УРОК 37. КЛІМАТ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ.

ВІДЕО ВІД НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "КЛІМАТ ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ"

      Північна Америка витягнута з півночі на південь на 7000 км і в зв’яз­ку з цим розташована в усіх широтних кліматичних поясах Північної півкулі, за винятком екваторіального. Більша частина материка лежить у субарктичному і помірному поясах, менша — в субтропічному. Арктич­ний, тропічний і субекваторіальний пояси у межах материка займають порівняно невеликі території. Внаслідок великої протяжності материка з півночі на південь різні частини його дістають неоднакову кількість тепла. Так, річні суми со­нячної радіації в північних районах Канади становлять лише 80 ккал/кв. см, а у південних районах США і в Мексиці вони переви­щують 140 ккал/кв. см.

    Меридіональне простягання найбільших гірських хребтів на заході материка сприяє проникненню повітряних потоків із сходу і перешкоджає доступу у внутрішні райони повітряних мас з Тихого океану. Внутрішні райони материка відкриті і для холодних арктичних мас повітря з пів­ночі, і для теплих тропічних з півдня. Великий вплив на клімат Північної Америки мають баричні центри, які формуються над океанами. В північній частині Атлантичного океану такими центрами є Ісландський мінімум й Азорський максимум, в пів­нічній частині Тихого океану — Алеутський мінімум і Гавайський мак­симум. Атмосферні процеси над Північною Америкою проявляються по-різному. Узимку материк дуже охолоджується, а тому в центрі його форму­ється область підвищеного тиску. Проте в зв’язку з невеликою протяжністю матери­ка в широтному напрямі стійкого континентального антициклону не буває. Найінтенсивніші в цей час Ісландський і Алеутський мінімуми. В середині зими області зниженого тиску майже змикаються над пів­нічною Канадою і «витискують» область підвищеного тиску над мате­риком на південь. У зв’язку з тим, що в помірних широтах переважають західні вітри. Переваливши через Скелясті гори, циклони, що рухаються з Тихого океану, втрачають вологість і відносно прогріваються. Лише на межі між США і Канадою в районі Британської Колумбії, де гори знижуються, тихоокеанське повітря проникає далеко на схід. Взимку також переноситься морське арктичне повітря, яке заходить далеко на південь і часто приносить снігові опади. Холодне повітря не­рідко досягає навіть узбережжя Мексиканської затоки і півострова Флориди, викликаючи заморозки. Разом з тим відбувається і зворотний процес: тепле і вологе повітря проникає на північ. У результаті взаємодії таких різних повітряних мас над центральною і східною частинами Північної Америки погода досить нестійка.

        Улітку над материком утворюється барична депресія з центром на південному заході. Області підвищеного тиску над океаном розроста­ються і переміщуються на північ. По­вітряні маси Атлантики проникають аж до східних схилів Скелястих гір і, звичайно, панують над внутрішніми рівнинами. З віддаленням від оке­ану вони трансформуються над материком у повітря помірних широт. Влітку сильніше позначається вплив вологих повітряних мас з Мексиканської затоки, які переміщуються по західній периферії антициклону і несуть велику кількість атмосферних опадів на південно-східні райони Північної Америки. Цей мусон чітко проявляється до 40° пн. ш. Як і взимку, з півночі по західній периферії Ісландського мінімуму на материк проникають холодні арктичні маси повітря, які поширюються лише на північну частину материка. Циклонічна діяльність влітку значно слабша, ніж взимку, а тому й слабший в цей час меридіональний обмін повітряних мас. У районі Центральної Америки влітку панують тропічні атлантичні повітряні маси, а на самому перешийку діє південно-західний еквато­ріальний мусон. Напрям ізотерм у липні такий самий, як і в січні,— приблизно із за­ходу на схід. У липні в північній частині материка температура знижу­ється на північ і в напрямі до Атлантичного океану.

      Найвища температура спостерігається в області баричного міні­муму — в пустині Мохаве, яка має замкнуту ізотерму +30°, що є найви­щою середньою температурою в США. В окремих закритих западинах стоїть виняткова спека. Так, Долина Смерті, дно якої лежить на 85 м нижче від рівня океану, має середню температуру липня +38°, а абсо­лютний максимум +56,6°.

       Розподіл атмосферних опадів улітку на території Північної Америки нерівномірний. На заході материка їх випадає порівняно мало, крім південно-східної Аляски і найменше в замкнутих улоговинах Великого Басейну (менше за 100 мм). Максимум опадів випадає в літні місяці у центральних і східних районах США. Багато опадів на південному узбережжі Мексики, оскільки туди надходять вологі маси повітря з Мексиканської затоки.

       Географічне положення материка, процеси атмосферної циркуляції, специфічні орографічні умови, ступінь розчленованості берегової лінії тощо зумовлюють надзвичайно різноманітні кліматичні відмінності різ­них частин Північної Америки. З півночі на південь на материку чітко простежуються майже всі кліматичні пояси північної півкулі, а в межах їх — ряд кліматичних областей. Північне узбережжя материка й острови, що до нього прилягають, охоплює арктичний пояс. Пояс характеризується пануванням арктичних повітряних мас протягом усього року. Найнижча температура в січні тут —35°, —40°, а в Гренландії—45°, —50°. Влітку у прибережних районах, особливо на північному сході, де дуже позначається вплив Лабрадорської течії, досить холодно; в липні середня температура змі­нюється від +7 до +13°. Охолоджуючий вплив має також Гудзонова затока. Протягом майже всього року тут чергуються періоди із сніговими хуртовинами, частими туманами тощо. Полярна ніч триває понад п’ять місяців. У межах цього поясу містяться центри сучасного зледеніння покривного типу.

      На південь від арктичного поясу лежить пояс субарктичного клімату. У межах субарктичного поясу можна виділити три області: дві океа­нічні й одну континентальну. У континентальній області зима суворіша. Середні січневі темпера­тури тут —25°, —30°, тоді як в океанічних областях —20°, —15°. Середня температура липня в області від +5 до +10°. Кількість опадів трохи більша, ніж в арктичному поясі, і становить 400—500 мм. Вологий клімат має південно-східна Аляска, де випадає 1500—2000мм опадів на рік. У субарктичному поясі поширена багаторічна мерзлота.

      Найбільші простори займає помірний кліматичний пояс.  У межах цього поясу виділяють три кліматичні області: Тихоокеанську, Континентальну й Атлантичну мусонну. Атлантична мусонна область охоплює крайню східну частину помір­ного поясу. Середня температура січня тут становить —5°, —10°, а на півночі області навіть —18°, —20°. Літні опади приносять вологі вітри Атлантики. Температура липня під впливом Лабрадорської течії не перевищує +20°. Влітку холодна течія зумовлює утворення густих і три­валих туманів. Клімат внутрішніх просторів узимку суворіший. У цей період тут часто бувають хуртовини, які є результатом вторгнення арктичних по­вітряних мас. Ось чому в східних частинах Канади утворюється товстий сніговий покрив. Влітку, в зв’язку з проникненням тропічного повітря з Мексікакської затоки, часто спостерігається значне підвищення темпе­ратури (до +45°), що супроводиться суховіями та засухами. Середня ж температура літа не перевищує +20°. Більше опадів улітку. Тихоокеанська область помірного поясу, перебуваючи під впливом Аляскинської теплої течії, має середню температуру січня близько 0°, а влітку +15°, +17°. Влітку випадає багато опадів, переважно у вигляді дощу. Середня річна кількість їх досягає місцями від 3000 до 6000 мм. На узбережжі Тихого океану, від Алеутських островів до Сан-Франціско, панує океанічний клімат з м’якою зимою і прохолодним літом. Опади випадають весь рік, але більше восени і взимку. Узбережжя перебуває під впливом теплого морського повітря, яке приносять західні вітри, що дмуть з Тихого океану, північні ж холодні повітряні маси сюди проникають рідко, їх не пропускають гори Аляски. Погода на узбережжі звичайно хмарна, туманна, вітряна і до­щова. Ясні дні бувають дуже рідко. На навітряних схилах гір, огорнутих туманом і густими хмарами, випадає величезна кількість опадів (від 2000 до 6000 мм на рік). Тут майже щодня йде дощ або сніг.

      Велику частину Північної Америки охоплює пояс субтропічного кліма­ту. Він тягнеться від півострова Флоріди на сході і до Каліфорнійсь­кого півострова на заході. В його межах можна виділити такі кліматичні області: Атлантико-мусонну, Атлантико-континентальну, Високогірну, Континентальну і Тихоокеанську. Атлантико-мусонна область охоплює південно-східні штати США і північну частину півострова Флоріди. Вона характеризується умовами субтропічної циркуляції. Влітку мусонні повітряні маси приносять з Ат­лантики багато опадів, а взимку сюди проникає холодне континентальне повітря. Тому зима тут суха і досить холодна, іноді із снігопадами. Атлантико-континентальна область займає великі простори середньої і нижньої частин басейну Міссісіпі. Влітку тропічні повітряні маси при­носять сюди багато вологи з Мексиканської затоки. Середні температури липня досягають +25°, +30°. Взимку тут переважає континентальне повітря, але січневі температури майже скрізь вищі від 0°, а на півдні навіть +15°. Проте майже скрізь можливі сильні похолодання (навіть до —10°), зумовлені проникненням сюди холодних повітряних мас з пів­ночі. Влітку і навесні, коли проходять циклони, бувають катастрофічні бурі — торнадо.

Вони утворюються в теплих секторах циклонів перед холодними фронтами. Торнадо утворюється, коли масу теплого вологого повітря дога­няє хвиля холодного. Тепле повітря як легше піднімається вгору, холодне підтікає під нього, причому рух потоків стає завихреним. У міру конденсації вологе повітря ще більше нагрівається і підні­мається ще швидше, а чим швидше воно піднімається, тим більша швидкість його обертання. Виникає невелика «пляма» низького тиску. Температура в ній падає, пара конденсується, утворюючи хмару, яка, обертаючись, всмоктує пил, від чого стає темною. Одні торнадо, спускаючись з хмар до землі, збільшуються, другі змен­шуються, треті зовсім не торкаються землі. Вони утворюються в теплу пору року і звичайно після полудня.  Континентальна область охоплює внутрішні плато та плоскогір’я Кордільєр в межах субтропічного поясу. Вона характеризується сухим жарким літом і відносно холодною зимою. Тут випадає мало опадів, тому переважають пустинні ландшафти. Річні і добові амплітуди температур у цій області досить великі. Тихоокеанська область субтропічного поясу займає вузьку смугу за­хідного узбережжя Північної Америки, охоплюючи штат Каліфорнію і північну частину однойменного півострова. Для області характерне сухе літо і порівняно дощова зима. Літні температури тут значно нижчі, ніж на таких самих широтах Європи, що пояснюється впливом холодної Каліфорнійської течії. У цьому районі панує середземноморський клімат, дуже схожий на клімат європейського узбережжя Середземного моря. Тут, як в Італії або Іспанії, літо тривале, жарке й сухе, а зима коротка і до­щова. Влітку протягом багатьох місяців яскраво світить сонце і небо весь час яскраво-блакитне. Тоді пісок місцями нагрівається до 80е і рослинність на низовинах майже вся вигоряє. Звідси і походить назва «Каліфорнія», що по-іспанському означає «Розжарена піч». Особливо жарко і сухо у відгородженій від океану Береговими ланцюгами великій Каліфорнійській долині. Дощі в цій долині випадають так само рідко, як у пустинях Середньої Азії. Ось чому сільське господарство тут не може розвиватися без штучного зро­шення. Майже всю потрібну вологу Каліфорнійська долина дістає з вкритих багаторічними снігами схилів Сьєрри-Невади.

      Простори Північної Америки на південь від 30° пн. ш., за винятком крайнього півдня Центральної Америки, розташовані в поясі тропічного повітря. Кліматичні умови цього поясу визначаються повітряними ма­сами Атлантичного і Тихого океанів. Вплив східної периферії Тихооке­анського антициклону в західних частинах цієї зони зумовлює тут дуже сухий клімат. Внаслідок постійного впливу холодної течії і низхідних повітряних потоків опадів тут не буває майже протягом цілого року. Амплітуди температурних коливань через близькість океану незначні. Східна частина цього поясу характеризується майже однаковим впливом на неї області високого тиску Тихого й Атлантичного океанів. Максимум опадів тут припадає на літній час. Взимку і навесні опадів мало, що пояснюється віддаленням пасатного фронту в східному на­прямі. У внутрішніх районах, розташованих на високих плоскогір’ях, закри­тих із заходу і сходу гірськими хребтами, опадів буває значно менше, ніж на узбережжі.

       Крайня південна частина Центральної Америки від 10—12 і до 7° пн. ш. перебуває під впливом екваторіальних тихоокеанських мусонів, які влітку приносять велику кількість опадів. Багато опадів приносить взимку також північно-східний пасат з Атлантики. Тут тримаються ви­сокі температури, які майже не зазнають сезонних коливань.