ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ СТЕПОВОЇ ПРИРОДНОЇ ЗОНИ. Степова природна зона в Україні найбільша за площею та займає приблизно 40% території країни. Вона простяглася від межі з лісостепом до узбережжя Чорного й Азовського морів, від дельти Дунаю до відрогів Середньоросійської височини, від державного кордону з Молдовою і Румунією на південному заході до кордону з Росією на північному сході. Степи охоплюють більшу частину Кримського півострова до передгір’їв Кримських гір і поділяються на три природні підзони через відмінності температури, вологи та ґрунтово-рослинного покриву.
степова зона України
Український степ — це безмежна рівнина, що колись була вкрита густою ковилою та іншими злаковими рослинами з ділянками різнотрав'я. У степу випасали худобу, займалися рибальством і полюванням. Пізніше землю розорювали для вирощування культурних рослин. Зараз степ майже цілком розораний.
ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ ТЕРИТОРІЇ. Геологічну основу степу складають Придобруджинський прогин, Причорноморська западина, південно-східна частина Українського щита, південна частина Дніпровсько-Донецької западини, південно-західний схил Воронезького кристалічного масиву, Донецька складчаста споруда, Причорноморський прогин Скіфської плити. Між містами Дніпро й Запоріжжя річка Дніпро прорізає кристалічні породи Українського щита та поділяє його на дві частини, що лежать в основі: на лівому березі — Приазовську височину (найвища точка Бельмак-Могила — 324 м), а на правому — відроги Придніпровської височини. Обидві частини дуже розчленовані ярами, балками та долинами невеликих річок, які спрямовані до Азовського й Чорного морів завдяки напрямку похилу поверхні. У межах Причорноморської низовини поширені палеоген-неогенові (глини, вапняки, пісковики) та четвертинні відклади завтовшки до 10—25 м — леси — материнські гірські породи родючих чорноземів.
Рельєф, що відповідає цим тектонічним структурам, на більшій частині степової зони рівнинний, а у Придніпров’ї та Приазов’ї доволі одноманітний. Проте тут зустрічаються степові блюдця (поди), які за формою нагадують величезні тарілки. Це замкнуті й безстічні зниження майже ідеально круглої форми діаметром від десяти до кількох сотень метрів і завглибшки від кількох десятків сантиметрів до чотирьох метрів. Багато їх у басейні Сіверського Дінця, північно-західній частині Причорноморської низовини. Після танення снігів, злив та інтенсивного зрошування тут утворюються невеликі тимчасові озера. Природу цього загадкового явища до кінця не вивчено.
Степи північної частини Кримського півострова лежать у межах фундаменту молодої пізньопалеозойської Скіфської платформи, перекритої потужними осадовими відкладами мезозою і кайнозою. Ця частина Криму зайнята Північнокримською низовиною. Серед степового краєвиду конічними горбами заввишки до 60 м здіймаються блюваки — грязьові вулкани, які під впливом газу метану виштовхують на поверхню глинисті грязі. Усього тут, на Керченському півострові, існує понад 50 таких мікроформ рельєфу. Їх поділяють на згаслі, ті, що вивергаються періодично, і постійно діючі. Виверження періодично діючих вулканів відбувається, як правило, раз на декілька десятків років і супроводжується вибухами й навіть невеликими локальними землетрусами. Із газами, які іноді самозаймаються, із земних глибин викидається глиниста густа маса з уламками гірських порід.
Із вапняками та лесами пов’язані типові для степу суфозійні форми рельєфу — погорбований піщаний масив найпосушливішого півдня степової зони на лівому березі Дніпра неподалік від його впадіння в Чорне море — Олешківські піски. Вони не є суцільною ділянкою, а поділяються на сім великих масивів. Це один із найбільших у сухостеповій (не пустельній) частині Європи піщаний масив з еоловими формами рельєфу.
Найдавніші відомості про Олешківські піски подає давньогрецький історик Геродот, який відвідав їх понад 2400 років тому. Тоді піщаний масив вкривали непрохідні ліси, які Геродот назвав Гілеєю. Згодом дерева вирубали (остаточно в 1832 р.), і просування пісків стримував лише покрив степової рослинності. Пізніше її знищили тисячні отари овець і стада коней барона Ф. Фальц-Фейна (німця за походженням), який у 1883 р. створив на Херсонщині заповідник «Асканія-Нова». Так виникла справжня піщана пустеля з дюнами. Із середини XIX ст. для закріплення пісків почали висаджувати сосну, березу та білу акацію.
грязьовий вулкан
У східній і південно-східній частинах степової зони розташовані старі зруйновані гори — Донецький кряж, споруда епохи герцинського горотворення, пізнього палеозою. У межах кряжу, який складений пісковиками, крейдою, сланцями, вапняками, розташована найвища точка Лівобережної України та степової зони — гора Могила Мечетна (367 м).
КЛІМАТИЧНІ УМОВИ ТА ВНУТРІШНІ ВОДИ СТЕПОВОЇ ЗОНИ. Ви вже знаєте, що степова зона розташована на південь від осі Воейкова, яка впливає на характер атмосферної циркуляції над територією України. Формування клімату степів дуже залежить від дії вітрів східного й північно-східного напрямків, які (переважно в теплу пору року) приносять із Центральної Азії сухі помірні континентальні повітряні маси. Однак переважає західне перенесення повітряних мас з Атлантичного океану. Хоча свою вологу вони втрачають на шляху до українських територій, а атлантичні циклони через вісь Воейкова не завжди досягають степової зони. Це головна причина найменшої тут кількості опадів. Тендрівська коса (Херсонщина) — місце гніздування й зимівлі птахів, найсухіше місце в Україні. Тут, як у пустелі, середньорічна кількість опадів менша за 300, а абсолютний мінімум нижче за 100 мм.
Олешківські піски
Степова зона України неоднорідна в кліматичних умовах. Із північного заходу на південь і південний схід середні температури влітку (липень) зростають від +20 до +24 °С. Узимку (січень) у напрямку з південного заходу на північний схід вони знижуються від -2 до -8 °С. Тривалість безморозного періоду з північного сходу на південний захід зростає від 150 до 220 днів. Із віддаленістю Атлантичного океану на південний схід кількість опадів зменшується від 450 до 300 мм на рік, 60—70% їх випадає в теплу пору року. Сніговий покрив із грудня до кінця лютого нестійкий. Коефіцієнт зволоження скрізь менший за 1, вологи може випаруватися більше, ніж випадає. Кліматичні умови узбережжя Чорного й Азовського морів перетворили їх на центри, де зосереджено санаторно-курортні установи з популярними місцями відпочинку, лікування та туризму.
Загалом клімат степу помірно континентальний. Низька вологість повітря та пересушений влітку ґрунт створюють умови для суховіїв, пилових і чорних бур, які завдають шкоди сільському господарству.
Мікроклімат території Олешківських пісків помірний напівпустельний, з ознаками субтропічного континентального. Зими безсніжні або малосніжні, сніговий покрив нетривкий, сильні морози бувають рідко. Влітку пісок нагрівається до +70 °С, і гарячі висхідні потоки, що прямують від його поверхні, розганяють дощові хмари. Тому дощів тут менше, ніж на лівому березі Дніпра. Трапляються піщані бурі.
Тендрівська коса
Більшість річок степової зони транзитні та приймають мало приток, адже кліматичні умови не сприяли розвитку густої річкової мережі. Тут розташовані нижні течії та дельти Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра. На сході у своїй середній течії степову природну зону перетинає Сіверський Донець. Майже повністю формують свій стік у межах степової зони Інгул (притока Південного Бугу) та Інгулець. Окремі короткі річки (Кальміус, Кальчик, Молочна, Берда) маловодні, влітку можуть пересихати.
Річкам цієї зони властиві короткочасна весняна повінь і тривала літня межень, оскільки їхнє живлення забезпечують переважно талі снігові води. На Дніпрі створено Кам’янське, Дніпровське й Каховське водосховища. Через затоплення морем у гирлах річок утворилися лимани: Дністровський, Дніпровсько-Бузький, Хаджибейський, Тилігульський, Куяльницький, Молочний та інші.
У зоні степу, переважно на Одещині та на заході Кримського півострова, розташовані численні великі озера України.
озера степової зони України
Болота низинного типу утворилися в заплавах Дунаю, Дніпра, Дністра. Унікальна для степової зони екосистема — Кардашинське торф’яне болото — виникло серед Олешківських пісків, де здавна збереглися вільхові ліси. Поклади торфу тут мають вік до 8 тис. років і потужність від 1,25 до 4,5 м.
У майже повсюдно вододефіцитних степах побудовано канали Дніпро — Донбас, Сіверський Донець — Донбас, Дніпро — Кривий Ріг та зрошувальні системи — Каховська, Інгулецька, Північнокримська.
Північнокримська зрошувальна система була найбільшою в межах колишнього СРСР. Її збудували для перетворення напівпустельного північнокримського степу на родючий сільськогосподарський край. До 2014 р. вона забезпечувала 85% потреб прісної води Кримського півострова (зараз зрошувальна система не працює).
ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ ПРИРОДНОЇ ЗОНИ СТЕПІВ. Степова зона — територія, де панують різні види чорноземів. Найбільші площі займають звичайні (вміст гумусу до 7%) і південні (вміст гумусу до 5%) чорноземи, які характеризуються високою родючістю. На Донбасі поширені найменш родючі чорноземи на нелесових породах. Місцями цю родючість знижує вторинне засолення ґрунтів через поступове опускання південної частини України і, відповідно, підняття рівня засолених ґрунтових вод. Прискорює процес засолення нераціональне зрошення значних площ сільськогосподарських угідь. Площі чорноземів майже повсюдно розорані. На них вирощують зернобобові культури (соя, горох, посухостійкі просо, пут і сочевиця, озимі ячмінь та пшениця), овочі (капуста, цибуля, перець солодкий, баклажани), соняшник, сою, ріпак. Славиться степова зона фруктовими садами, де вирощують абрикоси, персики, вишні, черешні, яблука та сливи, а також відомі на всю країну херсонські кавуни й томати.
На крайньому півдні степової зони в умовах недостатнього зволоження поширені сухостепові ландшафти з темно-каштановими й каштановими ґрунтами в комплексі із солонцями (вміст гумусу до 2 %) і солодями — у зниженнях рельєфу та подах. У долинах і дельтах річок на косах (Арабатська Стрілка, Кінбурнська, Тендрівська, Бирючий Острів та інші) поширені піщані ґрунти.
РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ СТЕПІВ. Кліматичні умови степової зони дуже відрізняються від кліматичних умов зони мішаних лісів. Тут значно більше тепла й менше опадів. Вологи більше випаровується, ніж випадає, — це умови, у яких ліси рости не можуть. Невеликі їх масиви трапляються лише в краще зволожених балках та заплавах річок. Існує декілька незначних штучно насаджених лісових масивів. Повсюдно із найбільш посухостійких порід дерев і чагарників насаджені полезахисні лісосмуги. Зараз майже весь степ розбитий ними на невеликі лани.
Із південного заходу на південь і південний схід стає ще спекотніше й сухіше. На крайній півночі степу спостерігається незначне перевищення кількості опадів над випаровуванням. Тому тут ростуть не лише степові, але й лучні трави. Невеликі нерозорані заповідні ділянки вражають різнотрав’ям: сон-трава, шавлія, конюшина тощо.
Південніше, де вже сухіше, колись панували справжні, або класичні, різнотравно-типчаково-ковилові степи. Ще південніше стає настільки сухо, що травостій уже не вкриває землю суцільним килимом, а доволі розріджений.
В українському степу повністю зникли великі тварини — тарпани та сайгаки. Зараз це світ дрібних гризунів і землерийок. Великі гризуни, зокрема бабаки, майже зовсім вимерли. Зустрічаються вони лише в заповідниках. Польові миші й ховрахи добре пристосувалися до життя на сільськогосподарських ланах. Вижили й тварини, які ними харчуються: горностай, ласка, степовий тхір.
Раніше в степу було безліч птахів. Сьогодні доволі часто трапляються жайворонки, куріпки, перепілки. Зрідка можна побачити дрохву, сову або орла. Зараз птахам ніде сховатися, вони гинуть від отрутохімікатів, які застосовують для боротьби зі шкідниками.
Екосистема степу надзвичайно унікальна. За своїм значенням її можна порівняти з такими визнаними перлинами Херсонщини, як «Асканія-Нова», Чорноморський біосферний заповідник, урочище Буркути, урочище Долина Курганів. Тут зростає велика кількість рідкісних видів рослин, у тому числі комахоїдні (альдрованда пухирчаста, товстянка звичайна), дикі орхідеї (зозулинець розмальований, пальчатокорінник м’ясочервоний), деревні та трав’яні релікти льодовикового періоду (вільха клейка, осока зближена), вузькоареальні ендеміки (волошка короткоголова, чебрець дніпровський). Також з’явилася велика кількість рідкісних тварин, грибів і лишайників. Із метою розширення природного біорізноманіття степів тут акліматизовано фазанів, ондатр, диких кролів.
ЗМІНА СТЕПУ ЛЮДИНОЮ. ОХОРОНА ПРИРОДИ ТА ПРИРОДООХОРОННІ ТЕРИТОРІЇ. Загалом саме степ в Україні найбільше змінений людиною. В окремих районах розораність степової зони сягає рекордних 90 % у світі. Наслідком цього є посухи і суховії, пилові (чорні) бурі, які здувають верхній родючий шар землі, не закріплений, як було раніше, корінням рослин. Особливо разючі зміни сталися в найпосушливішій південній частині степу, де надмірне й нерозумне зрошення земель призвело до засолення ґрунтів. Рідкі сильні зливи розмивають поверхню, утворюючи яри.
Залежно від кількості тепла, вологи, ґрунтів і природної рослинності степова зона поділяється на три підзони: північностепову, середньостепову, південностепову (південносухостепову).
У степу утворено багато природоохоронних територій із різним рівнем заповідання.
природоохоронні території степової зони
У північній частині степу в Кіровоградській області розташований знаменитий дендропарк «Веселі Боковеньки». Його заклали ще в 1893 р. Багатство видів дерев і кущів, привезених з усього світу, просто вражає. Їх тут налічується понад 800. Це один із найбагатших на види рослин дендропарк не лише Європи, але й Азії.
Заповідник «Асканія-Нова» (площа 33 тис. га) — природоохоронна установа з міжнародним статусом, на території якої охороняється найбільша в Європі ділянка ніколи не ораного південного степу. Заповідник складається із цілинного степу, дендропарку та зоопарку, у якому влітку вільно пасуться зебри, верблюди, бізони тощо. Із 1993 р. «Асканія-Нова» отримала статус біосферного заповідника. Українські й іноземні вчені працюють тут над розробкою заходів з акліматизації та реакліматизації тварин, охорони сухостепових ландшафтів.
Головна 
