ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ПРИРОДНОЇ ЗОНИ ЛІСОСТЕПІВ. Від південної межі зони мішаних лісів і до лінії, що проходить від кордону з Молдовою через Подільськ, Первомайськ, Олександрію, Кропивницький, Красноград, Вовчанськ, Ізюм до кордону з Росією, на 1100 км розташована лісостепова зона. Вона займає близько 34% території України та простягається з південного заходу на північний схід, а її південна межа майже збігається з віссю Воєйкова.
ОСОБЛИВОСТІ РЕЛЬЄФУ ТЕРИТОРІЇ. Лісостеп у рельєфному відношенні набагато контрастніший від зони мішаних лісів або степу. У правобережному лісостепу основною формою рельєфу є височини, а на Лівобережжі — Придніпровська низовина, що не настільки рівна (Полтавське плато, відроги Середньоросійської височини), як Полісся або Причорноморська низовина.
лісостепова природна зона України
Особливості рельєфу лісостепу наклали відбиток на весь природний комплекс. У минулому краще зволожені частини височин, особливо на Правобережжі, займали могутні широколисті праліси, які пізніше вирубали. На знижених ділянках росли різнотравно-злакові степи. Таке поєднання створювало сприятливе середовище для існування тварин, життя й господарської діяльності людини. І тому зовсім не випадково, що саме в цій природній зоні протягом тисячоліть виникали одна за одною праукраїнські цивілізації, культури й держави: трипільська, скіфська, сарматська, готська, антська, Русь-Україна, Козацька держава.
Природні лісостепи зазнали інтенсивного впливу з боку людини й тому сильно змінені. Тут утворилися великі промислові центри України (Харків, Кременчук, Вінниця, Полтава, Черкаси), на чорноземних ґрунтах розташовані величезні площі ріллі та інших сільськогосподарських угідь, відомі туристичні та оздоровчі райони.
Український лісостеп — це територія, де переважають височини. Із заходу на схід одна одну змінюють Товтри, Подільська, Волинська, Придніпровська (із виступами Канівських гір) височини, платоподібні поверхні яких чергуються з горбогір’ями. Окраїни височин сильно розчленовані байраками, балками та ярами. Низовини займають невеликі території на Лівобережжі (Придніпровська низовина) і переходять у Середньоросійську височину на кордоні з Росією. Поверхня лісостепу із заходу та сходу нахилена до Дніпра, абсолютні висоти змінюються від 383 м на Подільській височині до 50 м біля русла Дніпра.
Утворення Канівських гір вчені пов’язують із дією давнього Дніпровського зледеніння. Цікавим є той факт, що зім’яті у складки гірські породи тут зсунуті зі свого первинного місця й перевернуті так, що більш давні відклади опинилися згори, над шарами, що утворилися пізніше.
СЛОВНИК
Зандри — форми водно-льодовикового акумулятивного рельєфу, хвилясті рівнини, утворені потоками талих льодовикових вод біля краю льодовика у вигляді піщаних відкладів і гальки.
Характерною ознакою лісостепових краєвидів є високі праві береги річок, сильно розчленовані водно-ерозійними формами рельєфу — ярами та балками (до 15% території зони), і низькі ліві береги з терасами. Заплави річок і низькі тераси нерідко заболочені. На Поділлі продовжуються території, де поширений карст, а вздовж берегів річок нерідко трапляються зсуви. Там, де на поверхню виходить кристалічний гранітний фундамент, річкові русла звужуються, їхня течія стає бурхливою через утворені тут пороги.
Придніпровська низовина проторувала шлях давньому льодовику, який просунувся тут уперед, утворивши окремі тераси й зандровий рельєф. Чим далі на схід від річки, тим більше краєвид стає типовим яружно-балковим. Східну підвищену частину Придніпровської низовини називають Полтавською рівниною, де висоти досягають 200 м і більше. Між горбами-останцями помітні промоїни, залишені потоками талих вод льодовика.
Український лісостеп багатий на поклади корисних копалин, які пов’язані з різними тектонічними структурами: у місцях виходу на поверхню магматичних порід Українського щита є родовища залізних руд (Кременчуцький район), хромітово-нікелевих руд (Побузький район), алюмінієвих і титанових руд (Смілянське та Зеленоярське родовища), мармуру, граніту, лабрадориту. З органічних решток у зниженнях щита сформувалися поклади горючих сланців (Бовтиське родовище) і бурого вугілля (Дніпровський басейн). Родовище графіту (Заваллівське) виникло в результаті метаморфізації осадових порід. У шарах потужного осадового чохла Східноєвропейської платформи в межах Дніпровсько-Донецької западини утворилися родовища нафти й природного газу (Дніпровсько-Донецький нафтогазоносний район, Придніпровська низовина). Будівельні матеріали (вогнетривкі глини, каолін, пісок, вапняки, гіпс, мергель) та мінеральні води («Миргородська», «Березівська», «Миронівська», «Збручанська», «Регіна», «Кришталева» та інші) відомі по всій території природної зони.
кліматичні діаграми лісостепової зони
КЛІМАТИЧНІ УМОВИ. Клімат лісостепів помірний, атлантико-континентальний. Його континентальність збільшується в напрямку із заходу на схід. Влітку тут уже помітно тепліше, ніж у зоні мішаних лісів. Середні температури найтеплішого місяця року — липня — у напрямку з крайнього північного заходу лісостепу до його південно-східної частини зростають від +18 до +22 °С. Температури найхолоднішого місяця року — січня — знижуються з південного заходу на північний схід від -5 до -8 °С. Із заходу на схід кількість опадів зменшується від 750 до 450 мм. Зволоження достатнє — Кзв становить близько 1.
Із листопада до березня в лісостепах може утворюватися сніговий покрив, а навесні та восени трапляються заморозки.
У лісостепу завдяки достатньому зволоженню сформувалася густа річкова мережа, яка зменшується у східному та південно-східному напрямках. Річки належать до басейну Чорного моря (річок Південного Бугу, Дніпра та Дону). Найпотужніша річка в межах лісостепу — Дніпро, перекрита дамбами, вище яких утворилися Канівське та Кременчуцьке (найбільше в Україні) водосховища. Під час заповнення Кременчуцького водосховища було затоплено 212 населених пунктів і переселено понад 130 тис. осіб.
11 листопада 2020 р. у Кременчуцьке водосховище вкотре випустили понад 10 тис. цінних екземплярів риби — товстолоб, синець тощо. У межах водосховища створено численні об'єкти природно-заповідного фонду: Канівський природний заповідник, Нижньосульський національний природний парк, заказники: Осокінські, Пташині, Рогозинські, Кінські острови.
У заплавах рівнинних річок (Придніпровська низовина) утворилися озера-стариці. На Подільській височині, де русла річок прорізають кристалічний фундамент Українського щита, утворилися пороги, а в карстових порожнинах — невеликі озера. Характерною ознакою краєвиду майже всієї території лісостепу є високі, сильно розчленовані ярами праві береги річок і низькі терасовані ліві береги. Живлення річок переважно снігове, що зараз через глобальне потепління та зменшення снігового покриву зменшується. Каламутність води посилюється під час весняної повені, коли збільшуються розмивання ґрунтів і твердий стік.
Ліва притока Дніпра річка Псел є найдовшою річкою лісостепу України. Вона бере початок на території Росії (Середньоруська височина) і протягом 692 км (загальна довжина — 717 км) тече в межах України, на окремих ділянках є судноплавною. У середній і нижній течіях це типова рівнинна річка із широкою асиметричною долиною (до 20 км), високими правими (до 70 м), низькими та плоскими лівими берегами.
Річка Рось є найдовшою правою притокою Дніпра в межах лісостепу. Її витік розташований у заказнику «Зелені криниці» (Вінниччина). Для долини річки характерне чергування звужених (10—15 м), порожистих у місцях перетину кристалічних порід і розширених до кількох кілометрів ділянок. Перетинаючи Придніпровську височину, Рось кілька разів змінює напрямок течії і, подолавши 346 км, впадає у Дніпро (на Черкащині). На лівому березі Росі розміщений парк «Олександрія» (Біла Церква). На річці споруджено ГЕС, а на її берегах є численні місця відпочинку людей.
Воду майже всіх річок лісостепу використовують для водопостачання та зрошування. Через нестачу природних водойм в окремих місцевостях лісостепу створені штучні водойми — ставки.
ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ. Ґрунти лісостепів сформувалися переважно на глинистій материнській породі — лесі та лесоподібних суглинках, яка на крутих схилах височин легко розмивається дощовими й талими водами. Тому в лісостепу, особливо в його підвищеній західній частині, ґрунти інтенсивно змиваються з поверхні. Утворюються численні яри й балки.
На більш зволоженому Правобережжі, де колись великі площі займали широколисті ліси, поширені сірі лісові ґрунти. Хоча нині майже всі ці ліси вирубані, тут панують лани сільськогосподарських культур. За складом ґрунтів, наприклад, на відповідній карті, чітко можна визначити, де колись росли ліси, а де були безлісі степові ділянки. Якщо перестати обробляти ці землі із сірими лісовими ґрунтами, то вони знову заростуть лісом.
На Лівобережжі, де більші площі в минулому займали степові ділянки, переважають чорноземи, які є основними зональними типами ґрунтів лісостепової зони. Чорноземи опідзолені, типові та вилугувані утворилися на Подільській і Придніпровській височинах. На Придніпровській низовині найбільші площі мають чорноземи типові — найкращі у світі ґрунти, глибокий гумусовий горизонт яких сягає 120—150 см. Рівень родючості цих ґрунтів найвищий у середньому і східному лісостепу. На узбережжях річок у зниженнях рельєфу поширені лучні, лучно-болотні та подекуди торф’яні ґрунти й торфовища.
На давніх терасах лівобережжя Дніпра в долинах річок Сула, Хорол, Псел сформувалися лучно-чорноземні ґрунти. Місця, де колись була степова рослинність, а потім виросли ліси, займають більш зволожені, але менш родючі через втрату вмісту гумусу чорноземи деградовані.
РОСЛИННІСТЬ І ТВАРИННИЙ СВІТ. Нині мало що залишилося від могутніх пралісів лісостепу. Лісистість території через активну людську діяльність зменшилася від 50 до 15% у західній частині (13% із них здебільшого штучно насаджені). Для дібров лісостепу характерна складна багатоярусна будова. Серед дерев переважають широколисті породи, особливо дуб (близько 40% площ під лісом), граб (10%) і бук (5%). Основна порода — могутні дуби. Не набагато їм поступаються за висотою граби, буки, липи, в’язи, дикі груші, черешні тощо. Нижче ростуть дерева й кущі чагарникового ярусу: клен, берест, шипшина, калина, бузина, дерен (кизил), глід, ліщина, бересклет тощо. Найнижчий трав’яний ярус заповнюють папороті, копитень, у зволожених місцях осока тощо. Основна частина лісів збереглася в долинах річок, де ростуть вільха й верба.
У порослих лісом широких балках — байраках — ростуть дуб, граб, ясен, липа, клен, береза, осика, ліщина, шипшина, калина та інші, берест, вільха, верба — у заплавах. У долинах Дніпра та верхів’ях Сіверського Дінця на бідних піщаних ґрунтах острівцями трапляються соснові ліси.
Ділянки цілинного степового різнотрав’я, які в межах лісостепової зони майже повністю розорані, збереглися лише на берегах річок, схилах балок, окраїнах лісу, де ростуть ковила, типчак, мітлиця, конюшина, шавлія, горицвіт, анемона, тонконіг, стоколос, вероніка колосоподібна, гадючник, звіробій, осока; поширені чагарники — степова вишня, шипшина, глід, терен. У заповіднику «Михайлівська цілина» збереглися колись типові для лісостепової зони лучні степи.
Досить великі площі лісостепу займають луки, частина яких опинилася на дні водосховищ. Подекуди збереглася болотна рослинність: осоки, рогіз, стрілолист, калюжниця, цикута, очерет. Більшість луків і боліт використовують як сінокоси й пасовища.
У лісостепу органічно співіснують тварини лісу і степу. Серед лісових тварин, які знаходять собі поживу і на полях, виділяються дика свиня, козуля, лось, вовк, борсук, куниця кам’яна, білка, їжак. Типовими представниками степу є лисиця, заєць-русак, ховрах європейський, тхір степовий, хом’як, тушканчик тощо. У річках цієї природної зони водяться видри, бобри, ондатри, хохулі, норка європейська, черепахи, тритони тощо. Багато птахів. У лісових масивах гніздяться горлиця, зозуля, дятел, сова, дрізд, вільшанка, зяблик, шуліка, на полях — жайворонок, перепілка, дрохва, куріпка, вівсянка та інші.
терен
ЗМІНА ЛІСОСТЕПУ ЛЮДИНОЮ, ОХОРОНА ПРИРОДИ В ЙОГО МЕЖАХ. У наш час рівень розораності лісостепу перевищує 75%. Загалом тут скрізь переважають сільськогосподарські ландшафти: поля пшениці, кукурудзи, соняшнику, цукрового буряку та інших сільськогосподарських культур.
Водночас у цій природній зоні збереглися унікальні природно-історичні святині нашої країни: Канівські гори Придніпровської височини й Товтри Подільської височини. Канівські гори виділяються у світі власною природною унікальністю завдяки складності геологічної будови й неузгодженому заляганню гірських порід.
Товтри — колишній кораловий риф теплого й неглибокого Сарматського моря — нині здіймаються над Подільською височиною. Ліси тут майже всі вирубали, але розорати ці круті схили не змогли. Тому тут збереглися реліктові та ендемічні рослини: хвощ великий, шиверекія подільська, молочай багатоколірний, цибуля круглонога тощо.
хохуля
У Товтрах зустрічається легендарна рослина — ясенець білий. Під дією сонячного проміння він виділяє ефірну олію. Якщо піднести до рослини запалений сірник, вона спалахує, але залишається неушкодженою від вогню. Тому українці здавна називали цю рослину «неопалимою купиною».
До природоохоронних територій лісостепів належать заповідники та національні парки. Найвідомішими серед них є «Канівський», «Розточчя» і «Медобори», «Подільські Товтри», «Михайлівська цілина», «Гомільшанські ліси», «Кармелюкове Поділля», «Білоозерський», «Гетьманський», «Ічнянський», «Слобожанський», дендропарк «Софіївка» тощо.
Через відмінності рельєфу, клімату, ґрунтів і рослинності в лісостеповій зоні Україна поділяється на три природні провінції (краї).
Дев'ять видів ссавців і п'ять видів птахів, колись звичайних в Україні, нині вже не зустрічаються. Це тюлень-монах, кінь-тарпан, кулан, тур, сайгак, соболь, росомаха тощо. Із цих видів два — тарпан і тур — повністю знищені людиною.
Головна 
