Пн, 25.11.24, 21:51
Вітаю Вас Гість | RSS
 
Головна Каталог статейРеєстраціяВхід
Меню сайту
Категорії розділу
Підручники та посібники [0]
Уроки [35]
Статистика

Онлайн всього: 5
Гостей: 5
Користувачів: 0
Візити на сайт
Головна » Статті » 11 клас » Уроки

УРОК 29. ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

УРОК 29. ПЕРВИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

 

    За вартістю одержаної сільгосппродукції в Україні переважає рослинництво. Воно дає 69,3 % усієї вартості сільгосптоварів. Решту 30,7 % дає тваринництво.

Структура земельного фонду України

      Структура сільськогосподарських угідь в Україні

    Основним засобом праці на селі є земля. Загальний земельний фонд України становить уся площа поверхні суходолу разом із внутрішніми водами, які розташовані в межах державного кордону. Його площа становить 603,6 тис. км² (або 60,36 млн гектарів). За законами України, розпоряджатися земельним фондом мають право місцеві ради народних депутатів, які у межах своєї компетентності або надають її у користування, або вилучають. Землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися у колективну або приватну власність, а також надаватися у тимчасове користування – оренду.

    Значною частиною земельного фонду України є сільськогосподарські угіддя – земельні ділянки, що їх систематично використовують для одержання сільськогосподарської продукції. Їх площа становить 415,1 тис. км² (41,51 млн гектарів), або 68,8 % площі земельного фонду. Сільгоспугіддя перебувають у користуванні або сільськогосподарських підприємств (56,4 %), або громадян (43,6 %). Серед сільгосппідприємств існують різні форми власності. Нині у державній власності перебуває лише 4,6 % площ сільськогосподарських підприємств, решта – у колективній та приватній власності, оренді, постійному чи тимчасовому користуванні.

    Залежно від призначення сільськогосподарські угіддя включають у себе ріллю, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження, перелоги.

  Рілля (орні землі) – земельні ділянки, що їх систематично обробляють і використовують під посіви сільськогосподарських культур.

     Основна частина ріллі зайнята одно­ та дворічними культурами. Крім того, на ній розміщують посіви багаторічних трав, чисті пари (переорані землі, що їх залишено на одне літо незасіяним), парники і теплиці. Територія України вирізняється високим рівнем розораності. Під ріллею у нашій країні зайнято 325,3 тис. км² (32,53 млн гектарів), що становить 78,4 % від усіх площ сільгоспугідь або 53,9 % від загальної площі земельного фонду країни. Однак у різних великих ландшафтах України (природних зонах, гірських природних країнах) частка ріллі неоднакова.

    Пасовища – сільськогосподарські угіддя, що їх систематично використовують для випасання худоби.

   Сіножаті – сільськогосподарські угіддя, що їх систематично використовують для  сінокосіння.

    Частка цих земель є порівняно меншою. Вона становить відповідно13,1 % та 5,8% від площі сільгоспугідь України або 9% та 4% земельного фонду. Найбільше під пасовища використовують гірські території та площі луків уздовж річок. Невеликі площі сільськогосподарських земель в Україні зайнято багаторічними насадженнями. Під ними розуміють відокремлені сади, виноградники та ягідники, а також поодинокі культурні дерева та чагарники. Через занепад ряду сільськогосподарських підприємств частина сільгоспугідь України перетворилася на перелоги. 

    Перелоги – землі, що колись використовувалися під ріллю, а потім були залишені без обробітку на термін понад рік й поросли бур’янами.

  Отже, Україна має унікальну структуру сільськогосподарських земель, яка характеризується великим ступенем розораності території та відносно низькою часткою природних кормових угідь і багаторічних насаджень. Це є чудовою передумовою для всебічного розвитку сільського господарства, що може перетворити нашу державу на житницю усієї Європи.

Рослинництво України 

        Структура рослинництва України

     Рослинництво є основним виробництвом сільського господарства України. Нині воно займає посівні площі у 272,4 тис. км² (або 27,24 млн гектарів), що становить 65,6 % усіх сільгоспугідь. В Україні рослинництво представлене двома виробництвами: рільництвом, а також садівництвом й виноградарством. У рільництві України вирощують усі відомі групи сільгоспкультур: зернові (зернове господарство), технічні, бульбоплідні (картоплярство), овоче­баштанні (овочівництво і баштанництво), кормові. Кожна група рослин займає певні площі.

      Посівна площа сільськогосподарських культур – частина ріллі, яка фактично  зайнята посівами озимих та ярих культур під урожай поточного року.

     Озимі культури – це однорічні рослини, що їх було посіяно восени минулого року, та збереглися до закінчення весняної сівби. Їх нормальний розвиток та висока урожайність пов’язані з умовами зимівлі та одержання достатньої кількості вологи навесні внаслідок танення снігу. Серед озимих культур в Україні вирощують так звані озимі хліби: озимі пшеницю, жито та ячмінь. Більшість рослин культивують як ярі, тобто ті, що їх сіють навесні під урожай поточного року.

    Структура посівних площ – відсоткове відношення розмірів посівних площ  окремих сільськогосподарських культур до їх груп та цих груп – до загальної посівної площі.

     З початку 90-­х рр. ХХ ст. структура посівних площ в Україні зазнала суттєвих змін. У ній переважають зернові культури, під якими нині зайнято 53,6 % ріллі. Водночас утричі зросли площі під технічними культурами, які мають експортне значення. Нині під ними зайнято 32,3% усіх орних земель. Через зменшення поголів’я свійських тварин майже у 5 разів скоротилися площі під кормовими культурами й нині становлять 7,2% площ ріллі. Картопля та овоче­баштанні культури займають відповідно 4,9% та 2% посівних площ України. Площа багаторічних насаджень в Україні, тобто під садами, ягідниками, виноградниками, скоротилася майже утричі.

       Зернові культури

      Основу рільництва у нашій країні становить вирощування зернових культур: хлібних, зернофуражних, круп’яних та зернобобових. Ареали вирощування рослин визначаються їх екологічними особливостями, тобто потребами у теплі, волозі та вибагливістю до родючості ґрунтів.

     Основною хлібною культурою України є пшениця. Ця рослина культивується людьми понад 10 тис. років, на території сучасної України – понад 5 тис. років. Відомо понад 20 видів пшениці, кожний з них має багато виведених селекціонерами сортів. Найчастіше вирощують 2 види пшениці, які різняться хімічним складом зерна: тверду та м’яку. У насінні твердої пшениці багато білка (16 – 18 %), тому її використовують у макаронній промисловості. З насіння м’якої пшениці, яке багате на крохмаль (до 70 %), але бідніше на білок (9 – 11 %), печуть хліб та кондитерські вироби. 

    Батьківщина твердої пшениці – Ефіопія, м’якої – Передня Азія, де й донині як бур’ян росте її дикий предок – пшениця однозернянка. Пшениця, яка походить зі степів та саван, вибаглива до тепла та родючості ґрунтів. Вода їй потрібна лише у період вегетації. Саме тому найчастіше культивують озиму пшеницю, яка одержує воду від танення снігу, тому й має вищу врожайність. В Україні вона становить 38,9 ц/га.

     Врожайність – кількість продукції сільськогосподарської рослини у центнерах, що зібрано з 1 га площі.

     Вирощують в Україні озиму пшеницю у зонах Степу та Лісостепу на родючих чорноземних ґрунтах. Ярої пшениці вирощують значно менше. За посівними площами в нашій країні пшениця є безперечним лідером: під нею засіяно 23,2 % усієї ріллі. Найбільше збирають пшениці у Харківській, Дніпропетровській та Запорізькій областях. 

     У 2015 р. валовий збір пшениці в Україні становив понад 26,5 млн тонн, це майже 3,3% світового збору. За цим показником наша держава – на 8-­му місті у світі та 3­-му в Європі (після Франції та Німеччини).

     Жито – важлива хлібна культура Північної півкулі. Його вирощують 3 – 4 тис. років. З нього печуть так звані чорні сорти хліба. Через нижчу, ніж у пшениці, урожайність (25,8 ц/га) посівні площі під житом в Україні скоротилися у 4 рази й нині становлять близько 0,5 % від їх загальної площі. Невибагливе до тепла та ґрунтів жито культивують на Поліссі. Найбільші його валові збори дають Чернігівська та Житомирська області. У 2015 р. валовий збір озимого та ярого жита в Україні становив майже 0,4 млн тонн.

     Україна вирощує ряд зернофуражних культур. Серед них за посівними площами лідером є кукурудза, під якою зайнято 15,9% ріллі. Ця рослина родом з Центральної Америки, де її називають маїсом. Привезена в Європу у ХV ст. Дуже теплолюбна та вибаглива до ґрунтів, кукурудза на зерно культивується в Україні переважно у степовій зоні. Дає високі врожаї – 57,1ц/га. Кукурудзу використовують за багатьма призначеннями. Це не лише фуражна, а й важлива продовольча, олійна, крохмалиста, хлібна, кормова культура. З її стебел одержують папір, лінолеум, віскозу. В останні роки наша країна стрімко піднялася у рейтингах за валовим збором цієї культури, посівши у 2015 р. 5­-те місце в світі з показником понад 23,3 млн тонн, що становить 2,4% світового збору. Нині кукурудза забезпечує 23% усього експорту сільгосптоварів нашої країни.

     З інших зернофуражних культур в Україні ячмінь та овес.

     Ячмінь посідає 3­-тє місце за посівами серед зернових культур в Україні. Під ним зайнято 10,7% ріллі. Озимий та ярий ячмінь культивують переважно у лісостеповій та степовій зонах. Окрім фуражного є продовольчий ячмінь, з якого роблять перлову крупу, солод для пива, замінники кави.

   Невибагливий до умов зростання, овес вирощують на Поліссі. Це цінна фуражна та продовольча рослина, зерно якої йде на крупу «геркулес», борошно, кондитерські вівсяні вироби. Через зменшення поголів’я коней, для яких овес є основним кормом, зменшилися посівні площі під цією рослиною. Нині в Україні під ним менш ніж 0,8% від посівних площ.

 

  Серед круп’яних культур України найбільші площі зайнято під гречкою. Цю холодостійку, невибагливу до ґрунтів рослини вирощують на Поліссі. Зерно гречки добре засвоюється, має багато цінних поживних речовин. Під час цвітіння гречка – медоносна рослина. Але недоліком цієї культури є низька врожайність – 10ц/га. Через те площ під гречкою небагато – менш ніж 0,6% ріллі. За останні 5 років валовий збір зерна гречки в нашій країні зменшився удвічі, й Україна відступила з 3­-го місця на 4­-те серед країн світу за цим показником.

  З інших круп’яних культур в Україні вирощують просо, сорго та рис. Посухостійке й теплолюбне просо вирощують у степовій зоні переважно у межах Запорізької, Дніпропетровської, Херсонської та Харківської областей. В Україні відомий вид «просо дрібне», яке культивують заради зерна – пшона, яке йде на корм тваринам та їжу людини.

  Подібним до проса за умовами зростання є сорго – одна з найбільш посухостійких та теплолюбних культурних рослин, яка походить з Ефіопії. У нас його культивують у степовій зоні. А за широтою застосування сорго не поступається кукурудзі. Його зерно йде на виробництво крупи, борошна, крохмалю, спирту; зі стебел одержують сироп та мед; із соломи роблять віники та папір.

   На півдні України за умов штучного зрошення вирощують невелику кількість рису, переважно у Херсонській та Одеській областях. Розсаду цієї вологолюбної й теплолюбної рослини висаджують у ґрунт на залитих водою ділянках. Врожайність рису дуже висока – 53,4ц/га.

   В Україні вирощують багато видів зернобобових культур. Частина з них є продовольчими, інші – кормовими рослинами. Серед них найбільші площі та валовий збір має горох, який культивують здебільшого на Поліссі. Посухостійку квасолю вирощують переважно у степовій зоні. Як цінні кормові рослини вирощують на Поліссі вику та люпин. Значно рідше вирощують в Україні кормові боби, сочевицю, нут, чину, маш та інші. 

       Технічні культури

    Провідними технічними культурами в Україні, під якими зайнято найбільше ріллі, є соняшник, соя, ріпак та цукрові буряки Водночас втратили своє колишнє значення льон-­довгунець, коноплі, хміль та тютюн.

      Соняшник займає близько 22% усіх посівних площ в Україні. Батьківщина його – Центральна Америка. На територію України соняшник потрапив на початку ХІХ ст. і знайшов тут свою другу батьківщину. Основні площі соняшнику зосереджено в степовій зоні та на півдні лісостепової. Найвища концентрація посівів спостерігається у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській та Харківській областях. У насінні кращих сортів соняшнику міститься до 57% олії. У загальному обсязі виробництва олійних культур в Україні на соняшник припадає понад 90 %. Щорічний валовий збір цієї культури постійно збільшується і 2015 р. досяг рекордної цифри – майже 11,2 млн тонн. Країна посідає 1­-ше місце в світовому рейтингу, забезпечуючи понад 28% світового виробництва соняшнику.

   Серед інших олійних культур в Україні у степовій зоні вирощують сою, ріпак, льон-кучерявець, гірчицю, рижій.

   В Україні, як у світі в цілому, стрімко зростає вирощування сої. За останні 25 років в нашій країні посівні площі під цією культурою зросли майже у 20 разів. Нині Україна посідає 9­-те місце в світі за валовим збором сої (1 % світового збору) та 7­-ме місце за її експортом. Соя походить зі Східного Китаю. Зімітувати умови вирощування можна у лісостеповій та степовій зоні України за умови зрошення. Багаті на білок соєві боби використовують для одержання олії та як замінник тваринного білка. 

   Ріпак вирощують для одержання технічної олії та відносно дешевого біопалива, а також цінних зелених кормів, що багаті на білок. Як харчовий продукт ріпакова олія має невисокі якості через гіркуватий присмак. Її використовують у виробництві маргарину, кондитерських виробів, чіпсів, попкорну. В Україні ріпак з’явився у ХVІ ст. Нині площі під ним зростають і становлять близько 1,7% ріллі. Вологолюбний та теплолюбний ріпак вирощують переважно у західній частині лісостепової зони, зокрема у Хмельницькій, Тернопільській, Львівській, Вінницькій областях.

  З ефіроолійних культур в Україні найбільше вирощують коріандр. Його батьківщина – Середземномор’я. На терени нашої країни коріандр потрапив у другій половині ХІХ ст. Нині займає невеликі площі у лісостеповій зоні, оскільки є вибагливим водночас до ґрунтів та вологи, але не витримує високих температур повітря. Ефірні олії рослини використовують у парфумерній, харчовій промисловості, медицині. Серед інших ефіроолійних культур в Україні є незначні площі під шавлією, фенхелем, кмином, м’ятою.

  Важливе місце з­поміж технічних культур України займають цукрові буряки. Ця вибаглива до умов вирощування рослина походить з Середземномор’я. В Україні культивується переважно у межах лісостепової зони. З початку 90-­х рр. ХХ ст. посівні площі під цукровими буряками у нашій країні скоротилися у 5,5 раза, а валовий збір – у 4,3 раза. Нині площі під цією культурою становлять лише 1,1 % ріллі. Майже половина з цих площ припадає на Вінницьку (18,8 %), Хмельницьку (13,5 %), Харківську (8,2 %) та Тернопільську (7,7 %) області. Хоча врожайність цукрових буряків у нашій країні висока – 435ц/га – Україна поступилася своєю першою позицією у світі за збором цих солодких коренеплодів.

   В Україні дуже скоротилися площі під такими колись дуже помітними в економіці країни технічними культурами, як льон-­довгунець, коноплі, хміль, тютюн. Збереглися незначні площі під волокнистими культурами: на Поліссі – льону-довгунцю (особливо у Сумській та Житомирській областях), у лісостеповій та степовій зонах – конопель (зокрема у Полтавській та Кіровоградській областях). 

  Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарної промисловості використовують хміль. Колись в Україні були одні з найбільших у Європі площі під цією культурою. Нині площі під хмелем скоротилися в 25 разів й залишилися у Житомирській та Рівненській областях.  

     Невеликі площі під тютюном лишилися у Закарпатті, Придністров’ї та Криму.      Існують також спеціалізовані господарства з вирощування лікарських рослин, цикорію та олійного маку. 

     Картоплярство

    Картопля – однорічна рослина, що походить з Анд Південної Америки. В Європу потрапила у ХVІ ст. та стала «другим хлібом» для людини. Її вирощують для продовольчих, кормових та промислових цілей. З неї готують понад 1000 страв, одержують крохмаль та спирт. В Україні картоплю почали вирощувати з 60-­х рр. ХVІІІ ст. Протягом останніх десятиліть площі під картоплею в нашій країні змінювалися мало, а врожайність зростала. Нині ця культура займає 4,9 % ріллі й дає 161,4 ц/га. Через невибагливість рослини до умов зростання її можна культивувати практично по усій території України. Проте найбільші її площі зосереджено на Поліссі (29 %) та Прикарпатті (16 %). Це швидкостигла рослина, тому на півдні України навіть встигають одержати два врожаї цієї бульбоплідної культури. 

   У 2015 р. в Україні одержали 20,8 млн тонн картоплі, що становить 5,9 % світового валового збору. Це перший показник в Європі та четвертий – у світі. 

      Овочівництво і баштанництво

  Виробництвом овочевих та баштанних культур, розробленням та вдосконаленням технологій їх вирощування у відкритому та закритому ґрунті займаються овочівництво і баштанництво.

      Овочами (або городиною) називають певні їстівні частини рослин, переважно трав’янистих, що їх людина споживає у їжу. Їх протиставляють солодким фруктам та ягодам.

     Баштан (з перської – садочок) – поле, на якому культи ву ють рослини з родини гарбузових: гарбузи, кабачки, патисони, кавуни, дині.

      Овочівництво та баштанництво мають певні особливості:

  • по-­перше, їхня продукція малотранспортабельна. Отже, виникають проблеми швидкого транспортування та зберігання продукції. Через те овочівництво часто розвивається у приміській зоні, тобто найближче до місць споживання або переробки продукції;
  • по-­друге, вирощують великий асортимент культур (понад 100), для кожної з яких потрібні свої умови. Більшість з овочів потребують великої кількості поживних речовин у ґрунті. Слід дотримуватися норм внесення мінеральних добрив та поєднувати їх з органічними;
  • по-­третє, не усі виробничі процеси механізовані, що вимагає значних затрат фізичної праці. Особливо це стосується збирання врожаю. Рівень вітчизняного машинобудування поки не дає змоги максимально механізувати збиральні роботи;
  • по-­четверте, продукція рослинництва має цілорічний попит, але сезонний характер вирощування. З цього виникає потреба у тривалому зберіганні або розвитку навколо міст тепличного господарства, де цілорічно можна вирощувати овочі у закритому ґрунті.

  Отже, овочівництво та баштанництво – це комплексна система господарювання, яка складається з вирощування овочів у відкритому та закритому ґрунті (у теплицях та парниках), а також їх зберігання та переробки.

   Розрізняють кілька зон овочівництва та баштанництва.

  Приміська зона культивує овочі як у відкритому, так і закритому ґрунті. Має великий набір ранніх овочевих культур. Для обігрівання теплиць використовує багато теплоти від ТЕЦ. Більшість продукції реалізовується одразу після збирання врожаю.

   Сировинні зони розміщені недалеко від міст. У них  займаються вирощуванням у відкритому ґрунті 2–3 культур залежно від кліматичних умов для подальшої переробки у харчовій промисловості на консерви.

  Глибинні зони розміщені далеко від міст у найбільш сприятливих для певних рослин природних умовах. Там овочі максимально дешеві та якісні. Велику частину врожаю закладають на тривале зберігання. Підприємства закритого ґрунту забезпечують господарства розсадою. Такі райони з вирощування теплолюбних овочів та баштану (перцю, помідорів, баклажанів, кавунів, динь) розташовуються у степовій зоні України (найбільші площі – у Херсонській та Дніпропетровській областях), а традиційних для помірного клімату (капуста, морква, буряки, цибуля, огірки, кабачки) – у лісостеповій та поліській (Харківська, Полтавська, Вінницька, Черкаська області).

  Існують також зони, що історично склалися на спеціалізації певних овочевих культур або навіть певних їх сортів. Наприклад, ніжинські огірки або херсонські помідори чи кавуни. Також в овочівництві створено спеціальні насінницькі господарства, які спеціалізуються на виробництві елітного насіння овочевих та баштанних культур. 

    Садівництво та виноградарство

  Садівництво та виноградарство є складниками рослинництва, що займаються розведенням багаторічних плодових, ягідних та деяких декоративних рослин. Площа садів та виноградників в Україні нині становить близько 0,5 % земельного фонду. Проте за рахунок зростання врожайності фруктів та ягід у зв’язку з використанням нових сортів валовий збір їх майже не зменшився.

  У садівництві понад половину площ зайнято насіннячковими культурами, до яких належать яблука, груші та айва. Їх площі переважають у лісостеповій зоні, особливо у Вінницькій, Чернівецькій, Хмельницькій та Закарпатській областях. Ці чотири області дають майже половину усіх зборів насіннячкових України.

  Майже 30 % площ під садами зайнято кісточковими культурами. Це слива, вишня, черешня, абрикоса, персик. Найбільші площі цих теплолюбних рослин концентруються у степовій (Дніпропетровська, Запорізька, Одеська, Херсонська області та Автономна Республіка Крим) та лісостеповій (Львівська, Закарпатська, Вінницька області) зонах. Тут збирають понад 40 % усіх кісточкових України.

  З горіхоплідних культур понад 95 % площ займає волоський горіх. Його основні насадження розташовуються у лісостеповій зоні. На Поліссі є незначні посадки ліщини (фундука).

 У Криму вирощують субтропічні дерева: мигдаль, фісташки, інжир, хурму, гранат, мушмулу, фейхоа.

  Переважну більшість ягідних культур вирощують у приміських районах. Майже 40 % площ припадає на суниці й полуниці, майже 25 % – на смородину і малину, понад 4 % – на аґрус.

  Основні регіони вирощування винограду в Україні – Автономна Республіка Крим та Одеська область. Там сконцентровано понад 80 % усіх площ виноградників України. Решта розташовуються у Миколаївській, Херсонській, Закарпатській областях. Крим – найстаріший виноградарський регіон України. Там вирощують 107 сортів винограду. Технічні сорти використовують для переробки на виноградний сік, вино, шампанське, родзинки. Їх культивують 69 сортів, найбільш знані з яких Ркацителі, Каберне совіньйон, Аліготе, Рислінг. У Криму вирощують 38 столових сортів винограду, які одержують для споживання у сирому вигляді: Молдова, Мускат гамбурзький, Мускат Італія, Мускат бурштиновий та інші. В Одеській, Миколаївській, Херсонській та Закарпатській областях збирають до 90% винограду технічних сортів. 

Тваринництво та рибне господарство України 

         Розвиток кормової бази тваринництва

  Тваринництво в Україні є другим за вартістю валової продукції сільськогосподарським виробництвом після рослинництва. Розвиток та розміщення тваринництва залежать значною мірою від наявності та складу кормової бази. Через те витрати на корми становлять 40 – 60 % собівартості тваринницької продукції. Саме рівень та стан розвитку кормової бази дають змогу утримувати свійських тварин на продуктивному рівні, збільшувати їхнє поголів’я, поліпшувати якість продукції та знижувати її собівартість. Витрати кормів показують їх обсяг, що йде на відгодівлю сільськогосподарських тварин за рік. Саме нестача кормів стає на перешкоді розвитку тваринництва й змушує скорочувати поголів’я деяких видів свійських тварин, що відбувається в Україні протягом останніх десятиліть.

   Важливо враховувати не лише обсяг кормів, а й їх збалансованість за основними поживними речовинами: білками, мікроелементами та мінеральними речовинами. В Україні наявна значна сировинна база для розвитку тваринництва, яка надходить з різних джерел. Рослинництво є основним джерелом, що забезпечує тварин кормами. Зеленими кормами вважають трави луків та пасовищ, одно­ й багаторічні трави, що їх заготовляють на сіножатях для годування тварин безпосередньо після заготівлі. Соковиті корми – це силос (подрібнена зелена маса), кормові коренеплоди, гарбузи, картопля. Ними годують тварин у зимовий період. На зелених та соковитих кормах утримують переважно молочну худобу. Грубі корми також використовують переважно холодної пори року. Це сіно, солома, полова. Найбільш поживними є концентровані корми: зерно та висівки. Для тварин також вироблять спеціальні комбікорми – концентровані корми зі збалансованим умістом поживних речовин. Грубі та концентровані корми переважають у раціоні м’ясного поголів’я тварин.  Зокрема, у свинарстві вони становлять 87 %, а у птахівництві – понад 97 %. Використовуються також деякі корми тваринного походження. Це молоко та відходи його переробки (сироватка), м’ясо­кісткове та рибне борошно, риб’ячий жир. Ці корми мають високий вміст органічних (зокрема, білка) та мінеральних речовин. Через те на них утримують молодняк тварин. До раціону тварин додають деякі мінеральні речовини (сіль, крейду) як добавку до основних кормів, щоб збагатити їх певними мікроелементами.

   Тваринництво також як кормову базу використовує багато відходів. Так, харчові відходи міст споживають свинарство та птахівництво. Відходи цукрової (жом, меляса, брага), борошномельної (висівки, полова), олійної (шрот, макуха), хлібопекарної, маслосироробної (сироватка), м’ясної (м’ясо­кісткове борошно) промисловості використовують як корми у скотарстві та свинарстві. 

  Для різних тваринницьких виробництв складають свій кормовий баланс. Він, з одного боку, має задовольняти фізіологічні потреби різних тварин, а з іншого – забезпечити вихід кінцевої тваринної продукції. 

     Структура та розміщення тваринництва в Україні

    Виробничий процес у тваринництві більш механізований, ніж у рослинництві, що сприяє його переведенню на промислову основу. Оцінюючи рівень розвитку тваринництва, враховують не лише поголів’я (чисельність) тварин, що утримується, а й кількість одержаної від них продукції як у цілому, так й у розрахунку на одну особу. Традиційно тваринництво України спеціалізується на виробництві продовольчих товарів: молока, м’яса, яєць, меду. Крім того, воно надає для промислової переробки й непродовольчу сировину: вовну, шкури, хутро, пір’я, пух. Це все одержують від основних сільськогосподарських тварин, якими в Україні є велика рогата худоба, свині та свійська птиця. До сільськогосподарських тварин належать також вівці, кози, коні, кролі, хутрові звірі кліткового утримання, бджоли. Залежно від поголів’я та валової продукції основними виробництвами тваринництва України є скотарство, свинарство та птахівництво. Кожне з них представлене кількома напрямами розвитку залежно від переважаючої продукції. На розміщення тваринницьких виробництв впливає склад кормової бази.

     Провідним виробництвом тваринництва у нашій країні є скотарство. Воно забезпечує понад 99 % виробництва молока, 17,5 % м’яса (яловичина, телятина), а також дає шкіру тварин для переробки у легкій промисловості. Скотарство розвинуте по всій території України. Проте найбільшим поголів’ям великої рогатої худоби вирізняється лісостепова зона, особливо Вінницька, Полтавська та Хмельницька області, у межах яких сконцентровано понад 20 % поголів’я. Основним напрямом скотарства України є молочно-м’ясний, у структурі валової продукції якого переважає молоко. На Поліссі, де більше зелених та соковитих кормів, переважає молочний напрям. Через використання більш якісних кормів та високопродуктивних порід худоби середні надої молока зросли у 1,5 раза й нині становлять 4 464 л на рік від однієї корови. У приміських зонах часто формуються великі молочно­промислові комплекси, які спрямовані на швидку переробку молочної сировини. У південних степових частинах країни є господарства з розведення м’ясного поголів’я. Тварини вживають грубі та концентровані корми, відходи олійних, цукрових, спиртових заводів. Корів не доять, молоко вживають лише телята.

   Свинарство – друга за значенням галузь українського тваринництва. Воно забезпечує близько третини потреб населення України у м’ясі (свинині), також дає свинячий жир (сало), а для легкої промисловості – шкіру. Часто свинарство як корми використовує харчові відходи міст, різноманітні овочі, а також відходи різних галузей харчової промисловості, тому поширене переважно у приміській зоні. Саме тому найбільшу частину свинини в Україні дають Донецька (8,5 %), Київська (7,7 %) та Дніпропетровська (6,7 %) області. Переважає свинарство в лісостеповій та степовій зонах, де залежно від порід та кормової бази існують сальний та м’ясо-сальний напрями. Понад половину поголів’я свиней вирощують у приватних господарствах, що задовольняє потреби країни не повною мірою. Проте нині на внутрішній ринок вже вийшли великі компанії, які розвивають повний виробничий цикл: від вирощування зерна та виробництва комбікормів до виробництва та реалізації свинини.

 Швидкими темпами розвивається птахівництво. Його основною кормовою базою є фуражне зерно, яке переробляють на комбікорми. Також птахи використовують харчові відходи міст. Через цей чинник, а також через необхідність швидкої реалізації продукції (м’ясо птахів та яйця) птахівництво розвивається в приміських зонах. Найбільшу кількість яєць дає Київська область (понад 16,3 %), а м’яса птиці – Вінницька та Черкаська. Це найбільш механізоване тваринницьке виробництво в Україні. Птахоферми оснащено сучасним обладнанням для роздачі кормів, подачі води, збирання яєць, виведення пташенят, прибирання приміщень. Поголів’я свійських птахів в Україні у 30 разів перевищує поголів’я свиней. Тому воно забезпечує майже половину усього виробництва м’яса у країні, а також дає яйця, пух та пір’я. У поголів’ї свійських птахів 91,4 % становлять кури та півні. В Україні є яйценосні, м’ясні (бройлерні) та загального користування породи курей. Яйценосні кури невеликі, але несуться тривалий період року й дають понад 300 яєць на рік. М’ясні породи курей швидко ростуть і за півроку досягають маси 3 – 5 кг. Яєць несуть мало 100 – 250 яєць на рік. Для швидкого росту їх підгодовують спеціальними кормовими добавками. Кури загального користування мають проміжні ознаки. 

   З інших птахів вирощують качок (майже 5 % поголів’я), гусей (2,5 %), індиків (0,9 %), значно рідше – перепілок, страусів, цесарок, фазанів.

   Вівчарство в Україні має допоміжну роль. Вівці маловибагливі, тому живуть на підніжному кормі природних пасовищ. В Україні розводять овець тонкорунного (на вовну) та напівтонкорунного (на вовну і м’ясо) напрямів переважно у степовій зоні та Карпатах. Вівці забезпечують близько 0,5% виробництва м’яса (баранини). 

      Рибне господарство

    Цінні харчові, кормові, лікарські й технічні продукти дає рибне господарство, яке займається добуванням, переробкою, відтворенням та збільшенням запасів риби та інших водних організмів у природних і штучних водоймах. Рибне господарство складається з рибальства та рибництва.

  Рибальство займається виловом риби і добуванням інших організмів (ракоподібних, молюсків) у рибогосподарських водоймах. Промислове рибальство поділяється на океанічне, морське, прибережне і на внутрішніх водоймах: річках, озерах, ставках та водосховищах.

   Рибництво, або аквакультура, передбачає цілеспрямоване використання штучних водойм з метою розведення, збереження та поліпшення в них видового складу промислових організмів. В Україні у структурі видобування водних біоресурсів переважає прісноводна риба. Морські організми виловлюють у територіальних водах України (найбільше у межах Одеської та Запорізької областей) та у відкритому морі. Добування водних організмів відбувається з метою їх реалізації на переробні підприємства для одержання харчової, технічної, кормової, медичної та інших видів продукції або безпосередньо організаціям торгівлі.

     В Україні найбільш характерним видом аквакультури є ставкове рибництво, яке переважає у лісостеповій зоні. Найбільші рибні господарства розміщуються у Сумській, Черкаській та Вінницькій областях. Найбільше розводять та видобувають риб з родини коропових, таких як товстолобик, короп, сазан, краснопірка, лящ, плітка, карась, білий амур. З інших риб відомі судак, щука, окунь, сом. У Карпатах існують господарства з розведення струмкової форелі. 

Категорія: Уроки | Додав: pon (05.07.20)
Переглядів: 186 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Вхід на сайт

Пошук
Рекомендуємо
Вся географія для науковця, студента і школяра
Друзі сайту
  • uCoz Community
  • сайт класного керівника Пономаренко Валерія Борисовича
  • сайт Прилуцького міського методичного центру
  • Official Template Store
  • Best uCoz Websites
  • Погода
    Прилуки 
    Події
    Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
    Copyright MyCorp © 2024
    uCoz