Перші географічні відомості про територію України збереглися ще з давніх часів у працях відомих грецьких істориків, географів та мандрівників – Геродота (V ст. до н. е.), Страбона (І ст. до н. е.), Птолемея (II ст.). У своїх працях вони описували південь України, найбільше – Причорномор'я, де існували грецькі міста-держави. Змальовуючи природу цієї території, вчені відзначали її багатства, передусім потужні темні ґрунти, широкі повноводні річки, чудові пасовища для худоби. Пізніше арабські та візантійські мандрівники описували побут, культуру, господарство людей, які жили на землях Середнього Подніпров'я та Північного Причорномор’я.. Вони згадують про гостинність людей, їх миролюбний характер. З античних часів дійшли до нас і перші картографічні зображення цих територій.
Природні умови Скіфії і скіфів описував також Гіппократ (460—370 рр. до н. е.) та римський натураліст Пліній Старший (23—79 рр.).
Після утворення давньої держави Київської Русі, завдячуючи арабським і європейським мандрівникам та купцям, відомості про територію України значно поширилися у світі. Їхні звіти містили географічну інформацію про окремі українські землі, господарське й політичне життя на них.
Перші вітчизняні згадки про територію нашої держави є в літописах, княжих грамотах, літературних творах. У найдавнішому літописі «Повість минулих літ», автор вперше вживає назву „Русь” (862 р.), намагається дати відповідь на запитання: „Звідки пішла Руська земля?”, змальовує її природу, описує народи, які заселяли ці землі, їх політичні й торгові зв’язки з іншими державами, що здійснювалися суходолом, річками й морем, у тому числі й „шляхом із варяг у греки” по Дніпру й Чорному морю. У Київському й Галицько-Волинському літописах вживається назва „Україна” (1187 р.). У них є відомості про заснування давньоруських міст, спорудження замків, церков, заселення й освоєння нашими пращурами нових територій.
Після завоювання українських земель Литвою та Польщею географічні відомості про наші території містяться здебільшого в хроніках і урядових документах цих держав, а з розвитком запорізької державності – в козацьких літописах. У ті часи зросла зацікавленість європейців територією України та її народом, про що свідчать щоденники, звіти й донесення італійських, французьких, німецьких, австрійських, шведських мандрівників і послів, а також мандрівників з арабського Сходу.
У XII ст. у Києві тричі побував арабський письменник і вчений Абу-Гамід. У своїх книжках «Антологія деяких чудес Заходу» та «Космографія» він детально описав природу, господарство, торгівлю та побут населення Русі. Відомості про це знаходимо також в арабських мандрівників Ель-Ідрісі (XII ст.) та Ібн Баттути (XIV ст.). Відомості про Україну поширювали й наші співвітчизники, які навчалися в університетах Європи. Серед них – учений ХV ст. Юрій Дрогобич, який став керівником Болонського університету, викладав медицину й астрономію.
Перші карти України
Перші карти всієї української території були подані у 1482 р переписувачами «Географії» Клавдія Птолемея, починаючи з XIII ст. Ця книжка перевидавалася більш як 50 разів. До стародавніх птолемеївських карт додавалися нові. Спочатку це були рукописні карти, а у ХУ – ХУІІІ ст. – друковані. Територія України відображалася на картах світу, Європи й окремих держав – Польщі, Литви, Угорщини, Туреччини, Росії. Натомість у 1650–1660 рр. у Західній Європі вийшли перші карти, присвячені винятково українським землям. Їх автор – французький військовий інженер і картограф Гійом де Боплан. Перебуваючи інженером військових споруд і картографом на службі в польського короля, він 17 років провів в Україні. Він часто подорожував, особисто виконуючи топографічні вимірювання для накреслення карт. Боплан створив кілька загальних карт України й окремих її частин (Київщини, Поділля, Волині та ін.), а також карту Дніпра. Його перу належить „Опис України”, в якому докладно змальовані її природа, населенні пункти, шляхи, заняття та побут мешканців. Карти й книжку Г. де Боплана дослідники називають перлиною в українознавчій літературі ХУІІ ст. Ці твори були й залишаються цінними джерелами відомостей про український народ і Україну того часу.
Початки систематичного географічного дослідження України припадають на XVIII ст. Потреби виробництва і торгівлі вимагали створення географічних описів і карт. Вони здійснювались у різних частинах України польськими, австрійськими і російськими дослідниками, які вивчали ці території з метою виявлення природних багатств для експлуатації урядами своїх країн. найбільше експедицій направлялося в малоосвоєну степову частину України, яка відійшла до Росії.
У XIX ст. географічні дослідження здійснювали вчені, які працювали в університетах – Київському, Львівському, Харківському, Одеському. Там географію почали викладати студентам.
Значну роль у вивченні територій відіграли наукові товариства. У 1873 –1876 рр. у Києві існувало Південно-Західне відділення Російського географічного товариства. У його роботі брали активну участь не тільки природодослідники, а й видатні діячі української науки і культури: історик Михайло Драгоманов, композитор Микола Лисенко, письменник Панас Мирний, а також відомі представники української інтелігенції, як Г. Ґалаґан, В. Антонович, Ф. Вовк, П. Житецький та ін.
П. Чубинський - етнограф
Автор слів гімну України Павло Чубинський та ін. товариство збирало та публікувало матеріали про природу, сільське господарство, промисловість України, творчість і побут українського народу. За це російський уряд визнав його роботу неблагонадійною. Діяльність Південно-Західного відділу була припинена, а його віце-президента Павла Чубинського вислано з України. Нині Українське географічне товариство об’єднує сотні географів України. Експедиція під керівництвом П. Чубинського досліджувала Україну, результати були видані під назвою «Праці етнографічно-статистичної експедиції в Західно-Руський край» (1872—1878 рр.).
Наприкінці ХІХ ст. у Львові було створено Наукове товариство імені Шевченка, в якому діяла природнича секція. В її роботі брали участь учені-географи України й ті, що проживали за межами батьківщини. Нині діяльність цього товариства в Україні відновлена.
У XVIII ст. Григорій Капустін відкрив поклади кам'яного вугілля у Донбасі, а Василь Зуєв – поклади залізної руди у Криворізькому басейні. Іван Кирилов склав низку карт України, які увійшли до атласу Російської імперії, а також здійснив опис території України (у складі Росії).
В. Докучаєв - засновник грунтознавства
В. Докучаєв – засновник науки ґрунтознавство, досліджував землі Полтавської губернії, лісостепової і степової зон України.
Внесок українців у вивчення світу
Українські вчені та мандрівники брали участь у дослідженнях різних регіонів світу.
Юрій Лисянський
Один з організаторів і керівників першої російської навколосвітньої подорожі, разом із Іваном Крузенштерном на суднах "Нева" і "Надія" протягом 1803-1806 рр.; під час якої встановлено новий шлях до Камчатки та Аляски, досліджено райони Тихого океану північно-західного узбережжя Північної Америки. Його ім’ям названо один із Гавайських островів, півострів в Охотському морі, гору на острові Сахалін.
Його ще називають "Український Колумб".
Єгор Ковалевський
Блискучий географ-мандрівник, який став першим європейцем, що ступив до витоків Білого Нілу. Його «Мандрівки по суші і морях» і «Подорож до Внутрішньої Африки» насичені не лише точною географічною і геологічною інформацією, але й талановитими і живими описами людей, з якими він зустрічався під час своїх мандрівок. Є. П. Ковалевський був учасником 10 великих експедицій, під час яких пройшов понад 75 тис. км. Він досліджував Алтай, Урал, Казахстан і Середню Азію, Східні (румунські) Карпати, Афганістан. Очолив дві експедиції до Китаю.
Микола Миклухо-Маклай
Нащадок запорізьких козаків.
Займався переважно дослідженнями з антропології та етнографії корінного населення Південно-Східної Азії, Австралії та Океанії — островів Полінезії, Меланезії і Мікронезії, у тому числі папуасів північно-східного берега острова Нова Гвінея (тепер Берег Миклухо-Маклая), де він прожив два з половиною роки серед аборигенів острова, вивчав природу, життя й культуру народів цих регіонів.
Автор близько 160 наукових праць. Був захисником колоніальних народів. Виступав проти расизму та колоніалізму. Доводив рівність рас.
На кінець XIX – початок XX ст. припадає становлення української географії.
Степан Рудницький
Степана Рудницького (1877 – 1937) вважають основоположником сучасної української географії. Він викладав географію у вищих навчальних закладах Львова і Харкова (Україна), Відня (Австрія) і Праги (Чехія).
С. Рудницький зробив вагомий внесок у фізичну географію, політичну географію та картографію. Учений першим комплексно описав територію України. Праці та карти, створені ним, видавалися різними мовами. У багатьох працях С. Рудницький обґрунтував необхідність створення незалежної Української держави. Багато зробив учений для навчання географії у школах: склав першу настінну карту України, видав низку підручників. Йому належать наукові праці з геоморфології, історичної і соціально-економічної географії, картографії, краєзнавства, загального землезнавства, фізичної географії України. С. Рудницький був радником в уряді Західно-Української Народної Республіки з економіко-географічних та політико-географічних питань. У 1927 р. він заснував Український науково-дослідний інститут географії і картографії у м. Харкові, провів експедиційні дослідження на території Наддніпрянщини, Донецької височини, Волині. С. Рудницький мріяв створити багатотомні праці з географії України. Життя видатного вченого обірвалося трагічно: він був репресований радянським урядом, висланий у північні табори, де й загинув у 1937 р.
Перші підручники з географії для школярів, написані українською мовою, створили Степан Рудницький („Коротка географія України”, 1910 р.) та Софія Русова („Початкова географія”, 1911 р.).
Павло Тутковський
Павло Тутковський (1858 – 1930) – один з ініціаторів створення Академії наук України. Він активно працював у галузі геології та досліджував природу Волині, Полісся, Поділля, Придніпров'я. П. Тутковський є автором низки наукових праць з фізичної географії та краєзнавства України. Вчений заснував у Житомирі Волинський музей, у Києві – Геологічний музей. Він розробив першу схему природно-географічного районування України, видав підручник «Загальне землезнавство». До основних елементів кожного з виділених ним на території України краєвидів П. Тутковський включав також сільське господарство, побут.
Павло Тутковський — загальновизнаний і авторитетний класик української та світової геології. Обґрунтував теорію "еолового" походження лесів. Недарма В. Вернадський називав П.Тутковського найкращим знавцем неорганічної природи України.
Володимир Кубійович
Видатний географ і картограф Володимир Кубійович (1900 – 1985) здійснював свою наукову діяльність здебільшого за межами України (у Польщі, Німеччині та Франції). Він є автором таких праць, як «Атлас України і суміжних країв», «Географія України і суміжних земель», що вийшли у 1930-х роках, багато років поспіль очолював Наукове товариство ім. Шевченка в Європі, був редактором багатотомної „Енциклопедії Українознавства”, до якої написав статті про природу, населення й господарство України.
Володимир Вернадський
У першій половині ХХ ст. працювали визначні вчені, діяльність яких була пов’язана з географічними дослідженнями. Природознавець Володимир Вернадський (1863 –1945) є основоположником наукової галузі геохімії та вчення про біосферу. Він був одним з перших президентів Академії наук України.
Борис Срезневський
Метеоролог Борис Срезневський (1857 – 1934) був одним із організаторів метеорологічної служби в Україні. Академік Б. Срезневський (1857—1934) проводив наукові дослідження з синоптичної метеорології, агрометеорології, кліматології України. Ним розроблена схема кліматичного районування України, він займався вивченням впливу метеорологічних чинників на здоров'я людини.
Георгій Висоцький
Георгій Висоцький (1865 –1940) – ґрунтознавець і вчений в галузі лісівництва. Він обґрунтував схему природно-географічного районування Східноєвропейської рівнини.
Володимир Бондарчук
Із середини XX ст. в Україні відбувається поділ географії на окремі галузі. У галузі геоморфології (рельєфознавства) проводив дослідження Володимир Бондарчук - відомий геолог, геоморфолог, палеогеограф, автор описів краєвидів України, праць про корисні копалини нашої країни. Досліджував Полісся і Причорномор'я, Українські Карпати і Наддніпрянщину, Донецьку височину, видав книжки з геології для вчителів.
Петро Погребняк
Петро Погребняк - відомий ґрунтознавець, лісознавець, еколог, фізико-географ. Учень Г. Висоцького. Він розробив наукові основи дослідження лісів України, охорони її природи. Його праця «Основи лісової типології» перекладена багатьма мовами.
Констянтин Воблий
Академік К. Воблий (1876—1947) — один із засновників Української енциклопедичної географії — досліджував історію народного господарства, розвиток і розміщення продуктивних сил України, розробив схему її економічного районування.
Для дослідження природних умов і ресурсів України, населення і господарства, їх картографування, проблем природокористування і охорони природи в 1964 р. при Інституті геологічних наук Академії наук України був створений Сектор географії. Пізніше він був перетворений у Відділення географії, а в 1991 р. на його основі був створений Інститут географії Національної академії наук (НАН) України — головна академічна установа в галузі географічних досліджень у нашій державі. Всіх географів України об'єднує громадська організація — Українське географічне товариство, що існує з 1964 р.
У наш час географічні дослідження здійснюються вченими в Інституті географії Національної академії наук України, на географічних факультетах університетів. Українські вчені з 1996 р. проводять дослідження Антарктиди на науковій станції Академік Володимир Вернадський.
У 60—90-х рр. XX ст. в Україні виконано великі за обсягом і значні за результатами дослідження її географічної будови, підземних вод, корисних копалин, клімату, поверхневих вод Чорного і Азовського морів, водних ресурсів, ґрунтового покриву, заповідних територій, рекреаційних ресурсів, складено відповідні карти. Досягненнями українських географів є створення Атласу природних умов і природних ресурсів України, багатотомної серії з природи України (геологія і корисні копалини, клімат, моря і внутрішні води, ґрунти, рослинність і тваринний світ, ландшафти і фізико-географічне районування). Найповніші географічні дані про природу нашої держави наводяться в трьохтомній «Географічній енциклопедії України» (1989—1993 рр.), яку видано вперше.
За роки незалежності в царині вітчизняної географії активно працюють проф. Заставний Ф.Д., Жупанський Я.І., Руденко Л.Г., Топчієв О.Г., Пістун М.Д., Шаблій О.І., Шищенко П.Г., Пащенко В.М. та ціла низка ін., хто всебічно і комплексно вивчають географію України.
Головна 
