Регіон Європарозташована на заході Євразії. Площа Європи — близько 10 млн км.кв., із трьох боків її омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їхні моря. Найближчий материк — Африка. З Азією Європа утворює єдиний материк - Євразія.
Загалом для економіко-географічного положення Європи характерні такі риси:
надзвичайно сприятливе приморське положення (крім окремих країн);
розташування на перетині міжнародних шляхів сполучення;
розгалужена транспортна система (особливо інтенсивні транспортні потоки в західній частині та центрі Європи);
наявність осередків політичної нестабільності та військових конфліктів (Косово, Придністров’я, схід України, Чечня тощо);
високий рівень інтеграційних процесів, що сприяють розвитку економіки як окремих країн, так і регіону в цілому (у першу чергу це стосується ЄЄ).
субрегіони Європи (за класифікацією ООН)
Ускладі регіону виділяють Західну, Північну, Південну та Східну Європу. Кожний із субрегіонів має свої специфічні риси в географічному положенні, природних умовах і ресурсах, розвитку господарства.
Сучасна політична карта Європи сформувалася переважно у XX ст. Найбільші якісні та кількісні зміни були спричинені Першою і Другою світовими війнами та розпадом світової соціалістичної системи (об’єднання Німеччини, розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, зміна суспільного ладу в країнах Східної Європи). Зараз політична карта Європи містить 44 держави. За формою правління явно переважають республіки, їх понад 30. Більшість із них парламентські, зокрема Австрія, Болгарія, Ірландія, Італія, Німеччина, Польща, Угорщина. Одна президентська республіка — Білорусь.
Дев'ять високорозвинених держав. Найбільше значення мають країни «Великої сімки» — Німеччина та Франція. Потужною економікою вирізняються Нідерланди, Бельгія, Швейцарія, Австрія
Десять держав. Більшість — високорозвинені, три країни з перехідною економікою (Латвія, Литва, Естонія). Найбільше значення має країна «Великої сімки» Велика Британія. Потужною економікою вирізняється більшість інших країн, зокрема Швеція, Ірландія, Норвегія, Фінляндія
15держав. Вісім належать до високорозвинених (але серед них значна кількість «держав-карликів»), сім — до країн із перехідною економікою (шість утворилися на землях колишньої Югославії).
Найбільше значення має країна «Великої сімки» Італія. Потужну економіку має Іспанія, дещо нижчий рівень — Португалія та Греція
Десять держав. Усі належать до країн із перехідною економікою (чотири утворилися на території колишнього Радянського Союзу).
Досить потужну економіку має Польща, дещо нижчий рівень у Румунії, Україні, Чехії
У Європі існують 12 монархій. Крім Ватикану, усі вони конституційні, зокрема Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція.
За формою територіального устрою більшість країн Європи — унітарні. Серед федерацій (Німеччина, Австрія, Бельгія).
ООН виділяє три основні типи країн: високорозвинені; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються. Більшість із них вступили в постіндустріальну стадію розвитку.
Серед високорозвинених країн у Європі виділяють кілька підтипів:
провідні країни, або країни «Великої сімки». У Європі до них належать Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія. Показник ВВП на одну особу в кожній із цих країн перевищує 35 тис. дол.
розвинені країни Європи: Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія, Швейцарія, Швеція тощо. Вони мають високий показник ВВП на одну особу, у деяких він навіть вищий, ніж у країнах «Великої сімки». Однак економічна роль у світовому господарстві окремої такої країни є порівняно невеликою.
Країни з перехідною економікою були об’єднані в окрему групу в 1990-ті рр. після розпаду світової соціалістичної системи. Деякі з них, наприклад Польща, Чехія, Словенія, Словаччина, за цей час за основними показниками наблизилися до групи розвинених країн. Інші країни ще здійснюють економічні перетворення. Серед них Україна, Білорусь, Молдова, Росія, Казахстан, Грузія.
Для Європи характерні інтеграційні процеси. Розглянемо на прикладі декількох інтеграційних утворень.
Європейський Союз пройшов досить тривалий шлях розвитку. Стратегія поглиблення й розширення європейської інтеграції знайшла відображення в Договорі про Європейський Союз (1992 р.), який визначив його подальше розширення. У документі були зафіксовані цілі, які поставили перед собою країни-учасниці інтеграційного об’єднання:
заміна національних валют єдиною валютою;
запровадження спільної зовнішньої політики й політики безпеки;
створення «Європи громадян», що передбачає прийняття загального положення про права і свободи особистості, яке діє на всій території ЄЄ;
сприяння економічному й соціальному прогресу;
здійснення фундаментальної реформи інститутів ЄЄ, що забезпечують ефективність механізмів прийняття й виконання рішень.
ВВП на одну особу в 27 країнах-членах перевищує 28 тис. євро, а в Єврозоні — понад 30 тис. євро. Сумарне ВВП ЄС становить майже 20 трлн євро. Ці цифри говорять про значний економічний розвиток регіону.
Для вступу до ЄС країна має відповідати таким критеріям:
наявність функціональної ринкової економіки;
дотримання принципів свободи, демократії, поваги до прав людини й фундаментальних свобод, верховенства права;
повага й захист меншин;
здатність прийняти зобов’язання, відповідні політичним, економічним і грошово-кредитним цілям ЄС;
відображення законодавства Євросоюзу в національному законодавстві.
країни Європейського Союзу
Найвпливовішою міжнародною військово-політичною організацією є Організація Північноатлантичного договору (НАТО). Цей Альянс був створений у 1949 р. 20 державами світу (США, Канада, Велика Британія, Франція, Бельгія, Нідерланди). Склад блоку неодноразово змінювався. Зараз він об’єднує 29 держав. Головним завданням цієї організації є підтримання безпеки її членів від зовнішніх загроз, особливо міжнародного тероризму.
Незважаючи на економічну стабільність, у Європі спостерігаються явища сепаратизму. Експерти вважають, що у XXI ст. в цій частині світу теоретично можуть виникнути нові держави. Прикладом може бути Шотландія, яка розташована на півночі Великої Британії. Не менш складними є відносини між Каталонією та центральним керівництвом Іспанії. Сепаратистські настрої існують і в деяких інших державах. Так, для Франції актуальною залишається проблема острова Корсика, а в Італії сепаратизм характерний для північних, промислово розвинених районів.
Головна 
