Африка є найбільш відсталим материком планети, ареною гострих економічних та суспільно-політичних конфліктів. Низький освітній рівень більшості населення, відсутність політичної волі до змін не сприяють розвитку господарства, що особливо яскраво відображає первинний сектор економіки.
схема організації господарства африканських країн
Глобалізація сприяла поширенню впливу іноземних корпорацій на економіку Африки загалом. Проте потужні ТНК світу переважно експлуатують багаті природні ресурси материка й діють не завжди чесно та прозоро. Крім природних ресурсів, корпорації приваблюють дешева робоча сила, відсутність жорсткого екологічного законодавства та економічних законів.
найбільші економіки Африки за ВВП
найбагатші країни Африки за їх ВВП на душу населення
країни Африки за темпами росту ВВП
Місце окремих країн й Африки загалом у МПП продовжує визначати гірничодобувна промисловість. Найбільшими районами видобутку корисних копалин є басейни нафти й природного газу Північної Сахари та Гвінейської затоки, «мідний пояс Африки» - країни ДР Конго, Замбія, Зімбабве.
райони добувної промисловості
Також ведеться видобуток кам’яного вугілля (ПАР, Зімбабве), залізних руд (ПАР, Ліберія), алюмінієвих руд (Гвінея, Гана), золота (ПАР), алмазів (ПАР, ДРКонго, Намібія), фосфоритів (Марокко, Туніс).
Більшість урядів країн Африки не контролює видобуток корисних копалин, оскільки вони переважно належать іноземним компаніям і корпораціям (передусім австралійським, канадським та китайським), які навіть не завжди сплачують податки до бюджету країн у повному обсязі. У країнах відсутнє чітке законодавство у сфері розвідки та експлуатації корисних копалин іноземними інвесторами.
ТНК — лідери з видобування мінеральної сировини в Африці
Сільське господарство Африки переважно монокультурне. Основу економіки більшості країн материка становить якась одна культура, спрямована на експорт. Проте лише Нігерія входить до десятки світових лідерів за обсягами сільськогосподарського виробництва, Єгипет — до двадцятки.
Вокремих країнах у сільському господарстві зайнято до 2/3 населення, яке виробляє значну частку ВВП (Єгипет — 12% ВВП, 28% зайнятих; Ефіопія — 37% ВВП, 70% зайнятих; Танзанія — 34% ВВП, 66% зайнятих).
Африка є світовим постачальником багатьох видів продуктів тропічного сільського господарства: какао-бобів (близько 2/3 світового обсягу), сизалю і ядер кокосових горіхів (1/2 світового експорту), кави й пальмової олії (1/3 світового експорту), чаю (1/10 світового експорту), значної кількості арахісу та арахісової олії. У багатьох країнах вирощують одну культуру, яку місцеве населення не може масово споживати:
Малі — бавовник;
Ефіопія, Ангола та ДРКонго — каву;
Гана та Нігерія — какао;
Сенегал — арахіс;
Кенія, Мозамбік, Уганда, Танзанія, Конго — чай.
Для власних потреб вирощують коренеплоди батат та маніок (замінники картоплі) або просо й сорго.
основні продовольчі культури Африки
Зі споживчих культур в африканських країнах найбільші врожаї пшениці отримують у Єгипті, Алжирі, Марокко, ПАР, Тунісі, кукурудзи — у ПАР, Єгипті, Нігерії та Ефіопії, ячменю — у Марокко, Ефіопії та Алжирі.
Золійних культур у Західній Африці вирощують арахіс й олійну пальму (Нігерія й Сенегал — майже половина світового обсягу); у Середземномор’ї вирощують маслинове дерево (Туніс — другий після Іспанії експортер олії).
Для субтропічних країн Північної Африки та ПАР важливими є виноградарство та вирощування цитрусових. У Північній Африці вони мають експортне значення.
Північна Африка також постачає на світовий ринок близько 2/5 фініків. Багато квітів, що експортуються до Європи, вирощують у Кенії.
Тваринництво загалом екстенсивне, пасовищне, напівкочове або відгінне й відрізняється дуже низькою продуктивністю. Його розвиток в окремих регіонах Африки неможливий через посушливість клімату, поширення мухи цеце. Негативним наслідком скотарства в зоні Сахеля стало спустелення значних територій.
Убагатьох країнах через релігійні міркування худобу не забивають. В окремих племенах мати худобу престижно (чим більше голів худоби, тим більшою повагою користується власник). Багато народів Північної Африки вживають у їжу лише молоко й кров живих корів. У мусульманських країнах Північної Африки практично відсутнє свинарство.
Найбільшого розвитку лісове господарство набуло в країнах Екваторіальної Африки, де понад 40 видів дерев мають цінну деревину: ебенове, сандалове, червоне дерева, лофіра та хлорофора висока, гварея пахуча. Африка є лідером за темпами вирубування лісів (особливо Бурунді, Руанда та Нігер).
Лісозаготівля в багатьох країнах здійснюється для задоволення місцевих потреб у паливі та традиційній обробці деревини. В Анголі, Камеруні, Конго, Габоні, Гані, Кот-д’Івуарі, Ліберії, Нігерії цінна кольорова деревина йде на експорт.
Вторинний сектор
Підприємства вторинного сектору економіки Африки перебувають на початковій стадії розвитку, за винятком ПАР, Єгипту, Алжиру, Нігерії та декількох інших країн.
Нафту й природний газ добувають та переробляють переважно в країнах Північної Африки, нафтопереробні заводи працюють на експорт і розташовані в портових містах. У Нігерії виробляють олов’яні концентрати, у ПАР, ДРКонго та Замбії виплавляють чорні метали й чорнову мідь, у ПАР, Танзанії, Намібії, Гані добувають й обробляють золото. Машинобудування, яке виготовляє обладнання для різних сфер промисловості, транспортні засоби, обладнання для гірничодобувної промисловості, зброю, розвинене лише в ПАР. У цій країні також розвинені хімічна та фармацевтична промисловість.
Незважаючи на значний розвиток, який енергетика країн Африки отримала в останні 20—30 років, вона ще має значні перспективи розвитку. Найбільші ГЕС Африки: Асуанська (Єгипет, Ніл), Кахора Бас (Мозамбік, Замбезі), Гілгель Гібе (Ефіопія, Омо), Інга (ДРКонго, Конго), Аксомбо (Гана, Вольта), Лаука (Ангола, Кванза), Дракенсберг (ПАР, Вілга), Каріба (Замбія, Замбезі). Будуються Ефіопський ренесанс (Ефіопія, Голубий Ніл), Мамбіла (Нігерія, Донга).
топ-10 країн Африки за виробництвом електроенергії
Більшість ГЕС споруджувалися за фінансової та інженерної підтримки іноземних спеціалістів. Іноді це відбувалося не для забезпечення енергією самих цих країн, а перш за все для роботи металургійних заводів та інших брудних підприємств, що належать іноземним ТНК.
Африку вважають досить перспективною щодо використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ): енергії вітру, сонця, геотермальних джерела. У Північній Африці розпочала роботу комбінована газово-сонячна електростанція Abener.
На Єгипет, Марокко та Туніс припадає 85% вітрового потенціалу Африки та Близького Сходу. В країнах
Металургія. В окремих країнах помітного розвитку набула металургійна промисловість. Чорна металургія повного циклу представлена лише у ПАР (23-тє місце в світі, виробляє 80 % сталі регіону), Єгипті, Алжирі, Тунісі та Зімбабве. Також в Африці працює близько 40 переробних підприємств.
Кольорова металургія є одним з найважливіших виробництв у країнах, що багаті на руди кольорових металів. Так, за фінансової підтримки високорозвинутих країн працюють заводи з виробництва міді у ДРКонго (7-ме місце в світі), Замбії (8-ме місце в світі), ПАР; алюмінію - в ПАР (13-те місце), Єгипті, Камеруні, Гані; свинцю та цинку - в Намібії (9-те місце в світі за виробництвом цинку), Марокко, Тунісі; олова - в Нігерії; кобальту - ДРКонго (1-ше місце).
Машинобудування. Багатопрофільне машинобудування посіло чільне місце лише в національній економіці ПАР. Воно випускає гірниче обладнання, військову техніку, сільськогосподарські машини, залізничні вагони, складає автомобілі, ремонтує річкові судна.
Хімічна промисловість. Виробнича структура хімічної промисловості африканських країн характеризується значною часткою нафтохімії. Найбільші потужності хімічних виробництв мають ПАР та Нігерія. Особливе значення має синтез мінеральних добрив. Так, за виробництвом азотних добрив вирізняється Єгипет (8-ме місце в світі), фосфатних добрив - Марокко (3-тє місце в світі).У Замбії, ДРК, ПАР, Зімбабве важливе значення має виробництво вибухових речовин для добувної промисловості. Середнім рівнем розвитку хімічної промисловості також вирізняються Алжир, Туніс, Лівія.
Текстильна промисловість. На текстильних підприємствах зайнято третину всіх працюючих в обробній промисловості Африки. Головною є бавовняна промисловість, що забезпечена власною сировиною. Головні її потужності сконцентровано у Єгипті. Бавовняні фабрики працюють також у Судані, Нігерії, Сенегалі, Уганді, Кенії, Марокко, ПАР.
Харчова промисловість. Швидкими темпами розвивається харчова промисловість. На її підприємствах зайнято чверть усіх працюючих в обробній промисловості. Основними виробництвами харчової промисловості є олійна (виробництво пальмової, арахісової та оливкової олії), цукрова, фасування какао та кави, рибна, виноробна, плодоовочеконсервна.
Особливості розміщення промислових районів в Африці.
Найбільший з промислових районів Африки - Південний, у межах ПАР, Зімбабве та Ботсвани. Там видобувають майже усі види рудних і нерудних ресурсів, кам'яне вугілля. Розвинуті різноманітні виробництва важкої, легкої та харчової промисловості. Другим є Конго-Замбійський промисловий район, через який проходить «Мідний пояс» з родовищами високоякісної мідної руди, а також супутніх руд кольорових металів: кобальту, цинку, свинцю, кадмію, германію, золота, срібла.
На основі родовищ нафти та руд металів (заліза, марганцю, алюмінію) склався Західногвінейський промисловий район. Окрім експорту сировини там формуються центри її переробки: виробництво глинозему, кольорова металургія, хімічна промисловість.
Три промислові райони склалися у Північній Африці: Єгипетський, Алжирсько-Лівійський у Сахарі та район Атлаських гір на півночі Марокко та Алжиру. Перший з них, Єгипетський, сформувався на основі родовищ нафти, природного газу, руд і фосфоритів, а також трудових ресурсів. Там розвинуто металургію, машинобудування, хімічну, текстильну (бавовняну) та харчову промисловість. Алжирсько-Лівійський промисловий район виник на базі великих нафтогазових родовищ Сахарського басейну. Його основною спеціалізацією є нафтопереробка та хімічна промисловість. Промисловий район Атлаських гір вирізняється покладами руд металів і найбільшими у світі запасами фосфоритів. На їх основі розвинуто хімічну промисловість та металургію.
Третинний сектор
Порівняно з іншими регіонами світу третинний сектор економіки Африки перебуває у стадії становлення.
На транспортні перевезення регіону загалом припадає близько 5 % світового пасажиро- та товарообігу. За колоніальних часів в Африці розвивався переважно залізничний і морський транспорт, але є країни, де й зараз залізничний транспорт узагалі відсутній — Нігер, Чад, ЦАР, Сомалі, Руанда, Бурунді. Конфігурація транспортної мережі й до цього часу визначається потребою вивезти сировину із внутрішніх районів до морських портів для її експорту. До недавнього часу існувала одна трансафриканська Магрибська автомагістраль, яка проходила вздовж узбережжя Середземного моря та зв’язувала країни Північної Африки від Рабата (Марокко) до Каїра (Єгипет).
Зараз триває будівництво нових автомагістралей:
Транссахарська: Алжир (Алжир)—Лагос (Нігерія), що проходить Сахарським маршрутом давніх караванних шляхів;
Транссахельська: Дакар (Сенегал)—Нджамена (Чад), яка перетинає території семи країн;
магістраль Захід—Схід: Лагос—Момбаса (Кенія), що проходить територією шести країн;
західноафриканська Лагос—Нуакшот (Мавританія);
найдовша магістраль у напрямку Північ—Південь, що проходить від Каїра до Габороне (Ботсвана), завдовжки 9200 км.
Розвиток авіаційного транспорту визначається переважно характером розміщення основних туристичних центрів (Єгипет, Марокко, Туніс, Кенія, Танзанія, Мадагаскар). Найбільші морські та авіаційні порти Африки: Александрія, Каїр, Касабланка, Дакар, Лагос, Момбаса, Кейптаун, Дурбан, Дар-ес-Салам.
міжнародні транспортні коридори
Лише окремі країни, маючи значні передумови, зробили великий крок у розвитку різних видів туризму. Найбільшими туристичними районами є Північна та Східна Африка.
Лідером в освоєнні історико-культурної спадщини є Єгипет. Інші країни Африки як напрямок туризму обрали створення державних національних природних парків, де зберігається дика флора й фауна.
Банківський, страховий та кредитний сектори економіки Африки почали активно розвиватися в окремих країнах лише 10—15 років тому. Більш розвинені банківські системи Алжиру, Єгипту, Лівії, Марокко й Тунісу.
обсяг залучених прямих іноземних інвестицій в Африку
Проте й сьогодні доступ більшості населення регіону до цих послуг втричі нижчий за середньосвітовий рівень. Розширюється присутність у країнах іноземних ісламських і транснаціональних банків. На ПАР припадає 1/3 від загальної кількості банків континенту, їх сукупних активів і чистого доходу.
Нерівномірність розвитку регіонів Африки
Територіальну нерівномірність економічного розвитку Африки визначають кілька чинників:
природні умови та ресурси створюють середовище для використання їх особливостей на певних територіях.
географічному чиннику, яким є фізико-географічне положення. Перевагу мають приморські регіони та острівні країни й території Африки.
під впливом соціальних чинників: національні традиції, ефективність управління державою, рівень злочинності й корупції, освіта й культура населення, військові конфлікти й тероризм.
Найвищий рівень економічного розвитку має субрегіон Південна Африка з найбільш розвиненою країною материка ПАР. Тут сприятливі природні умови для життя й господарської діяльності людини, значні запаси мінеральних ресурсів і питома вага освічених нащадків переселенців із Європи.
Північна Африка — другий за рівнем економічного розвитку субрегіон. Сприятливе ЕГП субрегіону щодо Європи дає можливість розвивати взаємовигідне співробітництво.
Західна Африка також має вигідне географічне положення й природні ресурси. Розвитку заважають несприятливий клімат, поширення мухи цеце, СНІДу та інших небезпечних інфекційних хвороб.
Східна Африка повернута в бік економічних гігантів Азії. Субрегіон має значний потенціал для розвитку: перспективну гідроенергетику та третинний сектор економіки (рекреацію й туризм).
Найнижчий рівень економічного розвитку характерний для віддаленого від океанів субрегіону Центральна Африка. Саме тут розташовані найбідніші країни материка й світу — Чад, ЦАР, Південний Судан.
економічний розвиток субрегіонів Африки
товарна структура експорту Африки до Європи й Азії
Головна 
