у непорушеному чи малопорушеному стані. Заповідники сприяють збереженню генофонду флори й фауни та науковій пропаганді природоохоронної справи. Заповідник – це вища форма охорони природи на певній території, природоохоронна та науково-дослідна установа загальнодержавного значення. Заповідники створені в усіх великих природних комплексах України.
Найбільшими за площею заповідниками в Україні є Кримський (із філією «Лебедині острови»), Рівненський і Древлянський. Найменший – «Мис Мартьян» (2,4 км2), половина з яких припадає на акваторію Чорного моря. Найстаріший із природних заповідників – Канівський, створений ще 1923 р. Відомі на всю Україну заповідники Поліський у зоні мішаних лісів, «Медобори» у лісостеповій зоні, Український степовий, Карадазький у Кримських горах та інші.
Біосферні заповідники. Світова мережа біосферних заповідників започаткована у 1971 р. в рамках програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера». Вона об’єднує в собі природоохоронні території, які покликані демонструвати збалансовану взаємодію природи і людини. Мета міжнародної мережі – обмін знаннями й досвідом для дослідницьких програм і моніторингу стану навколишнього середовища, а також для прийняття спільних рішень.
Біосферний заповідник – природоохоронна територія міжнародного значення, створена для збереження найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу та змін навколишнього середовища під впливом людської діяльності.
Перші біосферні заповідники виникли у 1974 р. в США. Нині їх налічується 577 у 114 країнах світу. Вони створені на базі природних заповідників, національних природних парків або інших природоохоронних категорій. Біосферні заповідники мають особливу структуру. У їхніх межах вирізняють чотири різні за функціональним призначенням зони. У середині формується заповідне ядро, де заборонена будь-яка діяльність, окрім освітньої. Тут зберігаються і відновлюються найцінніші та мінімально порушені екосистеми. Навколо заповідного ядра виникає буферна зона, в якій відбувається екологічно безпечна діяльність: екотуризм, фундаментальні дослідження. Вона запобігає негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності прилеглих територій. Наступна – перехідна зона (зона співробітництва), де допускається розміщення населених пунктів і сільськогосподарська діяльність. На околицях біо сферного заповідника існує зона використання екосистем з різними видами господарської діяльності: землекористування, лісокористування, рекреаційна справа тощо. У нашій державі згідно із законом «Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”» було створено біосферні заповідники: Асканія-Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський.
Асканія-Нова – єдина в Європі ділянка степу, не орана людиною. Розораний степ не відновлюється ніколи. Тут охороняється багато місцевих видів рослин (ковила українська й Лессінга, тюльпан Шренка та скіфський, рябчик шаховий) і тварин (дрохва, журавель степовий, гадюка степова, чотирисмугий полоз). Також випасаються тварини, завезені з усіх материків: північноамериканські бізони, азійські коні Пржевальського та дикі віслюки кулани, африканські зебри, європейські зубри, олені й муфлони. На території заповідника створено зоопарк, відомий своєю колекцією мисливських і декоративних птахів.
Біосферні заповідники мають міжнародний статус. Мета їх створення – завдяки систематичним спостереженням простежити за змінами природного комплексу під впливом людської діяльності. Указом Президента України до 30-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС у 2016 р. створено Чорнобильський радіаційно-екологічний біосферний заповідник. Він стане однією з найбільших природоохоронних територій Європи. Створення заповідника — це перший важливий крок на шляху збереження унікальної екосистеми Полісся у зоні відчуження і відродження територій, що зазнали радіоактивного забруднення.
Національні природні парки. У національних природних парках також охороняється весь природний комплекс, але до них мають доступ туристи. Тому природні комплекси там частково змінено: створено оглядові майданчики й господарчо-побутові території, прокладено доріжки. Однією з цілей відкриття національних парків є відпочинок людей, які допускаються туди за певних умов.
Національний природний парк – це природоохоронна і рекреаційна територія загальнодержавного значення, створена для збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів, які мають природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Перший у світі національний парк було відкрито у 1872 р. в США – Єллоустонський.
В Україні їх почали створювати з 1980 р.
Першими національними парками стали Карпатський (1980), Шацький (1983) та «Синевир» (1989).
Найбільший за площею національний природний парк в Україні – «Подільські Товтри» у Хмельницькій області
найменший і єдиний створений у межах великого міста – Голосіївський у Києві.
Мережа національних парків найактивніше зростала у 2004–2010 рр.
Нині в Україні функціонує 50 природних національних парків, які займають понад 31 % площі від усіх природоохоронних територій.
Найбільше національних парків в Українських Карпатах.
Заказники. На території нашої держави існує понад 3103 заказники, які займають 34,4 % території всіх природоохоронних об’єктів.
Це території з частково заповідним режимом, де охороняється не весь природний комплекс, а окремі або кілька компонентів природи, найчастіше – певні види рослин чи тварин, г еологічні або історико-меморіальні об’єкти.
У заказниках допускаються окремі види господарської діяльності, але лише ті, що не впливають на об’єкт охорони. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, зобов’язуються забезпечити режим їхньої охорони та збереження. Заказники можуть бути постійними і тимчасовими. Останні створюються терміном на 2–5 років. У разі потреби термін роботи подовжують. Заказники можуть мати загальнодержавне або місцеве значення.
Залежно від мети організації та об’єктів, що взяті під охорону, заказники бувають різних профілів.
лісові – для охорони лісових екосистем; ботанічні – рідкісних та ендемічних видів рослин;
зоологічні – тварин різних груп;
орнітологічні – місць гніздування, зимівлі або перельотів птахів;
ентомологічні – рідкісних і таких, що зникають, комах та інших безхребетних тварин;
іхтіологічні – місць проживання, нересту, нагулу молоді риб, а також збереження цінних видів риб у зимову пору;
гідрологічні – збереження водойм: боліт, водоспадів, джерел, що мають водоохоронне чи естетичне значення;
загальногеологічні – унікальних форм рельєфу: скель, каньйонів;
палеонтологічні – решток давніх рослин або тварин;
карстово-спелеологічні – печер.
Регіональні ландшафтні (пейзажні) парки. Увиразнює природну своєрідність регіону, а також вказує на регіональне фінансування його діяльності така природоохоронна категорія, як регіональний ландшафтний парк.
Регіональні ландшафтні парки – природоохоронні рекреаційні території місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку людей.
Головними завданнями регіональних ландшафтних парків є:
збереження цінних природних та історико-культурних об’єктів;
створення умов для ефективного туризму і відпочинку в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних об’єктів;
сприяння екологічній освітньо-виховній роботі.
Робота такого парку організовується з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їхніх власників чи користувачів. В Україні створено 77 регіональних ландшафтних парків, що становлять понад 19 % від загальної площі природоохоронних об’єктів. Їхні назви відомі далеко за межами місця їх знаходження: «Диканський» на Полтавщині; «Боковеньки» на Кіровоградщині; «Бахчисарай» або «Донузлав» у Криму; «Гранітно-степове Побужжя» на Миколаївщині; «Немирівське Побужжя» та «Дністер» на Вінниччині; « Меотида», «Донецький кряж» на Донеччині; «Синяк» на Закарпатті; «Дніпровські острови» й «Лиса гора» в Києві; «Печенізьке поле» на Харківщині та інші.
Пам’ятки природи та заповідні урочища. Пам’ятка природи має природоохоронну категорію, проміжну між національними природними парками і заказниками. Пам’яткою природи можуть бути проголошені унікальні печери, водоспади, мальовничі скелі, озера, метеоритні кратери, геологічні відслонення, окремі дерева тощо. В Україні таких об’єктів 3388.
Пам’ятка природи – природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об’єкт, що охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням.
Охоронний режим пам’яток природи є одним із найсуворіших після природних заповідників. Скажімо, на території пам’яток природи України забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни їхнього первісного стану.
Пам’яткою природи може бути як окреме унікальне дерево, так і об’єкти значних розмірів – ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя. У такому разі їх часто називають заповідними урочищами або природоохоронними ландшафтами.
Заповідними урочищами визнано лісові, степові, болотні та інші цілісні ландшафти, які мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. В Україні проголошено 809 таких об’єктів. На території заповідних урочищ (як у природних заповідниках) забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, уведених до їхнього складу. Наукові дослідження на території заповідних урочищ організують фахівці найближчих заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендропарків. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення території у їхніх власників або користувачів. Саме вони беруть на себе зобов’язання і витрати щодо забезпечення режиму охорони та збереження заповідних урочищ. В окремих випадках навколо заповідних урочищ установлюють охоронні зони.
Головна 
