Сучасний розвиток економіки країн Північної та Центральної і Південної Америки має суттєві відмінності. На країни Північної Америки припадає майже 80 % ВВП регіону та 26,5 % світового ВВП. Це найпотужніший в економічному аспекті регіон світу, що посідає 1-ше місце в світі за виробництвом продукції багатопрофільної обробної та добувної промисловості, а також за виробництвом продукції сільського господарства. Країни Центральної та Південної Америки дають близько 20 % ВВП регіону та 6,9 % світового ВВП. На Бразилію, Мексику та Аргентину припадає 75 % продукції обробної промисловості Центральної та Південної Америки.
По-перше, економіка держав є багатоукладною, тобто в ній існує багато форм власності. Помітний значний розрив між прибутками найбагатших та найбідніших верств населення. У промисловості поряд з великими сучасними підприємствами збереглися кустарні, в яких зайнято до 40 % робітників. На економіку Колумбії та Болівії істотно впливають незаконне виробництво й контрабанда наркотиків (кокаїну).
По-друге, залишається великою залежність економіки латиноамериканських країн від іноземного капіталу США, Японії та ряду країн Європи. Іноземний капітал має міцні позиції також у нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій у регіоні є лідерами Бразилія та Мексика. Найбільшими країнами-«донорами» капіталів є США (45 % інвестицій), Велика Британія, Японія.
Для більшості латиноамериканських країн характерна вузька спеціалізація господарства, зорієнтована на експорт продукції до розвинутих країн. Так, у національних економіках Венесуели, Болівії, Тринідаду і Тобаго провідну роль виконує нафтогазовий сектор, в Еквадорі – видобування нафти та вирощування бананів, Гватемали та Коста-Ріки – цукрова промисловість. Ряд острівних держав Карибського басейну живе завдяки розвитку туризму та офшорній діяльності (Багамські Острови, Антигуа і Барбуда та ін.).
Деяким країнам унаслідок залучення передових технологій, іноземних інвестицій та кредитів вдалося розширити виробничу структуру національних економік. Зокрема, це Бразилія, Мексика, Аргентина, Венесуела, Колумбія, Чилі. На них припадає 80 % промислової продукції Центральної і Південної Америки.
Роль ТНК в економіці регіону
Країни Америки, які динамічно розвиваються, привертають увагу багатьох міжнародних компаній. Основними інвесторами в регіоні є ТНК США та країн ЄС. Однак нині спостерігається певне зменшення інвестиційної привабливості країн Америки через посилення уваги інвесторів до країн Азії та Африки. В деяких країнах обсяг інвестицій зменшився через жорсткі законодавчі обмеження щодо залучення іноземного капіталу в національну економіку. Найбільшими країнами-реципієнтами (так само, як і країнами-інвесторами) в регіоні є Мексика і Бразилія.
Найбільші ТНК в Америці – Elektrisola (ТНК США в Мексиці в сфері металургії), Telefonica de Brasil (ТНК Іспанії, що займається телекомунікаціями), BBVA Bancomes (транснаціональний банк США в Мексиці), автомобільні ТНК США та Японії у Канаді та Бразилії. Їх основними цілями є: проникнення у виробництва, що пов’язані з використанням природних ресурсів (наприклад, видобування мінеральної сировини в Еквадорі, Колумбії); участь в індустріалізації найбільш динамічних промислових виробництв, в експортній торгівлі (ТНК з виробництва електронних приладів у центральноамериканських країнах); використання регіональної інтеграції для завоювання нових ринків; вкладення грошового та інтелектуального капіталу у високотехнологічні виробництва.
Останнім часом спостерігається феномен розвитку латиноамериканських ТНК і посилення їх ролі в системі світогосподарських зв’язків. До найбільших з-поміж них належать CEMEX (Мексика, цемент), Companhia Vale do Rio Doce (Бразилія, видобуток та переробка корисних копалин), Petroleo Brasileiro (Бразилія, нафта), America Movil і Telefonos De Mexico (Мексика, телекомунікації), Petroleos De Venezuela (Венесуела, нафта), Metalurgica Gerdau (Бразилія, метали), FEMSA, Gruma і Grupo Bimbo (Мексика, харчова промисловість).
Первинний сектор економіки
Америка є одним із провідних сировинних регіонів світу. В ній широко представлено виробництва первинного сектору економіки: добувна промисловість, рибальство, сільське та лісове господарства. Ряд країн Америки контролюють значні світові обсяги експорту нафти, скрапленого газу. Значними експортерами одночасно сирої нафти і нафтопродуктів є Канада, Мексика, Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго. На островах Карибського басейну склалася транзитна нафтопереробка з реекспортом нафтопродуктів. Там працюють надпотужні нафтопереробні заводи. Ряд країн є великими експортерами рудної сировини, зокрема Чилі – мідних руд (28 % світового видобутку), Болівія – олов’яних руд, Бразилія та Перу є крупними виробниками золота.
Країни Америки – одні з провідних у світі за розвитком рибальства. Головними об’єктами морського промислу є оселедці, окунь, тунець, скумбрія, акули, ракоподібні (креветки, лангусти), молюски (устриці, мідії). Побудовані на іноземному капіталі спеціалізований флот та переробні заводи виготовляють на експорт до США, країн Європи та Японії риб’яче борошно і риб’ячий жир. Важливе значення має рибальство в економіці Канади, Еквадору, Аргентини, Мексики, Бразилії.Мексика є відомим експортером креветок. У Нікарагуа на фермах розводять морських черепах і крокодилів.
Сільське господарство
Історично за країнами Америки на світовому ринку закріпилася сільськогосподарська спеціалізація.
У Північній Америці завдяки сприятливому природному середовищу та ефективному господарюванню США та Канада повністю забезпечують власні потреби у сільгосппродукції та є її великими експортерами. Частка орних земель у структурі земельного фонду Північної Америки (12,2 %) перевищує середньосвітовий показник, хоча й поступається Європі та Азії. У сільській місцевості переважають великі фермерські господарства на власних або орендованих землях. У США ферми мають багатопрофільну спеціалізацію (з переважанням тваринництва), у Канаді вони високоспеціалізовані на зерновому господарстві (пшениця) та скотарстві. Для ферм США та Канади характерна висока товарність, що досягає 100 %.
Головною перевагою сільського господарства США та Канади є його висока продуктивність: зайнятість у сільському господарстві є мінімальною. Висока продуктивність праці досягається всебічною механізацією виробництва, ефективною організацією праці, спеціалізацією територій (відповідно до природних умов), наявністю сучасної інфраструктури (транспортне, паливно-енергетичне і комунікаційне забезпечення, розгалужена мережа сільськогосподарських коледжів, агрометеостанцій, дослідних установ, консультаційних пунктів тощо).
У Центральній і Південній Америці площі орних земель становлять лише 6,2 % території. Там історично склалися різні форми аграрних відносин. На селі поряд із сучасним фермерським виробництвом, що використовує найману працю, існують плантаційне господарство та напівфеодальні пережитки у формі латифундій.Плантації спеціалізуються на вирощуванні певних експортних культур: кави, какао, цукрової тростини, тютюну, гевеї та інших. Латифундії (з грецької – великі володіння) – це великі ділянки землі, що є власністю поміщика, який здає їх в оренду селянам. Латифундії збереглися із часів колоніалізму. Тепер вони стали гальмом на шляху розвитку сільського господарства.
У виробничій структурі сільського господарства країн Центральної і Південної Америки переважає рослинництво. У дрібнотоварному секторі вирощують споживчі культури: кукурудзу, маніок, банани, картоплю, чорну квасолю. Вирощуванням цукрової тростини вирізняються Бразилія, Мексика, Куба; кави – Бразилія та Колумбія; какао – Бразилія, Еквадор, Домініканська Республіка; пшениці та соняшнику – Аргентина; бананів десертних сортів – Еквадор та країни Перешийку; бавовнику – Бразилія, Мексика, Парагвай. На країни Центральної і Південної Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю, близько 30 % сої, 12 % какао-бобів. У наближених до США районах рослинництво спрямоване на ринок цієї країни. Там цілорічно вирощують овочі та фрукти (Мексика, Гватемала), орхідеї та інші квіти (Колумбія).
Тваринництво Центральної і Південної Америки має переважно інтенсивний характер і м’ясне спрямування. Безперечними лідерами за експортом цієї продукції є Аргентина та Уругвай. Зокрема, на них припадає 10 % світового експорту яловичини, а за поголів’ям овець та настригом вовни Аргентина є однією з провідних країн світу. В гірських районах Перу, Еквадору, Болівії розводять заради вовни лам та альпак.
Лісове господарство
Важливе місце в економіці низки країн Америки має лісове господарство. Це стосується Канади, Бразилії, США, Чилі, Аргентини.
В умовах екваторіального лісу основними напрямами його використання є збирання хінної кори, листя чагарнику коки, чаю мате, збирання латексу гевеї та речовини для жувальної гумки, лікарських рослин тощо. Крім того, в екваторіальних лісах росте багато видів пальм, плоди яких дають харчові та технічні олії. Лише чверть заготовленої деревини має товарне значення (заготівля цінних порід дерев на експорт), інша – споживається у вигляді дров. Деревообробка розвинута слабо. Для виробництва паперу часто використовується недеревна сировина, наприклад сизаль у Бразилії, багаса в Перу.
Активно використовуються ліси помірного поясу Канади та США. В Канаді, до того ж ліс забезпечує значну частку в експорті. Переважна частина лісових запасів – цінна довговолокниста м’яка деревина, попит на яку в світі є стабільно високим. Лісове господарство цих країн – одне з найбільш передових у світі за технологічним оснащенням, організацією управління і за суворими екологічними нормами лісозаготівельних робіт. У Канаді практично весь лісовий фонд є державною власністю, а половина лісів досі не зазнала впливу господарської діяльності. У США, навпаки, понад 60 % лісів – у приватній власності. Суттєвим у житті місцевого населення є рекреаційне значення лісу. Крім того, для нього важливі недеревні продукти лісу, особливо кленовий сік, який широко застосовується у виробництві національних напоїв Канади, гриби, ягоди, дикі фрукти.
Вторинний сектор економіки
В країнах Америки помітна тенденція до збільшення питомої ваги обробної промисловості в загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися в її структурі: знизилася частка традиційних виробництв (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної), зросла – нових (металургії, металообробки, машинобудування, біотехнології, хімічної промисловості).
Електроенергетика в країнах Америки розвивається неоднаково. В минулому в енергобалансі переважали теплові електростанції. Їх частка донині є високою на островах Карибського моря, у Мексиці, США, Еквадорі. Стрімко зростає частка ГЕС, що вже дають понад 60 % електроенергії регіону. У ряді країн цей показник сягає рекордних показників: Парагвай – 100 %, Бразилія – 89 %, Венесуела – 69 %, Канада – 63 %. З 20 найпотужніших ГЕС світу половина працює в Америці. На материках працюють найбільші гідрогенеруючі компанії світу: Eletrobas (Бразилія), Hydro-Quebec та BC Hydro (Канада), USCE та US Bureau of Reclamation (США), Edelca (Венесуела). Атомні електростанції збудовано біля великих міст США, Канади, Бразилії, Мексики, Аргентини.
У багатьох країнах Америки набула розвитку чорна металургія. Найбільші комбінати з повним циклом виробництва діють у США, Бразилії, Мексиці, Канаді, Аргентині. Чорна металургія працює переважно на внутрішній ринок. Експортне значення вона має в Бразилії та США.
На власній сировині працює потужна кольорова металургія. Провідним виробництвом є мідна промисловість. Так, в Америці виплавляється 54,7 % міді світу. А однією з найбільших мідеплавильних компаній світу є чілійська Codelco Norte. Кольорова металургія є провідним виробництвом у Чилі, Перу та Болівії. Її основною продукцією є мідь (Чилі, Перу, Мексика), свинець та цинк (Перу, США, Канада, Мексика), олово (Болівія), срібло (Мексика, Перу), алюміній (Канада, США, Бразилія, Венесуела, Аргентина, Суринам). В Ямайці, Гайані, Домініканській Республіці розвинуто виробництво глинозему з бокситів.
Машинобудування посіло провідну роль в економіці регіону, проте його розвиток нерівномірний й не має значних конкурентних переваг (окрім США). Автомобілебудування, електроніка і електротехніка розвиваються переважно завдяки присутності іноземних ТНК. Головне значення має автомобілебудування, 58,4 % продукції якого в регіоні припадає на США. В інших країнах дочірні автоскладальні підприємства випускають автомобілі європейських, японських марок та марок США. У Мексиці завдяки її членству в НАФТА і безмитному доступу на ринок США розташовано автоскладальні виробництва зарубіжних ТНК.
Суднобудування розвинуте на морських узбережжях в Бразилії, Аргентині, Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Гайані, на Кубі.
Авіабудування розвивається в США, Канаді, Бразилії, Аргентині, Чилі. Випускають літаки різного призначення та гелікоптери. Авіабудування Бразилії досягло певних результатів: компанія «Ембраєр» входить до п’ятірки світових виробників регіональних лайнерів.
Помітно зросла роль електротехніки та електроніки. Підприємства представлено складальними заводами, збудованими американськими та японськими компаніями в Мексиці, Бразилії, Аргентині. Бразилія посідає 3-тє місце у світі за забезпеченням власних потреб в обчислювальній техніці, є світовим лідером з продажу комп’ютерних програм для автоматизації банківської сфери. Потужний військово-промисловий комплекс склався в США, Бразилії, Аргентині, Чилі.
Найдинамічніше розвивається хімічна промисловість. Основну частину продукції її становлять товари побутової хімії (мийні засоби, предмети санітарії, гігієни тощо), а також мінеральні добрива, пластмаси, хімічні волокна, фармацевтика, лакофарбові матеріали. Найвищого рівня розвитку хімічні виробництва набули в США, Канаді, Бразилії, Мексиці, Аргентині, середнього – в Чилі, Перу, Венесуелі, Колумбії, на Кубі.
Важливим залишається значення старого традиційного виробництва Америки – текстильної промисловості. На власній сировині працюють бавовняна (Бразилія, Мексика) та вовняна (Аргентина, Уругвай) промисловість.
До найстаріших промислових виробництв належить харчова промисловість. Для країн Америки експортне значення мають виробництво борошна, м’яса, сигар, молочних та рибних консервів, консервованих ананасів, фруктових соків, конфітюрів з тропічних фруктів, томатної пасти, цукру з тростини, екзотичних напоїв (рому, текіли) тощо. Бразилія забезпечує 80 % світового експорту апельсинового соку та концентрату.
Основні осередки промисловості в регіоні
У процесі індустріалізації в Америці сформувалися промислові центри, вузли та райони, що мають різну спеціалізацію.
Найбільші райони обробної промисловості мають як переваги географічного положення, так і наявну кваліфіковану робочу силу. Це передусім Великий Сан-Паулу, де працює 20 – 30 тис. промислових підприємств. Раніше з-поміж них переважала харчова, текстильна, швейна, взуттєва, металообробна промисловість, але потім до них додалися електротехніка, нафтопереробка й нафтохімія, автомобілебудування, електрометалургія. Аналогічними промисловими вузлами також стали Торонто, Монреаль, Великий Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Ліма, Каракас, Богота.
Більш поширені промислові вузли і райони, що виникли на базі паливної або рудної сировини. Таким є нафтовий район лагуни Маракайбо у Венесуелі, що розробляється з 20-х рр. XX ст. і протягом багатьох десятиліть забезпечує основний видобуток нафти не тільки у Венесуелі, а й в усій Південній Америці. Заводи з переробки нафти розташовані на узбережжі Карибського моря.
Найбільшим з промислових вузлів та експортних портів є м. Сьюдад-Гуаяна, що на сході Венесуели. На базі місцевої сировини там сформувалися чорна та кольорова металургія, а згодом виробництво тракторів, целюлози та паперу. Так само сформувалися промислові вузли в районах нового освоєння Канади: на заході навколо родовищ нафти, калійних солей, у районах заготівлі деревини; на півночі біля унікальних родовищ алмазів, золота, поліметалічних руд. У Мексиці відбувається зрушення виробництва на північ, до кордону із США; у Бразилії – на захід, в Амазонію; в Аргентині – на південь до Патагонії.
Уздовж кордону Мексики і США виник ряд «подвійних міст», для яких характерний особливий тип промислових підприємств, що використовують американський капітал і дешеву мексиканську робочу силу. Вони виробляють вузли для автомобілів, побутову електротехніку та електроніку, меблі та ін. Вся продукція надходить на ринок США.
ТРЕТИННИЙ СЕКТОР ЕКОНОМІКИ. НЕРІВНОМІРНІСТЬ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУБРЕГІОНІВ АМЕРИКИ
Третинний сектор економіки
У багатьох країнах Америки сфера послуг розвивається досить динамічно. Проте найбільше значення вона має у найбільш економічно розвинутих постіндустріальних країнах регіону (США, Канада) або у державах Карибського басейну й Центральної Америки. У першій групі країн наявний широкий спектр послуг: наукові, освітні, фінансові, торговельні, страхувальні, транспортні, туристичні, медичні, телекомунікаційні, індустрія розваг та ін.
Друга група країн має вужчу спеціалізацію третинного сектору економіки. Оскільки це острівні або приморські країни, що розташовані на перехрестях торговельних шляхів, у них розвинулись транспортні послуги. Найбільшим морським флотом серед країн світу вирізняються Панама та Багамські Острови, які є країнами «дешевого (зручного) прапору». Сприятливі умови реєстрації під прапором цих держав надають податкові пільги, що приваблює іноземних судновласників. Свій прапор також «продають» Антигуа і Барбуда, Сент-Вінсент і Гренадини, Барбадос, Беліз, Гондурас, Бермудські острови (Брит.). Другим напрямом спеціалізації невеликих країн є банківські послуги. Так, на Кайманових островах (Брит.) зареєстровано близько 500 банків. Там свої філії мають 40 з 50 найбільших банків світу. На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі – майже 140 банків із понад 30 країн світу.
Ще однією спеціалізацією є міжнародний туризм. Щорічно район Карибського моря відвідують близько 20 млн осіб. Туристичними послугами відомі й інші країни Америки. Визначні пам’ятки природи (наприклад, водоспади Ігуасу та Анхель, ландшафти Анд, високогірне озеро Тітікака), природні національні парки, океанські пляжі, численні історичні та археологічні музеї з рідкісними експонатами епохи майя, ацтеків та інків, нічні клуби приваблюють туристів у Мексику, Бразилію, Перу, Венесуелу.
Найважливіші міжнародні транспортні магістралі, вузли
У більшості країн Америки транспорт розвинутий недостатньо, що є однією із перешкод для подальшого економічного зростання. Слабо заселено простори внутрішніх територій Амазонії, півночі Канади, крайнього півдня регіону, що позбавлені сучасних шляхів. Міждержавних доріг небагато. Прокладання транспортної мережі залежить від розміщення населення та його економічної діяльності.
Переважну більшість залізниць було збудовано наприкінці XIX – у першій половині XX ст. Нині за протяжністю залізниць до топ-10 країн світу входять США (1-ше місце у світі), Канада та Аргентина. Також значною протяжністю доріг вирізняються Бразилія та Мексика. Трансконтинентальні залізниці споруджено в США, Канаді, Мексиці, Гватемалі. Водночас більшість країн Америки мають вкрай низьку густоту залізниць. Найбільший показник густоти залізниць у регіоні – на Кубі. Електрифікованих доріг небагато. Єдина в регіоні швидкісна залізниця проходить уздовж східного узбережжя США, сполучаючи Вашингтон з Бостоном через Філадельфію та Нью-Йорк. Також в Америці є 8 країн, в яких залізниць взагалі немає, зокрема це Беліз, Багамські Острови, Барбадос, Тринідад і Тобаго та ряд інших острівних країн Карибського басейну.
Бурхливо розвивається автомобільний транспорт. Найбільше за протяжністю автошляхів мають США (1-ше місце у світі), Бразилія (4-те місце) та Канада (8-ме місце). У більшості країн Америки якість автошляхів є невисокою. Не всі з них мають тверде покриття. Окрім США та Канади більшість якісних шляхів прокладено в Еквадорі та Чилі. Найважливішою автомагістраллю Америки є Панамериканське шосе, протяжність, якого перевищує довжину земного екватора. Воно сполучає США з країнами Центральної та Південної Америки. У Південній Америці найбільш важливе Трансамазонське шосе довжиною майже 5,5 тис. км. Воно, починаючись на Атлантичному узбережжі Бразилії, з’єднує судноплавні частини всіх правих приток Амазонки.
Морський транспорт має вирішальне значення у зовнішніх економічних зв’язках країн. Окрім країн «дешевого прапору», власні великі торговельні флоти мають США, Бразилія, Аргентина. На території США портів-велетнів розташовано 18, зокрема Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна. Одним з найважливіших транспортних водних шляхів міжнародного значення є Панамський канал на території Панами. Його середня пропускна здатність – 36 суден на добу.
У країнах Америки для перевезення пасажирів здебільшого використовується авіаційний транспорт. Країни регіону очолюють світові рейтинги за кількістю аеропортів. Так, до топ-10 за цим показником входять 8 американських країн. Зокрема в США понад 13,5 тис. аеропортів (1-ше місце в світі), у Бразилії – понад 4 тисячі (2-ге місце), у Мексиці – понад 1,7 тисяч (3-тє місце), в Канаді – майже 1,5 тисячі (4-те місце). Із 30-ти найбільших у світі аеропортів-хабів 12 розташовано в США, у т. ч. у містах Атланта (Гартсфілд-Джексон), Лос-Анджелес, Чикаго (О’Хара), Даллас. Найбільші аеропорти міжнародного значення працюють у Канаді (Монреаль, Ванкувер), Бразилії (Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро), біля столиць Аргентини, Чилі, Венесуели, Куби, Сальвадору, Коста-Ріки, Гватемали.
Помітного розвитку набув трубопровідний транспорт. До топ-10 світових лідерів за протяжністю трубопроводів увійшли США, Канада, Мексика, Аргентина.
У гірських районах Анд використовують гужовий та в’ючний транспорт – коней, мулів, а у подекуди й лам.
Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Америки
Особливості їх участі в міжнародному поділі праці. За особливостями ЕГП, природними, історичними, етнічними та соціально-економічними відмінностями в межах Американського регіону виокремлюють чотири субрегіони, що мають певні особливості участі в міжнародному поділі праці.
Північна Америка – найбільший за площею та часткою ВВП серед субрегіонів Америки. До його складу входять дві високорозвинуті країни «Великої сімки». Це найпотужніший в економічному аспекті регіон світу, що посідає чільне місце за наданням різноманітних послуг, виробництвом продукції обробної та добувної промисловості, а також високоінтенсивним сільським господарством.
У Центральній Америці окрім Мексики переважають країни з аграрно-сировинною спеціалізацією. Там збирають великі врожаї тропічних фруктів, какао-бобів, кави, цукрової тростини. Промисловість розвинуто слабо. Її основу становлять фабрики, що виробляють одяг, взуття та інші товари повсякденного споживання. Ремісничі гончарні вироби, вовняні килими, вироби зі шкіри та капелюхи користуються попитом у туристів.
Мексика – нова індустріальна країна. Вона дає понад 80 % ВВП Центральної Америки.
Карибський басейн (Кариби) – найменший за часткою площі, населення та ВВП регіон Америки. Нині його міжнародною спеціалізацією є сфера послуг: транспортні, фінансові та туристичні. Прагнучи не забруднювати свою територію, США створили на деяких з островів нафтопереробні заводи.
Південна Америка поступається в регіоні за часткою площі, населення і ВВП лише Північній Америці. Міжнародною спеціалізацією більшості країн є добувна промисловість, кольорова та чорна металургія, виробництво та первинна обробка сільгосппродукції. Основними експортними товарами є залізні та мідні руди, цукор, кава, какао-боби, тропічні фрукти, деревина.
Зв’язки України з країнами Америки
Україна та країни Америки мають певні спільні інтереси, потреби та можливості, що спонукають сторони до тісного співробітництва. Українські товари наполегливо «освоюють» ринки Бразилії, Чилі, Венесуели, Перу, Багамських Островів. Стратегія України щодо країн Америки полягає в установленні та розвитку сталих відносин як з усіма країнами регіону, так і поглибленні зв’язків з інтеграційними угрупованнями МЕРКОСУР, НАФТА, вивчення досвіду їх функціонування. Розвивається технічне та технологічне співробітництво, зокрема в сфері космічних програм, постачанні технологій, геологорозвідки, охорони довкілля, інвестиційної співпраці, новітніх засобів зв’язку, торгівлі військовою продукцією. Надається політична, фінансова, інформаційна та правова підтримка державою процесу просування українських товарів і послуг на ринки регіону, підтримка імпорту Україною американських товарів. Відбувається взаємодія у політичній сфері, налагоджуються різноманітні культурні зв’язки, міжособистісні контакти. Слід зважати й на наявність численної української діаспори в США, Канаді, Бразилії, Аргентині.
Україна і країни Америки активно співпрацюють у сфері миротворчої діяльності, нерозповсюдження зброї масового знищення та ракетних технологій, запобігання незаконному обігу наркотичних речовин, контрабанді зброї, боротьби з тероризмом, корупцією і злочинністю, гарантування економічної безпеки.
Головна 
