Америка – найбільш різноманітний за природними умовами регіон, який простягається від арктичних пустель та тундри на півночі Канади, через вологі екваторіальні ліси Бразилії, до степів та напівпустель Аргентини.
Рельєф регіону достатньо різноманітний. На заході, від Канади до Чилі, тягнеться пояс сейсмічно активних гір Кордильєри – Анди. На сході США розташовані давні зруйновані гори Аппалачі. Ділянки давніх платформ, що розташовані в центральній частині Північної Америки (між Кордильєрами та Аппалачами) та східній частині Південної Америки, зайнято величезними рівнинами. У Канаді Лаврентійська височина на півдні переходить на території США у Центральні та Великі рівнини. На півночі Південної Америки Орінокська низовина (у межах Колумбії та Венесуели), лісисте Гвіанське плоскогір’я змінюються на півдні на важкодоступну, порослу екваторіальними лісами, Амазонську низовину та вкрите саванами та рідколіссям Бразильське плоскогір’я (на території Бразилії). Ще південніше лежать безкраї степи (пампа) Ла-Платської низовини в Парагваї та Аргентині, що поволі переходять у напівпустельне плато Патагонії.
Територія Америки лежить у межах усіх кліматичних поясів. Вони дзеркально повторюються від екватора в бік полюсів: від екваторіального (на території Бразилії) на північ до арктичного (на півночі Канади) та на південь до помірного (на території Аргентини та Чилі).
Природні ресурси
Країни Америки багаті на різні види природних ресурсів. Завдяки багатству різноманітних ресурсів регіон називають «коморою світу». В Америці виявлено майже всі відомі види мінеральної сировини.
З паливних ресурсів ряд країн Америка вирізняється величезними запасами нафти та природного газу. До найбільших нафтогазоносних басейнів в Америці належать Центральноамериканський (Венесуела – 1-ше місце у світі за запасами нафти і 8-ме – газу; Еквадор, Колумбія, Перу, Тринідад і Тобаго); Техаський, Аляскинський, Каліфорнійський(на території США – 5-те місце у світі за запасами газу, 10-те – нафти); Мексиканської затоки (США, Мексика); Західноканадський (Канада – 3-тє місце у світі за запасами нафти, 19-те – газу).
Покладами кам’яного вугілля в регіоні вирізняються США, які посідають 1-ше місце у світі за його запасами (23,3 % світових). Найбільший з діючих басейнів у країні Аппалацький. Значно менші поклади є на території Колумбії (10-те місце у світі; 1,3 %) та Канаді (Західний басейн, 14-те місце у світі; 0,7 %).
Промислові поклади уранових руд є на території Канади (3-тє місце в світі; 12 % світових покладів), Бразилія (7-ме місце) та Аргентина.
В Америці є велетенські запаси рудних ресурсів. Одним зі світових світових лідерів за їх покладами є Бразилія. Залізні руди там вирізняються дуже високим умістом металу та майже не потребують збагачення. Значні запаси залізних руд також мають Канада та США, менші – Венесуела та Мексика. Великі поклади марганцевої руди сформувалися в давній корі вивітрювання на щиті Південноамериканської платформи на території Бразилії. Руди кольорових металів залягають у поясі складчастості Кордильєр – Анд, та на щитах давніх платформ. В Америці відомі значні поклади руд міді (Чилі – 1-ше місце у світі, Перу – 3-тє, Мексика – 4-те, США – 5-те, Канада – 10-те), срібла, свинцю та цинку (Перу – 1-ше місце за покладами срібла у світі, Чилі, Мексика, Канада, США), олова (Болівія – 3-тє місце у світі, Бразилія), золота (США, Канада, Перу, Мексика, Колумбія), платини (США, Канада), сурми та ртуті (Мексика), рідкісноземельних металів (США, Бразилія).
Америка також надзвичайно багата на алюмінієві руди. Провідні місця в світі за їх покладами посідають Бразилія, Ямайка, Гайана, Суринам, Домініканська Республіка.
Ряд країн Америки відомі значними покладами нерудних ресурсів. Так, у Канаді є запаси калійних солей (1-ше місце в світі) та алмазів; Мексиці – самородної сірки, графіту, миш’яку, флюориту; Чилі – калійної та натрієвої селітри; Бразилії – алмазів, гірського кришталю, слюди; Колумбії – сапфірів; Венесуелі та Гайані – алмазів; США – фосфоритів, самородної сірки, калійної солі.
В Америці сконцентровано водні ресурси світового значення. Величезні запаси прісної води містяться в повноводних річках (Амазонка, Парана, Оріноко, Міссісіпі, Міссурі, Маккензі) та озерах (Великі Американські, Великі Канадські озера). Хоча в регіоні багато річок, придатних для судноплавства, вони мало застосовуються для таких потреб.
В Америці сконцентровано близько 1/10 гідроенергопотенціалу планети, що використовується не достатньо. Найбільш активно він освоєний у США (на 82 %), Канаді (на 65 %), Бразилії (на 44 %), Парагваї, Венесуелі, де створено гідровузли із одними з найпотужніших гідроелектростанцій у світі.
Земельні ресурси Америки представлено різноманітною гамою ґрунтів: від родючих чорноземів Канади, США, Аргентини та Уругваю до бідних щебенюватих ґрунтів гірських пустель. Земельні ресурси Америки освоєно недостатньо. Найбільш розорано степові масиви Канади, США та Аргентини.
Надзвичайно важливі для окремих країн Америки лісові ресурси. В регіоні зосереджено близько 40 % площ лісових масивів світу. В окремих країнах лісистість території є досить високою: у Суринамі – 95 %, у Гайані – 94 %, Белізі – 88 %, Бразилії – 66 %, Канаді – 40%. Амазонська сельва – найбільший у світі масив вологих екваторіальних лісів. За запасами цінних тропічних деревних порід із твердою красивою деревиною Бразилії немає рівних у світі. Там зростають, зокрема, червоне дерево (махагоні), бальсове дерево з надзвичайно легкою деревиною, бавовникове дерево (сейба), каучукове дерево (гевея), дерево какао, хінне дерево та багато інших. Надзвичайно багаті лісові ресурси Канади та США, що мають великі площі хвойних лісів, які є сировиною для виробництва целюлози та паперу.
Центральна та Південна Америка набувають популярності своїм екологічним туризмом. До країн, що реалізують грандіозні екотуристичні проекти, належать Бразилія, Перу, Венесуела, Беліз, Гватемала. У межах Карибського басейну розташована переважна більшість «країн-дрібних островів» світу, що існують завдяки пляжному туризму, основою для розвитку якого є узбережжя теплих морів.
Населення Америки
Америка вже пройшла пік «демографічного вибуху». Нині для демографічної ситуації більшості країн регіону притаманний перехід від ІІ до І типу відтворення населення. При цьому показники природного приросту мають тенденцію до зниження. Середній його показник у регіоні за останнє десятиліття знизився з 14 осіб/тис. до 8,58 осіб/тис., а тривалість життя зросла. Найвищим природним приростом вирізняються країни Американського Перешийку – 10,6 – 19,8 осіб/тис. І тип відтворення населення вже притаманний 16 країнам регіону. Більшість з них розташовані в Північній Америці та Карибському басейні. У Південній Америці він більше виражений у країнах зі значною часткою білого населення (Уругвай, Аргентина, Чилі). Найнижчий показник природного приросту населення серед держав Америки притаманний Канаді –1,8 осіб/тис.
Відтворення населення визначає особливості вікової структури. Більшість країн Америки належить до «молодих» й має прогресивну вікову структуру населення. Для неї характерна значна частка дітей (до 35 %) та невелика – літніх людей (5 – 10 %). Традиційними є ранні шлюби. У розвинутих країнах Північної Америки вікова структура населення є регресивною з невеликою часткою дітей (20 – 25 %) та значною – людей літнього віку (20 – 22 %). У колоніальні часи під час освоєння нових земель європейцями увесь регіон Америки відчував додатне сальдо міграції. Нині додатне сальдо міграцій зберігається в Північній Америці, де розташовані США і Канада. Люди сюди прибувають переважно з економічних причин. Крім того, іммігрантів приваблюють залежні території європейських країн у Карибському басейні. Натомість більшість країн Південної Америки через високий рівень безробіття (кожний сьомий латиноамериканець є безробітнім) відчувають відтік населення до США.
Сучасна расова та етнічна структура населення регіону склалася за період колонізації шляхом змішування трьох основних її компонентів: індіанців, європейців і темношкірих африканців. США і Канада є багатонаціональними країнами. Більшість країн Південної Америки однонаціональні. В них склалися різні, переважно іспанськомовні, нації: мексиканці, кубинці, панамці, венесуельці, перуанці, чілійці, аргентинці та ін. У Бразилії – португаломовні бразильці. Основою формування націй були креоли – нащадки європейських колонізаторів. Нині їх найбільша частка залишилася тільки в Уругваї та Коста-Ріці. В інших країнах нації складаються на 55 – 90 % з представників мішаних рас: метисів, мулатів, самбо.
У Бразилії виникла нація бразильців, мовою яких є португальська. Корінні жителі Америки, індіанці, є нащадками давніх народів. Найвідоміші з них – нащадки майя, ацтеків та інків. Більше індіанців зберіглося у Центральній та Південній Америці. Вони становлять понад половину населення Болівії, Гватемали та Парагваю, до 40 % населення Перу та Еквадору, близько 12 % населення Мексики. В Канаді корінні жителі Америки – індіанці та ескімоси.
У більшості країн Південної Америкисповідують християнство католицького напряму. Цю релігію завезли іспанські та португальські конкістадори. В США, Канаді та колишніх англійських колоніях у Центральній та Південній Америці живуть прибічники протестантизму.
Система розселення
Середня густота населення в регіоні майже вдвічі менша, ніж у світі – 23,5 особи/км². Це пояснюється переважно природними та історичними причинами. Населення розміщене дуже нерівномірно. Більшість людей сконцентровано в районах, пов’язаних з осередками доколумбівського заселення та початкових етапів колонізації. Через те найбільше людей живе на східних узбережжях Північної та Південної Америки, островах Карибського басейну, окремих гірських районах Анд (на території Перу). Там густота населення сягає 100 – 600 осіб/км². У столичних округах густота населення сягає 3 – 5 тис. осіб/км². Водночас значні території Америки освоєно слабо. В Америці склалося два різні типи розміщення населення: внутрішній та приокеанічний. Внутрішній тип розселення склався задовго до початку європейської колонізації. Основна частина населення при цьому зосереджена у внутрішніх частинах країн, у місцевостях, що розташовані на висоті 1 000 – 2 500 м. Це пояснюється більш сприятливими кліматичними умовами проживання людей у горах порівняно з умовами на узбережжях океанів. Саме в плоскогірних та гірських районах виникли головні осередки землеробства і розробок мінеральної сировини. Прикладами країн такого типу розселення є Мексика, Перу, Еквадор, Колумбія, Болівія. Втім у більшості країн із внутрішнім типом розселення певною мірою освоєні й узбережжя. Приокеанічний тип розселення значною мірою пов’язаний з напрямком європейської колонізації. При цьому найгустіше заселено прибережні райони, які першими було освоєно переселенцями з Європи. Такий тип розселення особливо характерний для США, Бразилії, Аргентини, Венесуели, островів Карибського моря.
Урбанізаційні процеси
Процеси урбанізації у Північній та Центральній і Південній Америці суттєво різняться. Для Північної Америки характерний високий рівень урбанізації (близько 80 %) та її низькі темпи. Також для США та Канади характерні урбанізаційні процеси, що притаманні усім високорозвинутим країнам: субурбанізація, рурбанізація та джентрифікація.
У Північній Америці є 13 міст-мільйонерів, з них 10 у США та 3 у Канаді. Лише одне місто має населення понад 5 млн осіб – Нью-Йорк (8,5 млн осіб). Наслідком субурбанізації стало формування великих міських агломерацій. У США вони, зростаючись, злилися у три мегаполіси: Приатлантичний, Приозерний та Каліфорнійський.
Південна Америка – один з найбільш урбанізованих регіонів світу. За другу половину ХХ ст. міське населення там зростало в 4 рази швидше, ніж сільське. Це явище назвали «міським вибухом». Найвищим рівнем урбанізації вирізняються Уругвай (95,2 %), Аргентина (91,6 %), Чилі (89,4 %), Венесуела (88,9 %). Урбанізація в Південній Америці набула хибного характеру, адже її темпи значно випереджають швидкість приросту промисловості, будівництва та сфери послуг. Через те всі міста регіону мають однотипну прямокутну забудову з діловим центром із хмарочосами, що оточують квартали старого міста, та перенаселені околиці – квартали суцільного жебрацтва, що спричиняє антисанітарію, злочинність, труднощі із працевлаштуванням. В Бразилії такі квартали нетрів називають «фавелами». Вони є майже в усіх великих містах країни. Найбільш населені фавели Сан-Паулу, де мешкає понад 40 % населення міста.
У Південній Америці швидко зростає кількість міст-мільйонерів. Ще 50 років тому їх там було 6, нині – близько 30, у т. ч. 6 з населенням понад 5 млн осіб: Сан-Паулу (11,9 млн осіб), Мехіко (8,8 млн осіб), Ліма (7,6 млн осіб), Богота (7,4 млн осіб), Ріо-де-Жанейро (6,5 млн осіб), Сантьяго (6,2 млн осіб). В Америці є світові міста, які відіграють важливу роль в економічному та політичному житті усього світу. Із переліку 173 світових міст в Америці розташовано 52.
Навколо міст виникли великі міські агломерації. Через недостатню розвинутість внутрішньогосподарських зв’язків роль середніх і дрібних міст незначна. Дрібні міста здебільшого є торговельно-розподільними центрами в сільський місцевості.
Майже в усіх країнах Південної Америки немає мережі міст, оскільки найбільші міста, передусім столиці, концентрують значну частку населення. Лише у Бразилії, Колумбії та Мексиці існують також великі регіональні центри. У найбільш промислово розвинутих країнах (Бразилії, Аргентині, Венесуелі, Чилі) формуються великі смуги безперервної міської забудови, що іноді простягаються на декілька десятків кілометрів. У перспективі вони можуть перетворитися на справжні мегаполіси.
Прискорені процеси урбанізації в Південній Америці спричиняють складні соціально-економічні та екологічні проблеми. Уряди країн намагаються подолати негативні наслідки хибної урбанізації. Для цього обмежують притік мігрантів до великих міст, створюють нові робочі місця, будують житло, переносять столиці до інших міст. Наприклад, у 1960 р. було перенесено столицю Бразилії. Планується змінити місце знаходження столиць Мексики та Аргентини.
Головна 
