Виникнення на земній поверхні суходолу та океанів зумовлене різною будовою надр Землі. Із курсу 6 класу ви вже знаєте, що в земній корі розрізняють три шари порід. Знизу лежить базальтовий шар. Породи, що його складають, за щільністю схожі на важкі базальтові породи. На нашій планеті він є повсюди. Середній шар — гранітний. Він складений породами, що за щільністю схожі на граніти, які легші за базальти. Гранітний шар є тільки під материками. Верхній шар — осадовий. Його утворюють здебільшого осадові породи (вапняки, піски, глини та ін.).
Під материками і океанами земна кора має різну будову. Тому розрізняють два її типи: континентальну та океанічну.Континентальна (материкова) земна кора значно товща — від 30 км до 75 км (під найвищими горами). У ній є всі три шари порід — базальтовий, гранітний та осадовий. Океанічна земна кора тонка — завтовшки лише 5-20 км. Її особливістю є відсутність гранітного шару. Осадовий шар, який має невелику товщину, залягає там безпосередньо над базальтовим.
Учені вважають, що спочатку (приблизно 4 млрд років тому) на наш ій планеті утворилася океанічна кора (базальтова). Під впливом процесів, що відбуваються в надрах Землі, вона потовщувалася. З часом утворився новий гранітний шар кори та ядра майбутніх материків. Останнім внаслідок руйнування поверхні під дією зовніш ніх сил утворився осадовий шар кори. Протягом мільярдів років земна кора зазнавала змін: розламувалася на велетенські скиби, прогиналася зап ади н ам и , вигиналася горами, поки не набула сучасного вигляду.
Отже, тепер материки мають товщу, але легшу континентальну кору (складену легшими породами —гранітами). А океанічні западини утворені тоншою, але важчою океанічного типу корою (в ній переважають більш важкі базальти). Тому материки не можуть опуститися нижче рівня Світового океану, а океанічне дно не може піднятися і стати материком.
Питання про утворення материків та океанів наукою остаточно не з’ясоване. У 6 класі ви ознайомилися з гіпотезою (припущ енням ) німецького вченого Альфреда Вегенера про дрейф (переміщення) материків. Він припустив, що більш як 200 млн років тому на Землі існував єдиний величезний суходіл — материк Пангея та один океан — Тетіс. З часом прадавній материк розколовся на два — Лавразію та Гондвану. Згодом вони також були розбиті розломами: Північна та Південна Америка, відколовшись від Європи й Африки, почали віддалятися (дрейфувати). Між ними утворився Атлантичний океан. Африка відокремилась від Азії, у результаті чого виник Індійський океан. Австралія та Антарктида так само відійшли від Азії й Африки і зайняли теперішні свої місця.
У XX ст. з ’явилися нові уявлення про рух материків. Вже відомо, що земна кора разом з частиною верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими розломами на величезні блоки — літосферні плити завтовшки 50-250 км. Більшість плит охоплюють як материкову, так і океанічну земну кору, тому їх межі не збігаються з обрисами сучасних материків.
Унаслідок обертання Землі навколо своєї осі та внутрішніх процесів у її надрах в’язка речовина мантії, на якій розташовані материки, здатна «текти». Тому літосферні плити постійно рухаються по поверхні мантії (астеносфері). Вони ніби плавають як гігантські крижини на поверхні води.
Головна 
