УРОК №36. КРАЇНИ АМЕРИКИ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "КРАЇНИ АМЕРИКИ"

 СУЧАСНА ПОЛІТИЧНА КАРТА АМЕРИКИ 

      Особливості економіко-географічного положення Америки

    Америка – найбільший з регіонів світу. Він велетенською дугою, довжиною понад 14 тис. км, тягнеться через Західну півкулю Землі з півночі на південь від холодних островів Канади та Гренландії до суворого архіпелагу Вогняна Земля. Загальна площа Америки становить 42,4 млн км², тобто 28,3 % суходолу планети. Його офіційне відкриття приписують Христофору Колумбу, європейці там побували принаймні ще за 500 років до нього. В Америці проживає 996,4 млн осіб, або 13,8 % населення світу, а виробляється 33,4 % світового ВВП, з яких 73,4 % припадає на США.

     Політико-географічне положення Америки визначається наявністю в її межах єдиної у світі наддержави США, що є провідним геополітичним осередком. Ця наймогутніша в економічному та військовому аспектах країна володіє ядерною зброєю й виступає гарантом миру та безпеки в регіоні та світі. Сусідство із США призвело до проникнення їх монополій у національні економіки країн регіону ще наприкінці ХІХ ст. Сполучені Штати є осередком Організації американських держав (ОАД), що об’єднує 30 країн регіону.

    Усі суверенні країни Америки є членами ООН. У країнах Америки розміщено штаб-квартири ряду міжнародних організацій. Найбільше їх зосереджено у Вашингтоні, Нью-Йорку, Монреалі, Монтевідео, Лімі. Так, у Нью-Йорку розміщується штаб-квартира ООН, у Вашингтоні – штаб-квартири Світового банку та Міжнародного валютного фонду.

  Транспортно-географічне положення характеризується розташуванням більшості держав Америки на перетині найважливіших транзитних шляхів, які сполучають Атлантичний океан з Тихим. На узбережжях виник ряд універсальних морських портів-велетнів. Переважна їх більшість розміщується на території США (зокрема, Х’юстон, Лос-Анджелес, Нью-Йорк, Філадельфія, Саванна) та Бразилії (наприклад, Сан-Луїс, Сантус, Ріо-де-Жанейро). Важливе значення у транспортному сполученні мають морські порти в Канаді (Ванкувер, Монреаль), Колумбії (Картахена), Перу (Кальяо), Еквадорі (Гуаякіль), Чилі (Сан-Антоніо), Аргентині (Буенос-Айрес). Особливе значення для регіону має Панамський канал, яким проходять головні міжнародні морські шляхи сполучення. На території Панами працюють великі морські порти Бальбоа та Колон. Лише дві країни в регіоні, Болівія та Парагвай, є континентальними державами, тобто не мають виходу до моря.

   Країни сполучені трансконтинентальними магістралями. Переважну більшість країн зв’язує Панамериканське шосе, яке проходить через їхні столиці та найбільші міста. Через амазонську сельву прокладено Трансамазонську магістраль, що з’єднала східне та західне узбережжя Південної Америки.

   Характерною ознакою сусідського положення країн Америки є наявність ряду інтеграційних регіональних угруповань: Андське співтовариство націй, Центральноамериканський спільний ринок, Карибське співтовариство та ін. Більшість країн беруть участь у роботі економічних організацій, які в результаті інтеграційних процесів об’єднали ринки США й Канади з внутрішнім ринком  країн Центральної та Південної Америки. При цьому США використовують сусідів для обслуговування своїх економічних потреб, а саме: для переробки привіз ної нафти, реекспорту нафтопродуктів, виробництва алюмінію. До портів Панами приписано більше торговельних суден Сполучених Штатів, ніж до всіх портів усередині США. Багато компаній США перетворилися на великі промислово-фінансові групи, що об’єднують до декількох десятків компаній у найрізноманітніших сферах.

   Останнім часом держави регіону намагаються звільнитися від опіки США та збільшити свою частку прибутку від експлуатації власних ресурсів. Активізація боротьби країн за економічну незалежність змушує американські ТНК шукати нових форм проникнення, прийнятних для держав регіону.

  Еколого-географічне положення регіону погіршується. Негативного впливу зазнає навколишнє середовище: Амазонії, де відбувається процес знищення вологих екваторіальних лісів; приморських промислових районів, де найактивніше здійснюється господарська діяльність; прикордонних територій США. 

        Склад регіону

    В Америці налічується 54 країни. З них суверенних держав  – 35. У регіоні розташовані три держави, що їх відносять до групи найбільших за площею (понад 3  млн  км²): Канада, США та Бразилія. На них припадає 66,8 % території Нового Світу. Територія перших двох лише трохи поступається площі Європи (без європейської частини Росії). Водночас у Карибському морі існують 7 карликових острівних держав площею менш ніж 1 тис  км²: Сент-Кіттс і Невіс (261  км²), Гренада (344  км²), Сент-Вінсент і Гренадини (389 км²), Барбадос (430 км²) та ін.

    У трьох американських державах кількість населення перевищує 100 млн осіб. Це США, Бразилія та Мексика. В них сконцентровано 66,1 % населення регіону. Усі сучасні держави Америки  – колишні колонії європейських держав. Після офіційного відкриття Америки з кінця ХV ст. різні частини регіону було розділено переважно між чотирма європейськими державами. Південна та Центральна Америка були завойовані Іспанією та Португалією, Північна Америка – Англією та Францією. Окремі території відійшли до Нідерландів, Данії, Російської імперії, Швеції.

  Першою державою в Америці, що здобула незалежність після визвольної боротьби в 1776 р., стали Сполучені Штати Америки. 

    У сучасних межах суверенні американці держави існують із 40-х рр. ХХ ст. Нині в Америці залишилося близько 20 залежних територій, що мають різний статус. Переважна більшість з них розташовані на островах Карибського моря. Вони належать Франції (Мартиніка, Гваделупа, Французька Гвіана), Великій Британії (Кайманові острові, Бермудські острови, Віргінські Острови (Брит.), Фолклендські/Мальвінські острови), Нідерландам (Аруба), США (Пуерто-Ріко, Американські Віргінські Острови). У регіоні розташована найбільша за площею залежна територія Гренландія, яка офіційно вважається автономною провінцією Данії.

   У зв’язку з колоніальним минулим в Америці утворилися два історико-географічні субрегіони: Англо-Америка (або Північна Америка) та Латинська Америка. Так історично склалося, що більша частина населення Північної Америки говорить англійською, а переважна частина віруючих – протестанти. Частина населення Канади говорить французькою.

   За сучасною геосхемою регіонів ООН, у межах Американського регіону виокремлюють 4 субрегіони: Північна Америка (2 держави та 3 залежні територій),  Центральна Америка (8 держав), Південна Америка (12 держав та 3 залежні території) та Карибський басейн, або Кариби (13 держав та 13 залежних територій).

     Форми державного правління і територіального устрою країн. Америка  – регіон «молодої демократії». Там немає жодної монархії. За формою правління майже три чверті американських країн є республіками. В Америці (подібно до Азії) переважають президентські республіки, в яких президент є не лише головою держави, а й очолює уряд (США, Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі). Парламентських республік, в яких роль президента є переважно представницькою, а уряд очолює прем’єр-міністр, в Америці небагато. Це Домініка та Тринідад і Тобаго. Особливою серед парламентських республік є Куба, в якій єдина політична партія має законодавчу владу. Змішаних республік в Америці дві: Гайана та Суринам.

     Десять країн в Америці мають особливу форму правління й традиційно вважають себе державами у складі Співдружності (Брит.). Вони обрали для себе главою держави, символом вищої влади королеву Великої Британії. «Де-юре» вона очолює державу. У країнах є її представник – генерал-губернатор. «Де-факто» ці країни мають власний уряд, який керує державою та самостійно розв’язує всі питання. Таку своєрідну форму правління мають, наприклад, Канада, Беліз, Ямайка, Барбадос, Гренада, Багамські Острови та ін.

  За адміністративно-територіальним устроєм більшість держав Америки унітарні, з єдиними органами законодавчої та виконавчої влади, єдиною для всієї країни конституцією та системою державних органів. 

        Типи країн за рівнем економічного розвитку

     В Америці існують поряд країни з різнім рівнем економічного розвитку: від країни-світового лідера за розміром ВВП Сполучених Штатів Америки до однієї з найменш розвинутих країн світу Гаїті.

      До типу високорозвинутих країн належать США та Канада. Обидві є країнами «Великої сімки» (G-7). Вони виробляють майже 80% ВВП Американського континенту. Майже всі держави Південної Америки відносять до країн, що розвиваються. Вони різняться за рівнем економічного розвитку. До нових індустріальних країн (НІК) належать Бразилія, Мексика та Аргентина. На них припадає 13,4% ВВП країн Америки. Завдяки передовим технологіям, іноземним інвестиціям і кредитам високорозвинутих країн вони досягли значних успіхів у створенні сучасного промислового виробництва. Показники ВВП на душу населення нижчі, ніж в азійських НІК й становлять 8 500 – 12 500 доларів США на рік на людину. Помітним є значний розрив між прибутками найбагатших та найбідніших верств населення. Рівень ІЛР середній або високий.

     До нафтодобувних країн в Америці належать Еквадор і Венесуела. Показники ВВП на душу населення коливаються від $6000 до $9000 на рік на людину.

     До групи країн-дрібних островів з високими прибутками належать більшість острівних країн Карибського басейну, відомих своїми курортами та банківським бізнесом: зокрема Багамські Острови, Барбадос, Ямайка.

     Майже половина Американського регіону – це країни великого потенціалу, які мають значні природно-ресурсні та працересурсні можливості. До них, зокрема, належать Чилі, Перу, Колумбія, Уругвай, Гайана, Суринам, а також країни Американського Перешийку.

    До групи найменш розвинутих країн відносять в регіоні лише Гаїті – найбіднішу державу всією Західної півкулі, де 85 % населення живе за межею бідності, а понад 60 % громадян є безробітними та неписьменними.

 Куба є країною з плановою економікою. В ній збереглася командно-адміністративна економічна система.  

     Міжнародні організації в Америці

    У 1989 р. США і Канада підписали Угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (прийняте скорочення за англійською назвою – НАФТА). У 1991 р. до них приєдналася Мексика. Метою організації є усунення усіх обмежень у торгівлі між трьома країнами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, спільний захист інтелектуальної власності. Згідно з цією Угодою сформувався найбільший у світі ринок. У стратегічній перспективі НАФТА розглядається як основне ядро Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

     Найбільш динамічним інтеграційним блоком у Південній Америці є економічний союз МЕРКОСУР («Об’єднаний ринок країн південного конусу»). До нього входять Аргентина, Бразилія, Венесуела, Парагвай та Уругвай. Асоційованими членами є Чилі, Колумбія, Перу, Еквадор, Гайана та Суринам, а спостерігачами – Мексика та Нова Зеландія. Метою угоди є сприяння вільній торгівлі, гнучкому руху товарів, населення та валюти країн-учасників. Для всіх учасників запроваджено єдиний зовнішній митний тариф на продукцію. МЕРКОСУР охоплює майже 30 % території та населення Америки та близько 10,7 % ВВП регіону. Об’єднання являє собою за розмірами та економічним потенціалом другий (після ЄС) митний союз і третю (після ЄС і НАФТА) зону вільної торгівлі.

   З 29 країн-членів НАТО, або Організації Північноатлантичного договору, в Америці розміщуються дві: США і Канада. Решта перебувають на території Європи. Головним принципом організації є система колективної оборони.