Африка — другий за площею материк світу після Євразії та єдиний, який поділяється екватором майже навпіл, що визначає особливості його географічного положення. Нульовий, Гринвіцький меридіан теж перетинає Африку. Отже, цей материк одночасно знаходиться в усіх півкулях.
На півночі Африка омивається водами Середземного моря, на північному сході — Червоним морем, її східна частина має широкий вихід до Індійського океану, а західна — до Атлантичного. Від Азії материк відокремлюється Суецьким каналом, найбільш завантаженим міжнародним морським судноплавним коридором у світі. Він, який, як і Панамський, дає можливості значно скоротити часові й економічні витрати для морських перевезень.
розташування Африки
ВАфриці розташовуються держави, що суттєво відрізняються одна від одної і від інших країн світу. Більшість із них перебуває на низькому рівні економічного розвитку, а незначна частка країн має індустріальний і постіндустріальний рівень. Для багатьох африканських країн характерна примітивна структура господарства і незначні обсяги виробництва, загальна економічна відсталість і нерозвиненість.
Політична карта Африки набула сучасних рис із другої половини XX ст., коли почали здобувати незалежність і розбудовувати свою державність колишні колонії Франції, Великої Британії, Бельгії, Португалії, Іспанії та Італії. Якщо на початку 1950-х років у Африці було лише 4 незалежні території, то після прийняття «Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам» 1960 р. їхня кількість почала стрімко зростати. Останніми набули незалежності Еритрея (1993 р.) і Південний Судан (2011 р.).
Нині в Африці налічують 60 країн, з яких 54 є незалежними державами.
В ЕГП Африки простежуються такі особливості:
38 африканських країн (з 54, що знаходяться в регіоні) мають вихід до океанів, що омивають Африку (Атлантичного або Індійського), а ПАР - до обох океанів одночасно; у регіоні лише одна країна-півострів - Сомалі;
на транспортно-географічне положення впливає безпосередня близькість до Європи й Азії, наявність важливого гідротехнічного об’єкта - Суецького каналу, великої кількості морських портів та аеропортів;
зважаючи на колоніальне минуле регіону, у більшості країн значна частка державних кордонів проходить лініями градусної сітки або природними об’єктами. Іноді на конфігурацію країн впливали відкриття мінеральних ресурсів (наприклад, «мідного поясу Африки», що зумовив видовженість частини південного кордону Демократичної Республіки Конго);
історичне минуле вплинуло на характер відносин з колишніми державами-метрополіями (інтеграційні зв’язки - Співдружність націй, Міжнародна організація Франкофонії та територіальні спори (наприклад, міста Сеута й Мелілья та низка островів - Іспанська Північна Африка, а Марокко вважає її північним середземноморським узбережжям тощо).
На території Африки виокремлюють такі субрегіони:
Північна Африка (Алжир, Єгипет, Лівія, Марокко, Судан, Туніс, Західна Сахара (територія з невизначеним статусом);
Західна Африка (Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Кабо-Верде, Кот-д’Івуар, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, С’єра-Леоне, Того, Канарські острови (належать Іспанії);
Центральна Африка (Ангола, Габон, Демократична Республіка Конго, Камерун, Конго, Острів Святої Єлени (володіння Великої Британії), Сен-Томе й Принсіпі, Центрально-Африканська Республіка, Чад, Екваторіальна Гвінея, Південний Судан);
Південна Африка (Ботсвана, Лесото, Намібія, Свазіленд, Південно-Африканська Республіка (Південна Африка).
місце регіону Африка у світі
країни та регіони Африки
Хоча нині абсолютна більшість африканських держав є суверенними, вони все ще перебувають у сфері впливу колишніх метрополій. За формою правління абсолютна більшість африканських країн є республіками. Лише 3 держави є монархіями — Лесото, Марокко й Свазіленд. Також майже всі вони є унітарними. Лише найнаселеніша держава Африки Нігерія є федерацією, що відображено в її офіційній назві — Федеративна Республіка Нігерія.
Інтеграційні процеси Африки. У 1963 р. була створена Організація Африканської Єдності (ОАЄ), яка об’єднала 30 держав континенту, а в липні 2002 р. вона була офіційно перетворена на Африканський Союз. Сьогодні ця організація об’єднує 54 країни. Головними її завданнями є сприяння політичній і соціально-економічній інтеграції континенту; просування і захист інтересів населення Африки у світі; досягнення миру і безпеки на континенті; сприяння розвитку демократії в африканських країнах.
ВАфриці діють й інші міжнародні організації. Серед них - Африканський Банк розвитку, Африканський Фонд розвитку, Спільний ринок Східної і Південної Африки, деякі інші.
Райони збройних конфліктів, проявів тероризму. Африка є одним із найменш стабільних регіонів світу, де протягом багатьох десятиліть тривають міждержавні і внутрішньодержавні воєнні конфлікти. Основними причинами їх виникнення є соціально-політичні, економічні (ресурсні), національно-етнічні, територіальні й ідеологічні розбіжності.
о негативних чинників, що впливають на розвиток економіки африканських країн, належать політична нестабільність і збройні конфлікти, які тривають нині в понад десяти країнах континенту. За останні 40 років в Африці відбулося майже 18 повномасштабних громадянських війн, понад 100 військових переворотів, зареєстровано більше ніж 10 випадків геноциду і масового політичного терору. Причинами прикордонних конфліктів в Африці є визнання (або невизнання) сучасними державами кордонів, проведених ще в колоніальні часи. Тоді кордони проводилися без урахування ареалів розселення племен, тому близько 45 % з них проходять по меридіанах і паралелях, 30 % - по геометричних межах (річках, озерах, малонаселених районах).
Нині Африка стала головною ареною міжнародного тероризму. Сьогодні тут діють десятки великих міжнародних терористичних організацій: «Аль-Каїда ісламського Магрибу», «Рух за єдність і джихад» у районі Сахеля, «Боко Харам» у Нігерії, «Харакат аш-Шабаб аль-Муджахідін» у Сомалі, «Аль-Гамайя аль-Ісламійя» в Єгипті, піратський терор в Аденській і Гвінейській затоках. Від діяльності терористичних організацій страждають мирні мешканці Сомалі, Нігерії, Камеруну, Єгипту, Лівії, Танзанії, Судану, Ефіопії.
миротворчі місії ООН в Африці
Африка є політично нестабільним регіоном, унаслідок чого на території ряду країн перебувають місії ООН з метою запобігання або ліквідації загрози миру і безпеки шляхом спільних примусових дій (військова демонстрація, блокада тощо), якщо заходи економічного і політичного характеру виявляться або виявилися недостатніми. Починаючи з 1992 р., збройні сили України беруть участь у миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО й інших організацій в Анголі (1996-1999 рр.), Сьєрра-Леоне (2001-2005 рр.), Ефіопії та Еритреї (2004-2008 рр.), нині діючі контингенти в Ліберії (з 2003 р.), Кот-д’Івуарі (з 2011 р.) і Демократичній Республіці Конго (з 2012 р.).
райони політичної напруги в Африці
Африка має велику протяжність із півночі на південь та із заходу на схід. Завдячуючи розташуванню обабіч екватора і своїй компактній формі, 75 % її поверхні лежить між тропіками — в екваторіальному, субекваторіальному і тропічному поясах. Тому там сформувався найспекотніший клімат на Землі.
кліматичні пояси Африки
Обабіч тропіків виникли величезні посушливі зони: Сахара — найбільша в світі пустеля, що займає більшу територію, ніж уся континентальна частина США, та напівпустеля Калахарі, яка поширилася внаслідок опустелювання. На південь від Сахари лежить Сахель — напівпосушлива перехідна зона між пустелею й саванами, площі яких в Африці величезні. На просторах саван у великій кількості зосереджені найбільші дикі тварини суходолу, так звана велика п’ятірка: слони, буйволи, леви, носороги, леопарди.
Особливістю рельєфу Африки є те, що переважають високі рівнини — височини, плато, плоскогір’я. Зокрема, дивовижно високою є Східна Африка. Там проходить гігантська система Східноафриканських розломів земної кори, уздовж яких утворилися вулканічні гори та бувають землетруси. Найвищі точки материка — г. Кіліманджаро (5 895 м) і г. Кенія (5199 м) розташовані на височенній (понад 5 000 м) рівнині — Східно-африканському плоскогір’ї. Гори займають невелику частину території (Ефіопське нагір’я, Рувензорі, Атлас, Драконові, Капські).
Територією Африки течуть одні з найдовших і найповноводніших річок світу — Ніл, Конго, Нігер. Її озера Вікторія, Танганьїка, Ньяса входять до десятки найбільших і найглибших у світі. Центральна й Західна Африка вкриті екваторіальними лісами: басейн Конго — другий за величиною район таких лісів у світі після Амазонії. Їх більша частина належить до природоохоронного Всесвітнього фонду дикої природи.
Земельні ресурси Африки величезні. Але якість африканських ґрунтів різна. Окремі їх види дуже швидко виснажуються і втрачають природну родючість, засолюються, а за неправильного обробітку піддаються швидкій ерозії. Це вкрай негативне явище набуло в Африці катастрофічного характеру.
Ліси займають близько 10 % від загальної площі континенту. Через хижацьке неконтрольоване вирубування майже 90 % первинних недоторканих лісів знищено. Знеліснення в Африці вдвічі вище його середнього рівня у світі: щороку континент втрачає тисячі гектарів лісу, а 19 % їх є деградованими.
Африки багата на різноманітні мінеральні ресурси. На неї припадає близько 70 % світових корисних копалин всіх відомих видів. Регіон посідає перше місце в світі за запасами платини (майже 70 % світових), кобальту (60 %), алмазів (56 %). Значними є поклади нафти, марганцю, хромітів, фосфоритів, золота, урану.
Родовища нафти й природного газу відкрито як на материку, так і на морському шельфі. Провідними країнами з їх видобування є Нігерія, Ангола, Алжир, Лівія, Єгипет. За видобутком вугілля ПАР входить до першої десятки світових виробників. Так само ПАР є виробником світового рівня залізної руди та марганцю (разом із Габоном і Ганою). Важливе значення мають різноманітні руди кольорових металів, особливо з огляду на те, що в інших регіонах світу вони вичерпуються. Світовими лідерами з видобутку платини є ПАР (перше місце в світі) й Зімбабве (третє). Гвінея володіє більш як 20 % світових запасів бокситів і посідає третє місце в світі за їх видобуванням.
основні корисні копалини Африки
Так званий мідний пояс простягнувся в Демократичній Республіці Конго й Замбії, а олов’яний — також у ДР Конго і Руанді; ці країни є найбільшими світовими їх виробниками. Лідери з видобування золота в світі й Африці — Гана, ПАР, Малі, Буркіна-Фасо, Гвінея. Майже всю першу десятку світових лідерів з видобутку алмазів становлять країни Африки — Ботсвана (друге місце в світі), Демократична Республіка Конго, Ангола, ПАР, Зімбабве, Намібія, Сьєрра-Леоне. До першої десятки світових виробників урану належать Нігер, Намібія, ПАР. Також в Африці є значні поклади цинкових руд, титану, ванадію, нікелю, вісмуту, літію, берилію, танталу, ніобію, вольфраму, коштовних і напівкоштовних каменів. Африканська мінеральна сировина має високу якість, і в багатьох випадках її видобувають відкритим способом, тому вона відносно дешева.
Населення на континенті зростає швидше, ніж в інших регіонах світу. Середній показник приросту населення становить 2,4 %, що удвічі перевищує середньосвітове значення. Причиною цього є збереження традиції ранніх шлюбів і багатодітних родин. Абсолютний світовий рекорд належить Республіці Малаві, де природний приріст сягає 33 %. Із 10 країн світу з найвищим показником природного приросту населення дев’ять - це африканські країни.
динаміка змін кількості населення Африки
зростання населення в деяких містах Африки
Увіковій структурі дуже високою є частка дітей і підлітків. На цю групу (до 16 років) припадає в середньому 41 % населення, натомість середній показник людей похилого віку (понад 65 років) - усього 3 %. Це підтверджує факт високого природного приросту, а також вказує на низьку тривалість життя населення в Африці (пересічно 53-55 років). Причиною цього є загалом низький рівень життя населення в регіоні.
статево - вікова піраміда Африки
Проблемою для Африки є те, що майже половина населення континенту живе за межею бідності. У більшості країн немає обов’язкової освіти, не вистачає вчителів і підручників. Сфера охорони здоров’я розвинута слабо і бореться переважно з наслідками недоїдання й інфекційними хворобами - малярією, черевним тифом, дизентерією. Південніше Сахари багато мешканців континенту хворі на СНІД і мають ВІЛ-інфекцію.
Серед інших особливостей населення Африки, які вирізняють її з-поміж інших регіонів світу, є значна етнічна строкатість. Населення належить до кількох мовних сімей: семіто-хамітської (афроазійської) мовної сім’ї з арабською мовою в основі; ніло-сахарської і нігеро-кордофанської мовної сім’ї. На окремих територіях трапляються представники індо-європейської мовної сім’ї. За твердженнями демографів, в Африці налічують понад 3,5 тис. етносів.
Найпоширенішими мовами є арабська, англійська, французька. Існує ще щонайменше 85 мов із понад одним мільйоном носіїв кожна.
мови Африки
Країни континенту мають унікальні природні й культурні об’єкти, 91 з яких занесено до Списку культурної спадщини ЮНЕСКО. Це, наприклад, середньовічні столиці в Марокко - Фес, Марракеш і Мекнес, руїни Карфагена і Керкуана в Тунісі, пам’ятки Абу-Самбель у Єгипті, центри середньовічних міст Дженне і Тімбукту в Малі, культурний ландшафт Сукура в Нігерії, церкви Лалібели, висічені у скелях Ефіопії.
Зайнятість загалом у регіоні невисока, тому в багатьох країнах люди не мають роботи й виживають лише завдяки іноземній допомозі. Така ситуація змушує їх емігрувати (легально, а здебільшого нелегально) до Європи, Північної Америки і Західної Азії. Понад 60 % економічно активного населення зайнято в сільському господарстві (у деяких країнах цей показник сягає 90 %).
Селяни займаються малопродуктивним і низькотоварним виробництвом, міські жителі працюють за наймом. Структура зайнятості в різних країнах суттєво відрізняється. Населення здебільшого зайняте в промисловості, сфері послуг і на транспорті.
Урбанізаційні процеси в Африці відбуваються найшвидше у світі. Населення сільської місцевості бажає або переселитися до великих міст і столиць, або емігрувати до інших країн, у Європу чи США. Якщо для країн Європи нині характерні від’ємні або дуже низькі (у Польщі (0,11 %), Литві (0,96 %), Італії (0,11 %) показники росту урбанізації, то в Африці ці цифри найвищі у світі: в Анголі — 5 %, у Нігерії — 5,5 %.
Понад 40 міст материка є містами-мільйонерами. До найбільших міських агломерацій у світі належать: Каїр (Єгипет) — 9,2 млн осіб, який разом із Гізою утворив агломерацію, де живе понад 22 млн осіб; 2 місце посідають агломерації міст Лагос (Нігерія) — 16 млн; 3 місце — Кіншаса (ДРК) — 9,7 млн; понад 8 млн осіб знайшли притулок у Йоганнесбурзі (ПАР); 6,5 млн — у Луанді (Ангола); 5,5 млн — у Хартумі (Судан); 4,9 млн осіб — в Александрії (Єгипет).
міста Африки понад 2 млн. чол
Для всіх міст Африки характерна хибна урбанізація, що не супроводжується підвищенням рівня життя людей, які мігрували до них. За даними ООН, понад 1 млрд осіб мешкає нині в нетрях, половина з них — в Африці, за підрахунками, до 2030 р. цей показник зросте вдвічі. Найбільше жителів нетрів є в Єгипті, Гані, Ліберії, Кенії, Мавританії, Намібії, Нігерії, ПАР і Свазіленді. Наприклад, нетрі Соуето в Південній Африці, Аддис-Абеби в Ефіопії.
Попри швидке зростання кількості населення, Африка залишається порівняно малолюдною. Більшість її мешканців зосереджена вздовж узбережжя морів, річок, навколо східних озер і на півдні регіону. Переважає сільське населення. Проте в окремих країнах, як-от Джибуті, Габон і Лівія, спостерігається висока частка міського населення, відповідно 87 %, 84 % і 77 %. Це пояснюється природним приростом і міграцією в міста сільських мешканців. Особливо швидко зростають адміністративні центри і столичні міста. Спостерігається і швидке зростання старих промислових і транспортних центрів. Також збільшується кількість великих міст. Незважаючи на те, що чисельність населення в них суттєво менша, ніж у найбільших мегаполісах світу, темпи урбанізації досить високі. Для багатьох країн характерна хибна урбанізація.
профіль африканських міст
На розміщення населення впливають як природні умови, так й історичні чинники: наслідки работоргівлі й колоніального панування. Середня густота населення континенту порівняно незначна - близько 40 осіб/км.кв. Найвищим цей показник є на острові Маврикій (понад 500 осіб/км.км), а також на Сейшельських і Коморських островах. На континенті це держави Східної Африки - Руанда, Бурунді (близько 200 осіб/км2). Густо населені долина Нілу (1200 осіб/км2), Приморська зона країн Магрибу (Марокко, Алжир, Туніс), райони зрошуваного землеробства Судану, оази Сахари, околиці великих міст (100-200 осіб/км2). Найменша густота населення спостерігається в Сахарі, Наміб і Калахарі - менше від 1 особи/км2. У Тропічній Африці - 1-5 осіб/км2.
густота населення Африки
Населення Африки належить до усіх основних рас. Північна Африка населена народами європеоїдної раси (25 % у загальній кількості мешканців субрегіону). Формування алжирської, марокканської, туніської, єгипетської, суданської націй — результат взаємодії давніх місцевих етносів з європейським і арабським світом. Західну частину субрегіону з давніх-давен населяють бербери, тоді як у східну ще до н. е. прийшли араби з Південно-Західної Азії та поширили мусульманську культуру. Ці народи сформували єдине населення і злилися в арабське суспільство. Відтоді арабізація та ісламізація визначили культурні особливості цього субрегіону. Сахара слугує географічним кордоном між арабською Північною Африкою й регіонами далі на південь зі здебільшого негроїдним населенням.
УСхідній Африці в результаті саморозвитку місцевих народів та їхньої взаємодії з арабами й народами зони Сахелю сформувалися ефіопська та сомалійська нації, які мають перехідні риси європеоїдної та негроїдної рас. На південь від Сахари налічують понад 800 етносів, але переважають там народи негроїдної раси (50 % від загальної кількості населення субрегіону).
Корінні народи є нечисленними: пігмеї, які живуть в екваторіальних лісах Центральної Африки, та бушмени і готтентоти — жителі Південної Африки. Населення Мадагаскару — мальгаші — це представники переважно монголоїдної раси. Білі африканці — нащадки колоністів, які належать до європеоїдної раси, залишаються важливою меншістю в багатьох африканських державах. Найбільша їх частка — в ПАР. Голландська і британська діаспори нині є найбільшими групами європейського походження в Африці. Європейська колонізація також привела на континент значні групи азійців, особливо з Індії — так само британської колонії (в ПАР, Кенії, Танзанії та ін.). Невеликі, але економічно важливі громади ліванців і китайців зосереджено у прибережних містах Західної і Східної Африки.
Африканські народи розмовляють численними мовами, що належать до різних мовних сімей. Найбільш поширеною в регіоні є арабська у різних діалектах (в основному в Північній Африці). Мовами банту розмовляють більш як 30 % африканців у країнах на південь від Сахари. Суахілі, що належить до мов банту, — рідна для народів здебільшого Східної Африки. Від колоніальних часів значну роль у спілкуванні відіграють європейські мови: англійська, португальська та французька, під впливом яких утворилися мови змішаного типу, наприклад африкаанс — одна з офіційних мов ПАР, Намібії та ін. Вона виникла на основі давніх голландських діалектів, якими розмовляли бури — нащадки голландських колоністів.
Урелігійному складі населення Африки найбільше мусульман (45 %). Іслам домінує в Північній Африці та швидко поширює вплив на населення країн, розташованих на південь від Сахари. Разом із християнством ці дві релігії охоплюють 85 % населення регіону. Решту 15 % становлять представники традиційних африканських вірувань (фетишизм, поклоніння духам), індуїзму, буддизму та ін. Є невелика кількість атеїстів.
Головна 
