Північна Америка досить багата річками й озерами. Вона має найдовшу річкову систему на земній кулі — р. Міссісіпі з Міссурі, а в районі Великих американських озер — найбільше скупчення прісної води. Проте територія континенту зрошується дуже нерівномірно, що зумовлено як кліматичними, так і орографічними особливостями. Великі простори заходу і південного заходу материка внаслідок інтенсивного випаровування і несприятливих топографічних умов мають дуже слабо розвинуту річкову сітку, тобто практично вона відсутня; ряд невеликих річок цього району не досягає моря. Найгустіша сітка повноводних річок — на добре зволожуваному південному сході материка.
Річки Північної Америки належать до басейнів Тихого, Північного Льодовитого й Атлантичного океанів; частина має внутрішній стік. Більшість річок впадає в Атлантичний океан. Вододіл між басейнами річок Атлантичного і Північного Льодовитого океанів проходить по підвищених ділянках внутрішніх рівнин і виражений слабо. Вододіл між басейнами річок Тихого й Атлантичного океанів проходить по середньовисотних ділянках Кордільер.
Залежно від особливостей клімату й орографічних умов у різних частинах материка склалися різні типи водних систем з неоднаковими річковими режимами.
Дощове живлення річок Північної Америки характерне для субтропічного півдня, для пустинь південного заходу і для великої Каліфорнійської долини. В цих областях сніг або зовсім не випадає, або випадає дуже рідко і тримається недовго. Проте кількість опадів протягом року в різних місцях різна, а тому й режим річок цього типу неоднаковий. Річки, що беруть початок з Аппалачських гір, протягом року повноводні.
Снігове живлення характерне для річок гірських районів заходу — Сьєрри-Невади, Каскадних гір, Берегового хребта, більшої частини Скелястих гір та ін. Максимум витрат припадає тут на весну і літо. Річки басейну Північного Льодовитого океану та Лаврентійські озера також мають переважно снігове живлення. Взимку витрати води скорочуються, весною максимально збільшуються. На режим річок басейну Північного Льодовитого океану істотно впливає багаторічна мерзлота; наявність її тут обумовлює відсутність запасів ґрунтових вод.
Найдовша річкова артерія Північної Америки — Міссісіпі з притокою Міссурі (6420 км). Річка бере початок з невеликого озера Айтаска і верхів’ям протікає по заболоченій, вкритій численними озерами лісистій місцевості. Долина і русло Міссісіпі поділяється на три ділянки: верхню, середню і нижню; межами між ними є гирла найбільших приток — Міссурі і Огайо. У верхів’ї річка протікає через невеликі озера і заболочені простори. На міжозерних ділянках багато порогів і кам’янистих перекатів. Найбільший водоспад — Сант-Антоні. Протікаючи через Центральні рівнини, Міссісіпі приймає ряд великих приток: Міннесота, Де-Мойн, Міссурі, Арканзас, Ред-Рівер (праві), Чіп-пева, Вісконсін, Іллінойс, Огайо (ліві). Праві притоки течуть з Великих рівнин, виносять звідти величезну кількість піску, глини, але мало води. Тому Міссісіпі навіть після злиття з Міссурі ще не стає повноводною річкою. Могутньою вона стає лише після впадіння в неї Огайо. Русло річки в нижній течії звивисте, має багато стариць.
Максимальний розлив Міссісіпі припадає на березень — травень. Великими притоками Міссісіпі є Міссурі і Огайо. Міссурі поступається повноводністю верхній Міссісіпі і характеризується дуже різкими коливаннями рівнів та великою нерівномірністю стоку. Взимку Міссурі у верхній течії замерзає, і під час весняних повеней лід завдає великих руйнувань. Ліва притока Міссісіпі Огайо — багатоводна річка. Максимум витрати води припадає на весну, коли у верхній частині басейну тануть сніги. Під час літніх мусонних дощів бувають повені, особливо у нижній частині. Водоспад Сент-Антоні заввишки 20 м вважається межею кристалічного щита. Спускаючись з водоспаду Сент-Антоні, Міссісіпі з цього місця вона тече порівняно спокійно і стає судноплавною.
Міссурі — найбільша права притока Міссісіпі. Вона бере початок у Скелястих горах. Льодяні води її, стікаючи із снігових вершин, змішуються з кип’ятком гейзерів Йєллоустонського парку. На Міссурі набагато більше порогів і водоспадів, ніж на Міссісіпі. Навіть вийшовши на плато Прерій, вона продовжує падати досить круто, дуже розмиваючи пухкі породи, що складають її русло. Один мандрівник так описує впадіння Міссурі: «Жовтий каламутний потік скажено нісся впоперек спокійної синьої течії Міссісіпі, вируючи, здіймаючись, виносячи пеньки, гілки, вирвані з корінням дерева. Це була Міссурі, дика річка, яка, шалено проносячись через невідомі безлюдні країни, вливала мутні води в лоно своєї лагідної сестри».
Своїх справжніх розмірів Міссісіпі набирає після злиття з Огайо — «Прегарною річкою», як її називали французькі дослідники.
Русло Міссісіпі у напрямі до гирла не розширюється, а, навпаки, звужується. Дельта має форму гусячої лапи. Вона щороку затоплюється під час повені. Низинні місця заросли вологими субтропічними лісами. Ліси густо переплетені ліанами, гілки вкриті звисаючими епіфітами. На пальцях «гусячої лапи» через високу вологість ліс не росте. Багнисті коси, що ледве піднімаються з води, тільки слабко закріплені корінням очерету. На кінець літа Міссісіпі дуже міліє. Великі глибини зберігаються лише у нижній течії. Ранньою весною річка сильно розливається. Головною причиною повені звичайно буває Огайо. Часто рівень води в Огайо так піднімається, що русло Міссісіпі не вміщає її. Частина води Огайо рухається вгору по Міссісіпі, повертаючи води головної річки назад на протязі кількох десятків кілометрів.
До басейну Атлантичного океану належить також і річка Св. Лаврентія (1250 км), що витікає з Великих озер. Вона проклала своє русло в тектонічній депресії Канадського щита й Аппалачських гір. У нижній течії вона має естуарій довжиною до 400 км і шириною до 50 км, який відкривається в затоку Св. Лаврентія
Значна частина річок, що належать до басейну Тихого океану, живляться переважно сніговими або льодовиковими водами. Максимум витрат в них припадає на літній час, що пов’язано з таненням снігу та льоду в горах. Частина з них відзначається великою водоносністю, порожистістю русла. Найбільшою річкою басейну Тихого океану, однією з великих річок материка є Колорадо. Довжина її 2740 км, площа басейну 430 тис. км. Починається річка в Скелястих горах, але більша частина русла лежить у напівпустинях і пустинях внутрішніх плоскогір’їв. Прорізуючи плато Колорадо, вона утворює один з найглибших на Землі каньйонів. Головне джерело живлення Колорадо — дощі і сніги, що випадають на вершинах Скелястих гір. Максимум витрати води припадає на червень. Річка сильно розливається і несе багато завислого матеріалу, що надає воді каламутного рудуватого забарвлення. При впадінні у Каліфорнійську затоку вона утворює велику дельту.
Річка Колумбія бере початок біля підніжжя гори Фарієм. Це одна з найбільших річок Північної Америки. У своєму верхів’ї вона, сполучаючи ряд мальовничих льодовикових озер, тече спочатку на північ, потім різко повертає на південь, прямуючи до кордону США. Тут Колумбія прорізує глибоку ущелину в лівому Колумбійському плато. Через Каскадні гори річка тече у вузькій ущелині, в якій навіть опівдні панує морок. Шум річки, що шаленіє серед порогів, чути здалека. Минувши тіснину, річка виривається на широку рівнину, плавно несе свої води назустріч океану. Колумбія — велике джерело гідроенергії.
Річки басейну Північного Льодовитого океану досить численні, але системи їх розвинуті недостатньо, і досить часто вони порожисті. Великими річками цього району є Маккензі та Юкон. Довжина Маккензі понад 4000 км. Вона бере початок у Скелястих горах і тут називається Атабаскою. Середньою течією річка протікає через озеро Атабаску, потім приймає притоку Піс-Рівер і впадає у Велике Невільниче озеро. На ділянці між озерами Атабаска і Велике Невільниче річка називається Невільничою і тільки після виходу з Великого Невільничого має назву Маккензі. Річка Маккензі тече по тектонічній улоговині західної частини Канадського кристалічного щита, виповненій потужними товщами алювіальних і водно-льодовикових відкладів і сильно заболоченій. Середня ширина річки 1,5—2 км. Замерзає, подібно до сибірських річок, у вересні — жовтні і звільняється від льоду в кінці травня — на початку червня. Вода річки досить чиста. Впадає Маккензі в море Бофорта кількома рукавами, утворюючи велику дельту в затоці Маккензі.
Юкон має довжину 3700 км. Витоком її є річка Льюіс, яка бере початок з Берегового хребта. В середній течії вона приймає кілька приток (Танану, Клондайк та ін.). Максимальні витрати припадають на літо. При впадінні в затоку Нортон утворює велику дельту. Річка судноплавна. Навігація триває з червня по вересень.
Області внутрішнього стоку, в які входять пустині і напівпустині Великого Басейну та Мексіканського нагір’я, мають дуже несталий режим внутрішніх вод. Тут атмосферні опади випадають епізодично, а тому і водотоки виникають лише після злив.
Озера. На континенті досить багато озер, проте більшість їх зосереджена на півночі, в межах Канадського кристалічного щита й на південний схід від нього. Найцікавішою у Північній Америці є система Великих озер, до складу якої входять Верхнє, Мічіган, Гурон, Сент-Клер, Ері, Онтаріо та ряд дрібніших. Усі вони сполучаються між собою, утворюючи єдиний прісноводний басейн. Загальна площа Великих озер становить 246,4 тис. кв. км, а Верхнє є найбільшим прісним озером на Землі.
Рівні Великих озер утворюють три сходинки. Найвище розташоване Верхнє озеро, що короткою річкою сполучається з озером Гурон. На другому рівні лежать озераГурон і Мічіган. Третій рівень утворює озеро Ері. З Ері витікає річка Ніагара. Вона єдина здійснює стік усієї системи Великих озер. Ніагара тече майже строго на північ і впадає в озеро Онтаріо. При прориві через уступ силурійського куестового плато річка утворює грандіозний Ніагарський водоспад.
Крім Великих озер, на півночі материка є ряд озер, які утворилися внаслідок діяльності льодовика: Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска, Вінніпег, Манітоба, Лісове, Оленяче та ін.
У Великому Басейні є ряд реліктових озер (Велике Солоне, Юта, Тахо).
Льодовики. Сучасні льодовики Північної Америки є лише залишками потужніших льодовиків, які існували під час останнього льодовикового періоду. Сучасні льдовики поширені в Кордільєрах та на півночі материка.