УРОК 34. ГРУНТИ УКРАЇНИ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "ГРУНТИ УКРАЇНИ"

      На території України сформувалися ґрунти різних типів. їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності, тобто ґрунти змінюються з півночі на південь.

     Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади. У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб. Тому вони мають низьку родючість.

     Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний - 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.

      Чорноземні ґрунти сформувалися на лесах в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність - від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п’ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу - чорноземи опідзолені і типові, у північній смузі степу - чорноземи звичайні, у середній смузі степу - чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території.

     На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу - 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт - до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження.

     Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні й торфово-болотні, а в долинах річок - лучні й лучно-болотні. У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці - малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки - неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на солоді, в яких засолений шар зникає, зате з’являються глейові горизонти.

     У горах так само сформувалися ґрунти різних типів, які змінюються відповідно до закону вертикальної поясності - від підніжжя до вершин.

     В Українських Карпатах найбільші площі займають буроземи. Біля підніжжя гір у Передкарпатті поширені дерново-підзолисті ґрунти, а на Закарпатті - різновиди буроземно-підзолистих ґрунтів. Під лісами до висоти майже 1500 м над рівнем моря утворилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-лісові ґрунти. Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-лучні ґрунти.

      У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах до висоти 450 м поширені гірсько-лісостепові ґрунти - дерново-карбонатні та сірі. Вони сформувалися під чагарниковою і трав’яною рослинністю. Основні ґрунти Гірського Криму - також бурі гірсько-лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На яйлах з лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземоподібні ґрунти. На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням, переважають коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4 %.

     Важливим природним чинником успіху землеробства завжди був ґрунт як основа земельних ресурсів. Земельними ресурсами країни є землі, які використовуються чи можуть використовуватися людиною для її потреб. Весь земельний фонд України, по суті, є такими землями. їх використовують у сільському і лісовому господарстві, на них зводять житлові будівлі й промислові об’єкти, прокладають транспортні шляхи. Частину земель займають природні й штучні водойми, що також використовуються у господарських цілях.

Близько 70 % земельного фонду України - сільськогосподарські угіддя. Більшість з них мають родючі ґрунти і дуже розорані. Орні землі (рілля) становлять 4/5 від загальної площі сільськогосподарських угідь - це один із найвищих показників у світі. У структурі сільськогосподарських угідь України переважають чорноземні ґрунти різних видів - майже 60 %.

Структура ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь України

      Наприкінці XIX ст. ґрунти Центральної і Східної України (насамперед Полтавщини) вивчав природознавець Василь Докучаєв, якого називають основоположником ґрунтознавства як науки. Він очолював експедиції, учасники яких зібрали декілька тисяч зразків ґрунтів, сотні зразків гірських порід і рослин. Зібрані зразки стали експонатами Полтавського природничо-історичного музею (нині - Полтавський краєзнавчий музей), створеного за ініціативою вченого. Результати досліджень були удостоєні золотої медалі Всесвітньої виставки в Парижі у 1889 р. В. Докучаєв сформулював так званий закон зональності, що показує «найщільніший зв’язок клімату, ґрунтів, тваринних та рослинних організмів».

     Така висока розораність земель, як в Україні, нерідко призводить до посилення водної та вітрової ерозії ґрунту - знесення його родючого шару. Внаслідок цього трапляються пилові бурі, виникають яри та балки. Великої шкоди ґрунтам завдають неправильний обробіток, безсистемні зрошування і внесення мінеральних добрив. Внаслідок цього ґрунти руйнуються та виснажуються, знижується їх родючість. Тривалий час люди використовували отрутохімікати проти шкідників культурних рослин (бур’янів, різних комах), нехтуючи їхнім шкідливим впливом на здоров’я людей і тварин. Це стосується і надмірної кількості нітратів, що засвоюються сільськогосподарськими рослинами внаслідок внесення мінеральних добрив під час їх вирощування. Ускладнює екологічну ситуацію в Україні й неналежне зберігання отрутохімікатів та добрив - часто у необладнаних приміщеннях, а то й просто неба. Нерідко ці речовини потрапляють у ґрунт й отруюють його, спричиняючи захворювання людей.

       Значним забруднювачем ґрунтів є також комунальне господарство населених пунктів, особливо міст. Внаслідок життєдіяльності людей нагромаджуються тверді побутові відходи, що їх вивозять на відкриті сміттєзвалища, а також каналізаційні побутові стоки. Шкідливі речовини, що нагромаджені в них, потрапляють у ґрунт.

     Для підтримання ґрунтів у належному стані необхідно вживати різних заходів. Ви вже знаєте, що дерева і кущі, насаджені на схилах ярів, зупиняють їх ріст. Схили височин потрібно розорювати упоперек, щоб запобігти змиванню ґрунту поверхневими водами. Землі, що потребують зрошення, зрошувати потрібно в міру.

     Важливо науково обґрунтовано вносити в грунт мінеральні добрива. Перехід на землеробство, яке застосовує органічні добрива й біологічні методи захисту рослин від шкідників і бур’янів, уможливить відмову від застосування отрутохімікатів і мінеральних добрив.