Крім природних, в Україні є багато штучних водойм – ставків і водосховищ.
Ставки, яких налічується майже 29 тис., являють собою перегороджені греблями частини невеликих річок або заповнені водою балки. Вони є в усіх регіонах України і використовуються для розведення риби та відпочинку людей.
Водосховища – це великі штучні водойми, створені для нагромадження води і подальшого її використання та регулювання стоку річки протягом року. Найбільші з них споруджено на Дніпрі – Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське. Вони утворюють каскад – групу, розміщену уступами за течією річки. Створення Дніпровського каскаду тривало майже півстоліття з 20-х років ХХ ст. і було пов’язане з використанням води Дніпра для виробництва електроенергії. Перше Дніпровське водосховище створювалося насамперед для покращення судноплавства на ділянці дніпровських порогів та для потреб ГЕС, а Каховське мало на меті забезпечити у першу чергу зрошування посушливих степових територій.
Потужна ГЕС є супутником Дністровсього водосховища на однойменній річці. Великі штучні водойми є також на Сіверському Дінці (Печенізьке водосховище), Осколі (Червонооскольське), Південному Бузі (Ладижинське) та інших річках. Вони створені біля ТЕС і АЕС, промислових центрів і великих міст, їх води зрошуюють чимало сухих земель. Проте з водосховищами пов’язана й низка негативних явищ. Їх води так сильно розмивають береги, що вони щорічно відступають на десятки метрів. Щоб цьому запобігти здійснюють укріплення берегів водосховищ бетонними плитами. Поширеним негативним явищем влітку є „цвітіння” води – сильне розмноження дрібних водоростей, які при цьому поглинають з води велику кількість кисню. Це в свою чергу призводить до масової загибелі риби. Для запобігання цього розводять білого амура і товстолобика – риб, які живляться фітопланктоном, очеретом і осокою.
Найбільшим за площею водосховищем в Україні є Кременчуцьке площею 2 252 км², найглибшим – Дніпровське глибиною 54 м.
Канали. Щоб забезпечити перерозподіл вод по території задля потреб господарства створюють штучні річки – канали. Ними постачають воду для найбільших промислових районів і міст, зрошують і осушують землі.
Найдовший в Україні Північнокримський канал. Він є найбільшим і за об’ємом води, що транспортується. Канал простягнувся від Каховського водосховища через Перекопський перешийок до м. Керчі. Більша частина каналу проходить у земляному руслі, що спричиняє значне просочування води вглиб. Північнокримський канал працює сезонно: його заповнення починається в березні, а в листопаді подача води припиняється. В даний момент не працює, у звязку з подіями пов'язаними з Росією. Від нього у різні боки відходять зрошувальні канали, які творять цілі системи (найбільшою з них є Краснознам’янська).
У Каховському зрошувальному каналі, який так само відходить від Каховського водосховища, вода утримується протягом всього року. На всій його протяжності рух води здійснюється самопливом, без допомоги насосних станцій. Щоб запобігти просочуванню води вглиб по всій його довжині русло вкрите ґрунтово-плівковим екраном. В останні роки водозабір в усі канали істотно зменшився.
Водопостачання для промислових районів і міст здійснюється каналами Дніпро – Донбас, Сіверський Донець – Донбас, Дніпро – Кривий Ріг. На Поліссі і в Західній Україні створено густу мережу вузьких осушувальних каналів і ровів, якими у річки скидаються води з надмірно зволожених територій.
Найдовший канал в Україні – Північнокримський (400 км). Його штучне русло має ширину 115 м і глибину 6 м.
Штучні озера і річки.Озерами штучного походження є затоплені водами кар’єри, в яких припинено видобуток корисних копалин. Такими є Солотвинські соляні озера, Яворівське озеро на місці сірчаного кар’єру, водойми у гранітних кар’єрах на Українському щиті. Чимало малих річок на окремих ділянках течуть у викопаних людиною руслах. Така каналізація природних водотоків здійснювалася в Україні у ХХ ст. з метою спрямлення течій річок і осушення їх заплав.
Головна 
