УРОК №5. НАСЕЛЕННЯ ЄВРОПИ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "НАСЕЛЕННЯ ЄВРОПИ"

Населення Європи становить понад 750 млн жителів (у тому числі населення європейської частини Росії). Середня густота населення висока — 75 осіб/км.кв. Найбільш густо заселені Західна й Південна Європа, а також окремі країни Північної Європи, де є країни з густотою 300 осіб/км.кв і більше. Дещо нижчі показники у Східній Європі. Абсолютним рекордсменом є карликова країна Монако, де густота населення перевищує 15 тис. осіб/км.кв.

Найбільші за кількістю населення країни Європи — Росія, Німеччина, Франція, Велика Британія та Італія. Населення більшості інших країн не перевищує 12 млн осіб. Проміжну позицію, зокрема, займають Іспанія, Україна, Польща, Румунія, Нідерланди.

У країнах Європи спостерігається IV фаза демографічного переходу. Вона характеризується демографічною кризою — процесом дуже повільного зростання кількості населення або його відсутністю чи навіть зменшенням кількості.

                                     природний приріст в деяких країнах Європи

Найбільш складна демографічна ситуація в більшості країн Східної Європи, а також у Латвії, Литві, Хорватії, Сербії, де відбувається депопуляція — систематичне зменшення абсолютної кількості населення країни.

Намагаючись уникнути загострення цих проблем, уряди багатьох держав проводять демографічну політику — систему заходів (економічних, політичних, правових, культурних), спрямованих на регулювання демографічних процесів. У країнах Європи вона спрямована на підвищення народжуваності.

Уповільнити процеси демографічної кризи в окремих країнах може механічний рух, тобто міграція. В останні два десятиліття міграційна політика високорозвинених країн регіону спрямована на залучення робочої сили з країн Східної Європи (особливо в межах ЄС), а також із Туреччини, Індії, Китаю, Філіппін. Загалом серед десяти країн світу, де найбільше мігрантів, які виїхали на постійне місце проживання, п’ять європейських: Росія (11,5 млн осіб), Німеччина (10,2 млн), Велика Британія (8,1 млн), Франція (7,9 млн), Іспанія (6,7 млн). Міграції впливають на кількість і працересурсний потенціал населення багатьох країн, урізноманітнюють його національний та релігійний склад. Тому країни намагаються контролювати імміграцію, іноді обмежувати її.

Свої особливості має тимчасова трудова міграція. Зі вступом країн із перехідною економікою до ЄС зросла кількість трудових мігрантів. Так, із Польщі, країн Балтії найчастіше виїжджають у скандинавські країни, Велику Британію, Німеччину. Натомість у Польщу останнім часом виїхало багато українців, частина яких має високий рівень освіти та кваліфікації (наприклад лікарі, інженери).

Незважаючи на складну демографічну ситуацію, регіон має потужний працересурсний потенціал. Економічно активне населення становить приблизно 45%. Більше половини зайнято у сфері послуг. У сільському, лісовому господарстві, а також у рибальстві високорозвинених країн зайнято 2—7% економічно активного населення. У Східній Європі цей показник вищий. У промисловості в середньому працює 20—35%. Головною тенденцією перерозподілу зайнятого населення в країнах із перехідною економікою є збільшення його в третинному секторі за рахунок скорочення в матеріальному виробництві, насамперед у сільському господарстві й промисловості.

Проблемою для окремих країн є високий рівень безробіття. Найнижчі його показники в Чехії, Німеччині, найвищі — в Іспанії, Греції, Сербії, Боснії і Герцеговині. Значна частина безробітних — молодь.

У всіх країнах Європи (крім Ісландії) кількість жінок більша, ніж чоловіків. Так, у Великій Британії на 100 жінок припадає 99 чоловіків, в Іспанії та Албанії — 98, Німеччині та Чехії — 97, Франції — 96, Португалії, Сербії, Боснії і Герцеговині — 95, Білорусі — 87, Латвії і Литві — 85, Україні - 84 (світовий максимум).

У високорозвинених країнах Європи на початку XXI ст. частка населення старшої вікової групи перевищила частку населення віком до 14 років. Загалом у Європі частка населення молодшої вікової групи, як правило, менша за 20%, а в Італії, Іспанії, Греції, Боснії і Герцеговині — менше 14% і продовжує знижуватися. Частка населення середнього віку — понад 60%. Зростає частка населення старшої вікової групи (60 років і більше) — перевищує 21%.

Тривалість життя в країнах Східної Європи — 68—79 років, в інших регіонах, як правило, перевищує 78 років. Особливо це характерно для Північної Європи, де лідерами є Ісландія (83 роки) та Швеція (82 роки).

Докладну інформацію про статеву і вікову структуру населення, а також тривалість життя можна отримати за допомогою статево-вікової піраміди.

                        статево - вікові піраміди економічно розвинених країн Європи

Рівень урбанізації, під яким розуміють частку міських жителів у загальній кількості населення, тут один із найвищих у світі: у середньому в містах проживає понад 70%, а в деяких країнах — 90% і більше населення. Наприклад, у Бельгії — 98% (найвищий показник у світі серед значних за територією держав), Ісландії — 94%, Нідерландах — 91%, Люксембурзі — 90%.

Нижче рівень урбанізації у Східній Європі та окремих країнах Південної Європи. Так, у Боснії і Герцеговині, Молдові, Румунії, Словенії, Албанії, Сербії, Словаччині, Польщі він становить від 40 до 60%.

Характерна риса урбанізації Європи — дуже висока концентрація населення у великих містах і міських агломераціях. Найбільші з них — Лондонська, Рейнсько Рурська, Московська й Паризька. Ланцюжок агломерацій, розташованих уздовж Рейну (Кельнська, Ессенська, Дюссельдорфська, Дуйсбурзька тощо), а також ряд міст сусідніх держав, у першу чергу Нідерландів (Амстердам, Роттердам тощо) утворюють Прирейнський мегалополіс із населенням у 40 млн осіб. Інший мегалополіс — Англійський — містить низку міських населених пунктів разом із Лондоном, Бірмінгемом, Манчестером і Ліверпулем.

У 1970—1980-х рр., після періоду бурхливого зростання міст та агломерацій, розпочався відплив населення з їхніх центрів спочатку в близькі передмістя, а згодом і в більш віддалені дрібні міста та сільську місцевість («зелена хвиля»). Цей процес отримав назву субурбанізації, тобто зростання населення приміських зон, у тому числі за рахунок переїзду частини жителів великих міст із перенаселених районів у передмістя. У результаті кількість жителів у центральних районах Лондона, Парижа, Гамбурга, Відня, Мілана й багатьох інших міст або стабілізувалася, або навіть стала скорочуватися.