Електроенергетика. Сучасна електроенергетика Європи характеризується переважанням теплових електростанцій, хоча порівняно з іншими регіонами їхня частка в загальному виробництві електроенергії менша. Більше половини з них працюють на вугіллі, значною є частка газових ТЕС, особливо в Росії (65%) і найменшою — тих, що працюють на мазуті (виробляють із нафти). Європа є світовим лідером за значенням атомних електростанцій, на які припадає майже третина виробленої електроенергії. Серед окремих країн найбільше значення АЕС мають у Франції, Бельгії, Україні, Великій Британії, Словаччині, Угорщині, Швеції. Десяту частину електроенергії виробляють на ГЕС, у трьох країнах із гірськими районами — Норвегія, Швеція, Швейцарія — це основний вид електростанцій. Подальшого збільшення частки ГЕС не очікується, оскільки гідроенергетичні ресурси регіону значною мірою вичерпані. У країнах Європи послідовно впроваджуються заходи, які мають на меті ощадливе використання енергоресурсів і залучення екологічно чистих джерел енергії. У результаті зростає значення вітрових, сонячних, геотермальних станцій. Серед країн за швидкістю впровадження даних технологій є Німеччина, Ісландія, Данія. До десятки найбільших виробників електроенергії світу входять Росія, Німеччина та Франція. Росія і Франція є великими експортерами.
Чорна металургія. Зараз у частині європейських країн родовища залізної руди та коксівного вугілля виснажені, і видобуток сировини скоротився в багато разів (наприклад у Франції) або майже припинився (Німеччина, Велика Британія). Поєднання залежності від імпортної сировини та орієнтація на продаж частини високоякісної продукції за кордон зумовили будівництво великих підприємств у портових містах (Італія, нові заводи Франції, Німеччини та Великої Британії). Орієнтація на сировинні ресурси залишається в Росії, Україні, Польщі, Чехії. Зараз високорозвинені країни спеціалізуються на високоякісних та спеціальних, а тому дорогих видах сталі. Також вони намагаються позбутися найбільш брудних, початкових стадій виробництва. Країни із перехідною економікою здебільшого виробляють дешевші, масові види сталі. До світових лідерів із виробництва та експорту сталі належать Росія, Німеччина, Україна, Італія, Франція.
Кольорова металургія регіону в значних обсягах використовує руди та їхні концентрати, які переважно надходять з Африки та Америки. Основні виробники алюмінію — Росія, Норвегія, Франція, Німеччина, Греція, Румунія. Виробництво здебільшого орієнтоване на споживачів та джерела дешевої електроенергії (Норвегія, частково Франція, Росія). На власній руді алюмінієва промисловість працює в Греції, Хорватії, Чорногорії. Боснії і Герцеговині, свою й імпортну сировину використовує Румунія. Мідь виробляють у Росії, Великій Британії, Франції, Німеччині, Бельгії, Польщі, Сербії, Болгарії, свинець і цинк — у Росії, Німеччині, Бельгії, Польщі, Франції, Сербії, Болгарії, Італії.
Машинобудування. На країни Європи припадає понад третина продукції світового машинобудування. У регіоні розвинені всі основні виробництва, але деякі з них мають особливу роль. Так, тут зосереджено близько 40% світового виробництва верстатів і ковальсько-пресового обладнання. Великі виробники верстатів, як й іншої продукції загального машинобудування, — Італія та Швейцарія (85 % продукції цієї країни йде на експорт). Трохи нижчими є обсяги виробництва в Іспанії, Франції, Чехії, Нідерландах, Росії, Швеції.
Високого рівня розвитку досягло сільськогосподарське машинобудування регіону. Тут виробляють високоякісну техніку, зокрема комбайни, трактори, обладнання для тваринницьких ферм. Серед основних виробників — Італія, Німеччина, Нідерланди, Велика Британія, Франція.
Провідне місце в транспортному машинобудуванні посідає автомобілебудування. До трійки світових лідерів входять заводи провідних фірм: «Фольксваген» (Німеччина), «Рено-Нісеан» (Франція). Серед країн-лідерів — Німеччина, де щорічно виробляють понад 6 млн автомобілів, Іспанія — близько 3 млн, по 1,5—2,5 млн — у Франції, Італії та Великій Британії, по 1—1,5 млн — у Чехії та Словаччині.
найбільш популярні автомобільні бренди країн Європи
За останні десятиліття Європа втратила колишні лідируючі позиції в суднобудуванні, поступившись першістю азіатським країнам (Південна Корея, Китай і Японія). Зараз у регіоні будують переважно спеціальні, технічно складні судна та великі пасажирські лайнери. За тоннажем морських суден, які спускають на воду, лідерами в регіоні є Німеччина (входить до шістки найбільших експортерів суден), Данія, Іспанія, Італія, Фінляндія. Так, фінські корабели орієнтуються на будівництво круїзних лайнерів, поромів, криголамів, суден для арктичних платформ, які використовують для видобутку нафти та природного газу на морському шельфі.
Для розвитку авіакосмічного виробництва надзвичайно важливим є науковий чинник. Велике значення мають кваліфікація трудових ресурсів та наявність фінансових ресурсів. Для виробництва найбільш сучасних та дорогих зразків техніки (наприклад літаків «Аеробус») об’єднують свої зусилля навіть високорозвинені країни. Виробництво «Аеробусів» зосереджене в чотирьох країнах: Франція, Німеччина, Велика Британія, Іспанія. Остаточне складання авіалайнерів здійснюють у Тулузі (Франція) та Гамбурзі (Німеччина).
Лідер у ракетно-космічній техніці — Франція. Конкурентоспроможне авіакосмічне виробництво є і в Україні.
До точного машинобудування відносять електроніку, електротехніку й приладобудування. Невелика група високорозвинених держав — Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія — є найбільшими виробниками дорогих електротехнічних виробів. Це потужні генератори (у тому числі для парових, газових і гідравлічних турбін), трансформатори, електричні машини, електродвигуни різної потужності. Так, компанія «Сіменс» (Німеччина) випускає енергосилове, медичне й військове обладнання, «Асеа—Браун, Бовері» (Швейцарія-Швеція) — енергосилове й електронне обладнання. Окремі виробництва точного машинобудування працюють і в інших країнах. Серед них Росія, Нідерланди, Фінляндія, Чехія, Швеція, Польща, Словенія, Україна. В останні роки країни регіону докладають зусиль, щоб наздогнати США та Японію у виготовленні сучасної електроніки. Найбільших успіхів досягли Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Нідерланди. Одна з провідних ТНК світової електронної промисловості — «Філіпс» (Нідерланди).
Хімічна промисловість. Європа — один зі світових центрів хімічної промисловості. На регіон припадає чверть усієї продукції і до третини експорту. Тому не дивно, що серед найбільших ТНК світу широко представлені компанії високорозвинених країн. Серед них «БАСФ» і «Байєр» (Німеччина), «Імперіел кемікл індастріз» (Велика Британія), «Монтедісон» (Італія). Тривалий час європейська хімічна промисловість розвивалася швидше, ніж промисловість загалом. В останні десятиліття в регіоні спостерігається вповільнення темпів зростання виробництва окремих видів продукції нафтохімії та основної хімії. Основні причини:
скорочення попиту на деякі «традиційні» хімікати
згортання шкідливих виробництв
збільшення імпорту хімікатів за нижчими цінами
Разом із цим зростає значення промисловості органічного синтезу, фармацевтики, парфумерії, хімії побутового призначення. Серед високорозвинених країн найбільші потужності мають ті, що володіють великими запасами нафти й природного газу (Велика Британія, Нідерланди), або мають сприятливе положення для підвезення цих видів сировини й потужну промисловість (Німеччина, Італія, Франція). В останні роки виробництво ліків зростає значно швидше, ніж іншої продукції хімічної промисловості. Це пояснюється розробкою та успішним упровадженням нових лікарських засобів, зростанням попиту, пов’язаним зі старінням населення й поширенням ряду хвороб. Усі шість світових лідерів — високорозвинені держави, п’ять із яких європейські: Німеччина, Швейцарія, Велика Британія, Бельгія та Франція. У країнах із перехідною економікою спочатку будували переважно великі підприємства основної хімії (особливо з випуску мінеральних добрив). Найбільших успіхів досягли Росія, Україна, Польща, Білорусь, Румунія, Сербія, Болгарія, Угорщина, які використовували як місцеву, так й імпортну сировину.
Деревообробна промисловість. Виробництво паперу та іншої продукції з деревини зосереджене переважно в Скандинавських країнах, Фінляндії, Росії та Німеччині. Значні обсяги паперу виробляють у Великій Британії, Франції, Норвегії та Італії.
Легка промисловість. Найдавнішим виробництвом у регіоні є легка промисловість. Зараз вона переживає не найкращі часи. Це пов’язане з тим, що виробництво трудомістких виробів масового попиту, особливо верхнього одягу, тканин і повсякденного взуття, перемістилося до країн Азії. У високорозвинених країнах регіону зберігаються виробництва, що спеціалізуються на синтетичних та дорогих (особливо вовняних) натуральних тканинах, престижному одязі та взутті, виробах із хутра, окремих видах ковдр. Зростає виробництво трикотажних і нетканих матеріалів, виготовлення яких менш трудомістке.
Українах із перехідною економікою значне місце посідає виробництво тканин, повсякденного одягу та шкіряного взуття. Основні райони текстильної промисловості історично склалися в центрі та на півдні Польщі, у центрі європейської частини Росії, на півночі Чехії.
Харчова промисловість. Значення харчової промисловості регіону полягає в необхідності забезпечити населення різноманітними продуктами харчування. Для високо економічно розвинених країн характерним є широкий асортимент різноманітної високоякісної продукції, значна частина якої має тваринне походження; широке використання напівфабрикатів, призначених для швидкого приготування в домашніх умовах; перевага здорової їжі, наприклад низькокалорійних продуктів. Регіон є світовим лідером серед виробників ряду продуктів глибокої переробки, наприклад масла, сиру, йогурту, молочних жирів. Так, у країнах ЄС виробляють 47 % сиру від загального обсягу.
Деіндустріалізація, яка характеризується зменшенням частки зайнятих у вторинному секторі (у першу чергу в обробній промисловості). Водночас зменшується частка вторинного сектору у ВВП країни. Цей процес розпочався в середині XX ст. і був обумовлений бажанням потужних компаній розміщувати виробництва в країнах із меншими витратами й вартістю робочої сили (у першу чергу в Китаї та країнах нової індустріалізації). Тому країни Європи почали проводити політику реіндустріалізації. Вона передбачає розвиток наукоємних, сучасних виробництв на основі досягнень науково-технічного прогресу, докорінну перебудову та модернізацію старих виробництв, а також поліпшення якості навколишнього середовища.
Головна 
