Як і Північна Америка, Євразія мільйони років тому була частиною прадавнього материка Лавразії. Євразія має досить складну будову. Це зумовлено тим, що материк розташований в межах не однієї, а декілької літосферних плит.
Гігантська за своїми розмірами Євразія займає не тільки всю Євразійську літосферну плиту, а й частину Індо-Австралійської. Уздовж лінії їх зіткнення земна кора зім’ята у складки — там утворився Альпійсько-Гімалайський складчастий пояс. Тому гори, приурочені до цього поясу, виникли не на окраїнах уздовж узбережжя, як на інших материках, а у внутрішніх і південних частинах Євразії. Східне узбережжя материка обрамлюється іншим складчастим поясом — Тихоокеанським, що утворився на стику з Тихоокеанською літосферною плитою. Крім того є невеликі за розмірами Філіпінська та Аравійська літосферні плити.
Складчасті пояси - це сейсмічні зони, де відбуваються активні рухи земної кори, землетруси і виверження вулканів. Цим ділянкам відповідають гори. Найбільшими діючими вулканами Європи в межах Середземно - Азійського поясу є Гекла і Везувій. Діючі вулкани Азії належать до Тихоокеанського сейсмічного поясу - Ключевська Сопка, Фудзіяма.
Різні за віком складчасті області з’єднують давні докембрійські (Східноєвропейська, Сибірська та ін.) й молоді (Західносибірська, Туранська) платформи, що лежать в основі Євразії. Можна відзначити, що в основі Євразії розміщується декілька старих та молодих платформ. Платформи є відносно стійкими ділянками земної кори, проте й вони зазнають повільних вертикальних рухів.
У Євразії, як і в Північній Америці, в давнину було зледеніння. Льодовик із Скандинавського півострова насувався на південь. Його язики сягали навіть території України. Розтанув льодовик лише 14 тис. років тому. Тому на півночі Євразії присутні давньольодовикові форми рельєфу.
Рельєф Євразії.
Складна геологічна будова материка позначилася на його рельєфі. Порівняно з іншими материками поверхня Євразії дуже контрастна — від найвищих на Землі гір Гімалаї гора Джомолунгма( 8850 м), до найглибшої западини суходолу улоговини Мертвого моря ( -400 м). В Євразії рівнини і гори займають приблизно однакову площу.
Рівнини, як ви вже знаєте, лежать на платформах. У Євразії вони мають величезні розміри і простягаються на тисячі кілометрів. Так, Східноєвропейська рівнина, що лежить на Східноєвропейській платформі, є однією з найбільших у світі. Її рельєф складний: височини чергуються з низовинами (Прикаспійська, наприклад, лежить нижче рівня моря на 28 м). На рельєфі північної частини рівнини позначилася діяльність давнього льодовика. Він згладив скельні виступи, приніс численні валуни та залишив відклади подрібнених гірських порід. На півночі Євразії, на молодій Західносибірській платформі лежить Західносибірська рівнина. Її поверхня має увігнуту, ніби блюдце, форму. Тому рівнина дуже заболочена. Східнодунайська рівнина приурочена до міжгірного прогину. Середньосибірське плоскогір’я, що сформувалося на Сибірській платформі, є високою рівниною, на поверхні якої потоки лави давніх вулканічних вивержень утворили східчасті плато. Висока рівнина Казахський дрібносопковик лежить на кристалічному щиті молодої платформи.
На півдні материка, на Китайсько-Корейській платформі, лежить Велика Китайська рівнина, а на Індостанській — плоскогір’я Декан, вкрите базальтовими лавами давніх вулканічних вивержень.
Низовини Індо-Гангська та Месопотамська складені наносами річок, потужність яких подекуди сягає тисячі метрів.
Тож на території Євразії є різні за віком та походженням рівнини.
Гори Євразії сформувалися в різні епохи горотворення, тому різняться між собою висотою і формою поверхні. Через весь материк із заходу на схід простягається найдовший на планеті пояс молодих складчастих гір: Піренеї, Альпи, Апенніни, Карпати, Кримські, Кавказ, Гімалаї, нагір’я Тибет. Вони утворилися в останню, що була на Землі, альпійську епоху горотворення, тому, як правило, високі й могутні, з крутими схилами і гострими вершинами-піками. Їх ріст продовжується і сьогодні і це супроводжується землетрусами та виверженням вулканів.
Альпи — найбільша і найвища гірська система Європи. Їх гострі гребені здіймаються на висоту понад 4000 м (найвища вершина г. Монблан, 4807 м).
Піренеї кількома паралельними високими хребтами із засніженими вершинами височать на Піренейському півострові. Середньовисокі Апенніни перетинають весь Апеннінський півострів. Карпати — також середньовисокі гори. Вони складені не надто стійкими до руйнування породами (пісковики, глинисті сланці), тому їх вершини мають округлі обриси, а схили розчленовані річковими долинами.
Кавказькі гори розміщуються між Чорним і Каспійським морями. Серед їх хребтів височать конуси згаслих вулканів. Величні й недоступні Гімалаї — найвища гірська система земної кулі. Найвищою їх вершиною, як ви вже знаєте, є гора Джомолунгма, що засніженою пірамідою здіймається на 8850 м.
Нагір’я Тибет — це поєднання високих плоских рівнин (заввишки 5000 м) і дуже високих (до 7000 м) гірських хребтів. Воно піднімалося разом з Гімалаями і досягло рекордної для нагір’я висоти. Старі гори, приурочені до областей давньої складчастості, збереглися гірше. Зазвичай вони невисокі, з округлими вершинами. Так, плосковерхі середньовисокі Скандинавські гори дуже зруйновані. Уральські гори, що довгим поясом простягалися з півночі на південь, також зруйновані, а тому низькі. Гори Тянь-Шань за віком теж старі і з плином часу руйнувалися. Проте під час наступних горотворень вони знову зазнали підняття. Тому нині вони дуже високі, їх схили круті, а вершини плоскі. Такі гори називають відродженими.
Головна 
