Чорне море – це великий природний комплекс, що має свої специфічні природні умови і природні ресурси.
Фізико-географічне положення та берегова лінія
Чорне море є внутрішнім і належить до басейну Атлантичного океану. Воно з’єднане з Середземним морем через протоки Босфор і Дарданелли. Площа поверхні – близько 422 тис. км².
Чорне море омиває південні береги України і ще п’яти країн: Румунії, Болгарії, Туреччини, Грузії та Росії. Довжина берегової лінії становить 4090 км, з яких у межах України – 1540 км. У Чорне море впадають великі річки, які сильно опріснюють воду. При впадінні в море річки утворили біля північного і західного узбережжя багато лиманів. Окремі лимани використовують як джерела лікувальних грязей і кухонної солі.
З Азовським Чорне море сполучене вузькою (від 4,5 км до 15 км) Керченською протокою. Її протяжність – 45 км. Через протоку у 1944 р. було зведено міст, а менше ніж за рік він зруйнувався: його опори пошкодили крига і штормові хвилі. Міст не відновили, а через кілька років сполучення організували завдяки поромній переправі. Фарватер протоки перетинають рифи, мілина, коси, тому її глибина лише 2–7 м. Кораблі ходять спеціально проритим каналом.
Українські береги моря слаборозчленовані, переважно низовинні. В окремих місцях – урвисті. З великих заток вирізняються Каркінітська, Каламітська, Феодосійська та Одеська. Є багато невеликих бухт, оточених косами, які використовують для причалювання кораблів. Островів у Чорному морі мало, всі вони в узбережній смузі.
На Кримському півострові є багато мисів – ділянок суходолу, що гострим кутом врізаються в море. Найвідоміші з них: Сарич – найпівденніша точка нашої держави; на західному узбережжі півострова – Тарханкут і Херсонес; на південному сході – Меганом та Опук.
«Котловина» Чорного моря – це залишок великого океанічного басейну, який існував протягом попередніх геологічних періодів.
За геологічною будовою дна Чорне море є морем рухомих зон, яке лежить у межах глибоководної тектонічної западини. Про це свідчать такі ознаки: великі глибини, земна кора океанічного типу і висока сейсмічність дна. За своїм рельєфом дно Чорного моря нагадує велику тарілку: воно глибоке й рівне з мілководними краями на периферії. Середня глибина Чорного моря – 1256 м. Для більшої частини морського дна характерні глибини понад 2000 м. Точка з максимальною глибиною розташована у південній частині моря – 2245 м. Північна частина дна лежить на затопленій частині Східноєвропейської платформи, тому тут сформувався широкий (до 200 км від берега) шельф. Наймілкіша його частина – Одеська затока, де глибини становлять 30–60 м. Шельфу майже немає біля Південного берега Криму, де вертикальні підводні урвища сягають 50–80 м. Це пов’язано з подальшим опусканням території по лінії розлому. Значних піднять дна давно не спостерігалося, тому в морі так мало островів. У шельфовій зоні Чорного моря відкрито поклади природного газу і нафти. Тут у верхній частині осадового чохла платформи вже розвідано понад 60 родовищ. Більш перспективними вважають глибинні ділянки земної кори до 700–750 м.
Кліматичні умови
Чорне море розташоване у межах двох кліматичних поясів. Північно-західна його частина – у континентальній області помірного поясу. Тут переважає суха погода протягом року зі спекотним літом і холодною зимою. Ця ділянка моря в окремі роки може вкриватися кригою на 10–20 км від берега. Більша частина Чорного моря – у середземноморській області субтропічного поясу з сухим і спекотним літом та вологою й теплою зимою. Температура повітря над морем у липні – +21…+24 °С, у січні – 0…–5 °С на півночі, +8 °С на півдні. Кількість опадів – від 200 мм до 1000 мм. Найчастіше море буває спокійним. Шторми трапляються рідко й піднімають хвилі до 6–8 м.
Водні маси і морські течії
Чорне море – проточна водойма, тому його водні маси мають удвічі нижчий рівень солоності, ніж океанічні води.Прісні води стікають до його улоговини з материка через річки і спрямовані у бік Середземного моря. Проточність моря могла б спричинити повне його опріснення. Однак цьому перешкоджає підтік у протилежному напрямку більш солоної води із Середземного і Мармурового морів через протоку Босфор. Холодніші й солоніші води надходять на певні глибини. Тому основні властивості водних мас зумовлюють «двоповерховість» Чорного моря.
Поверхневий шар води до 150–200 м має знижену солоність: 17–18 ‰. Температура води відчутно коливається за сезонами: влітку – +24…+27 °С, узимку – +1…+8 °С. Цю особливість визначає значний річковий стік. Прозорість поверхневої води досить висока: світло від електричної лампи зникає лишена глибині 40–70 м. Глибшому шару води не властиві різкі коливання температури і солоності. Тут протягом року вода має температуру близько +8 °С, а солоність зростає до 22–25 ‰.
Особливістю водних мас Чорного моря є те, що тільки верхній шар води насичений киснем, який підтримує тут розвиток життя. Нижче у чорноморській воді кисню немає. Він витіснений отруйним сірководнем. Його сліди у відкритому морі помітні вже з глибини 50 м, а біля узбережжя – глибше 200 м. Нижче й до самого дна його концентрація неухильно зростає. Такий шар води називають «мертвим». У цьому царстві холоду й мороку ніщо не живе, крім анаеробних бактерій роду мікроспіра. За однією з гіпотез, сірководень якраз і утворився завдяки життєдіяльності цих бактерій. Сірководень – узагалі не рідкість для водойм, але він легко окислюється. У Чорному морі вертикальні рухи води дуже обмежені, тому кисень у нижні шари моря не проникає і сірководень займає 87 % об’єму води.
Під впливом північних вітрів із берега водні маси Чорного моря пересуваються, створюючи малопотужні теплі течії. Вони переміщуються проти годинникової стрілки паралельно до берегової лінії, формуючи два замкнені кола: у західній і східній частинах моря. Ширина течій – 50–100 км, швидкість – 0,5– 1 км/год. Через малу швидкість чорноморські течії практичного значення для судноплавства не мають. Припливи і відпливи у морі майже не помітні через їхню незначну висоту (7–30 см).
Органічний світ
У Чорному морі світ живих організмів порівняно бідний і одноманітний. Це пояснюється двома чинниками: наявністю сірководню та істотною віддаленістю від Океану.
У Чорному морі налічується понад 660 видів рослин. У шельфі північно-західної частини моря існує найбільше у світі скупчення червоних водоростей – філофори, яку називають морським виноградом. Філофора покриває понад 15 тис. км² морського дна і нагромаджує більше як 5 млн т біомаси. З неї виготовляють речовину агар-агар, яку використовують у мікробіології, кондитерському і текстильному виробництвах. На прибережних скелях можна зустріти їстівну зелену водорость ульву, або морський салат. На мулистих і піскових відкладах спокійних заток росте квіткова рослина – морська трава зостера, серед якої знаходять прихисток колонії риб.
Світ чорноморських тварин складається з близько 2000 видів. З-поміж них майже 180 видів риб. Більшість кісткових риб мають промислове значення: кефаль, тюлька, тунець, скумбрія, ставрида, оселедець, камбала, хамса. Серед водоростей ховаються незвичайні за формою рибки – морські голки (сарган) і морські коники. На дні живуть бички – дрібні рибки з ряду окунеподібних, які певний час можуть перебувати без води. Із хрящових риб у Чорному морі водяться кілька видів скатів (скат-метелик, морський кіт, морська лисиця) та один вид акул – чорноморський катран. Це найменша з акул завдовжки 25 см.
У Чорному морі живуть чотири види ссавців: три види дельфінів та один вид тюленів. Чорноморський дельфін афаліна– найбільша морська тварина України. Довжина тіла сягає 3,3 м (зазвичай 1,8–2,5 м), маса – 200 кг. Дельфін білобокий менший за афаліну. Довжина тіла, як правило, не перевищує 2,1 м. Маса – 60–75 кг. Ще менший дельфін-азовка довжиною 1,3–1,5 м. Його називають морською свинею через товстий (до 4 см) шар підшкірного жиру та дихання, подібне до рохкання. Усі дельфіни живляться рибою. Живуть до 30 років. Тюлень-монах – великий ссавець із довжиною тіла до 275 см, масою понад 300 кг. Тримається невеликими групами і поодинці, тому й дістав таку назву. Живиться рибою та ракоподібними. В Україні вважають зниклим видом. Колись він жив біля берегів Криму. Його виловлювали задля шкури, жиру та м’яса. Усі чорноморські ссавці занесені до Червоної книги України. Їхній промисел заборонений.
Із безхребетних відомо близько 650 видів ракоподібних (краби, омари, креветки, раки), понад 200 видів молюсків (рапана, мідії, устриці), три види медуз (аурелія, коренерот і мнеміопсис).
Використання природних ресурсів та екологічні проблеми
Людина активно використовує природні ресурси Чорного моря, насамперед – біологічні. Зростають обсяги вилову риби. Щороку море дає близько 1 млн т риби. Промислове значення мають деякі молюски, ракоподібні та водорості. На їхній базі розвивається харчова, зокрема рибоконсервна, промисловість.
Розпочато використання ресурсів чорноморського шельфу: розробляється Причорноморсько-Кримський (Південний) нафтогазоносний басейн.
Активно працює морський транспорт. На чорноморському узбережжі розташовано 9 українських морських портів: Одеса, Чорноморськ, Южне, Миколаїв, Херсон, Ялта, Євпаторія, Феодосія, Керч. Морськими шляхами перевозять нафтопродукти, руди, вугілля, метали, хімічні речовини, будівельні матеріали.
Кліматичні умови, піщані пляжі, мальовничі краєвиди, цілющі грязі зробили узбережжя Чорного моря найбільшим у країні курортним районом. Тут розташовані відомі кліматичні й бальнеологічні курорти. Велике рекреаційне значення має Південний берег Криму.
У зв’язку з активним використанням природних ресурсів моря та високою щільністю заселення території України значно загострилися екологічні проблеми Чорного моря. Вода сильно забруднюється стічними водами курортної зони, через річковий стік, морським транспортом, російським військовим флотом, у процесі видобутку природного газу. Хімікати і добрива, що змиваються з навколишніх сільськогосподарських угідь, вражають планктон і рибу, призводять до катастрофічного поширення одноклітинних водоростей, які спричинюють «цвітіння» води. Усе це визначає екологічний стан Чорного моря як несприятливий.
Крім того, різко скоротилося надходження у море прісної води з річок у зв’язку з її використанням для зрошення та перетворенням Дніпра на систему водосховищ. Це, своєю чергою, збільшує солоність води і викликає активізацію життєдіяльності анаеробних бактерій у нижньому шарі. Для запобігання екологічній катастрофі Чорного моря необхідне проведення комплексних заходів щодо виведення прибережних районів із зони екологічної небезпеки.
Раціональне використання ресурсів Чорного моря й охорона його неповторної природи сприятимуть відновленню рибних запасів і цілющих рекреаційних властивостей морського узбережжя.
Головна 
