Перший чинник ґрунтоутворення — вивітрювання (руйнування й хімічна зміна гірських порід). Під впливом коливання температури (фізичне вивітрювання), під дією повітря і водних розчинів (хімічне вивітрювання) тверді гірські породи перетворюються на пухкі. На них впливають мікроорганізми, бактерії, спори та насіння рослин, що проростає (органічне вивітрювання). Так формується кора вивітрювання — материнський шар пухких гірських порід, основа майбутнього ґрунту. Рештки рослин і тварин потрапляють у верхній пухкий шар гірських порід, утворений вивітрюванням.
Життєдіяльність мікроскопічних бактерій і грибів сприяє розкладанню й перетворенню цих решток на нову речовину — перегній (гумус). У формуванні ґрунту також беруть участь личинки різних комах, кроти й інші землерийки, дощові черв’яки тощо. Дощові черв’яки, поїдаючи рослинні рештки, сприяють їхньому швидкому подрібненню та перетворенню. Разом із ними землерийні тварини розпушують ґрунти, формують їх зернисту структуру. Це сприяє кращому потраплянню повітря й води в ґрунт.
Важливим чинником ґрунтоутворення є клімат. Від нього залежить інтенсивність процесів вивітрювання, склад флори і фауни місцевості. Кількість опадів і температура повітря створюють певні умови зволоження: надмірне зволоження сприяє вимиванню поживних речовин із верхніх шарів углиб та робить ґрунт кислим; недостатнє зволоження сприяє накопиченню поживних речовин (гумусу) у верхніх шарах, і ґрунти стають лужними. Клімат визначає зміну ґрунтів від екватора до полюсів (широтну зональність).
Ґрунтоутворення — дуже тривалий процес: 1 см ґрунту формується протягом 50—200 років.
Будова ґрунтів є результатом тривалої взаємодії всіх чинників ґрунтоутворення. Глибина ґрунту коливається від 20 (ґрунти пустель) до 200—250 см (чорноземи). Назви ґрунтових горизонтів у науковий обіг увів В. Докучаєв.
Отже, ґрунт утворився. На його поверхні накопичився шар листя, хвої, гілок, кори дерев, відмерлої трави. У лісі цей шар називають лісовою підстилкою, у степу — степовою повстиною (А0). Із нього та під ним формується гумусовий горизонт (А1) темного, часто навіть чорного забарвлення. Поступове зменшення кількості гумусу згори вниз змінює колір горизонту на світліший. Залежно від чинників ґрунтоутворення товщина гумусового горизонту становить від кількох сантиметрів до метра, а інколи й більше (на чорноземах).
Під ним за умови надмірного зволоження формується горизонт вимивання (А2). Це освітлений шар ґрунту, із якого органічні речовини та мінеральні сполуки вимиваються атмосферними опадами у глибші шари. Інколи вимивання таке інтенсивне, що в цьому горизонті залишається лише нерозчинний у воді сірий, як попіл, кремній. Тоді цей горизонт називають підзолистим. Якщо зволоження недостатнє, то горизонт вимивання у ґрунтовому профілі взагалі відсутній.
Наступний перехідний делювіальний горизонт (В). Якщо ґрунтовий профіль має елювіальний горизонт (вимивання), тоді горизонт В називають горизонтом делювіальним (вмивання). Він щільний, залежно від хімічного складу має різне забарвлення, збагачений частками глини. Під чорноземами через високий вміст кальцію він має білуватий колір.
Під усім цим нагромадженням шарів ґрунту лежить материнська порода (D) або перехідний до неї горизонт (С). На них сформувалися ґрунти. Найбільш поширеною материнською породою для ґрунтів більшої частини України є лес. Це тонкозерниста світло-жовтого кольору суглинкова порода, яка залишилася після давнього зледеніння.
Структура ґрунту — ґрунтові часточки (грудочки), на які розпадається ґрунт. Вона певною мірою є результатом утворення та розвитку ґрунту. Найкращою є зерниста структура ґрунту, коли його часточки мають розмір 1—10 мм. Основною агрономічною цінністю структури ґрунту є водостійкість, тобто властивість бути стійким до розмивання атмосферними опадами. Безструктурні ґрунти через малий вміст гумусу не утворюють грудочок, тому не утримують у собі вологу, отже, є малородючими й зазнають вітрової ерозії. Структура ґрунту залежить від багатьох чинників і змінюється навіть протягом року.
Головна 
