Африка була відкрита самими африканцями. Так, у Стародавньому Єгипті ще задовго до нашої ери нагромаджувалися перші знання про материк. Відомо, шо 3,5 тис. років тому єгиптяни здійснювали далекі плавання вздовжберегів Червоного моря на південь. Фараон и посилали своїх підданих у країну Пунт (нині — Ефіопія і Сомалі), які звідти привозили слонову кістку, золото, цінні породи дерев. У ті часи ще ніхто не знав, шо Африка з усіх боків омивається водою. Важливі географічні відкриття в VI ст. до н. е. зробили фінікійці, які були відважними мореплавцями. За три роки вони обігнули Африку, довівши, шо вона зусібіч оточена водою.
Про плавання фінікійців Певно, ішов 595 р. до н. е., коли поблизу південного краю Африки з'явилися дивні кораблі. їх обшивка потріскалася, вітрила вигоріли, фарбу з дерев’яних кінських голів на носій риб’ячих хвостів на кормі змили морські хвилі. Смертельний жах охоплював мореплавців, коли біля узбережжя Сомалі налітав шалений вітер, коли в прибережних водах вони натикались на коралові рифи, коли в Мозамбіцькій протоці корабель підхопила могутня течія... Досі невідомо, коли саме відбулося це відчайдушне плавання, скільки було кораблів, на яких пливли фінікійці, та й імені жодного з них.
Натомість для європейців та азіатів - найближчих сусідів Африки - упродовж віків материк залишався невідомим. Стародавнім грекам, римлянам, арабам Африка уявлялася островом чи півостровом, приєднаним до Азії, що простягнувся аж до екватора. У ті часи існувало переконання, шо життя в жаркому екваторіальному кліматі неможливе, сонце там обпалює людей до чорного кольору, а море кипить і випаровується.
З V II ст. арабські купц і перетинали Сахару та екватор. Пізніш е арабські мандрівники досягли Мадагаскару. Відомий вам уже мандрівник Ібн Батутта в XIVст. під час своїх численних подорожей перетнув Сахару й дослідив узбережжя Східної Африки і Західний Судан.
У XV ст., як ви вже знаєте, чималих зусиль для дослідження берегової л інії Аф рики доклали португальські мореплавці, які шукали морський шлях до Індії. У 1488 р. Бартоломеу Діаш проплив уздовж західного узбережжя Африки і досягнув її південних околиць. Він відкрив миси Доброї Надії та Агульяс.
Через 10 років дослідження південних берегів Африки продовжив Васко да Гама. Так розвідники Індії попутно встановили обриси Африканського континенту. Португальці привезли в Європу перших чорнош кірих африканців-рабів. Згодом работоргівлею почали займатися голландці, англ ійці та ін. Це був ганебний і жорстокий період в історії людства.
Натомість внутріш ні райони материка залишалися невідомими. У XIX ст. англійський лікар і мандрівник^ав/<) Лівінгстон перетнув Південну Африку із заходу на схід. Захопившись вивченням природи, він здійснив плавання по річці Замбезі, відкрив на ній великий водоспад Вікторія, дослідив озера Ньяса і Танганьїка, описав місцеві види рослин і тварин. У 1849 р. дослідник перетнув Калахарі й установив, шо це не пустеля, а напівпустеля. Вражає точність, з якою лікар, не маючи спеціальної географічної підготовки, наніс об’єкти на карту. Д. Лівінгстон прагнув знайти витоки Нілу, але тяжко захворів і помер.
Досліджував далеку Африку і наш земляк Єгор Ковалевський, який здобув освіту в Харкові. У 1847 - 1848 рр. його, гірничого інженера, відрядили в Єгипет алн пошуків родовищ золота. Виконавши своє завдання, він багато подорожував. Є. Ковалевський описав рельєф маловідомого тоді Ефіопського нагір’я. Він першим припустив, що головним витоком Нілу є не Голубий, як тоді вважали географи, а Білий Ній верхів’я якого слід шукати в екваторіальних районах Африки. Талановито написаними дорожніми нотатками мандрівника зачитувався і Тарас Шевченко. Географічні карти Африки було уточнено тільки в середині XX ст. Протей досі материк зберігає чимало таємниць.