Держави та залежні території, що входять до складу Мікронезії, Меланезії та Полінезії. Безкраї простори Тихого океану зайнято тисячами невеликих островів. Частина з них безлюдні, найбільші – заселені людьми. За етнічним складом населення та історико-географічними умовами серед них виокремлюють три субрегіони: Полінезію, Мікронезію та Меланезію.
Мікронезія («дрібні острови») – центральна й найменша за площею суходолу частина острівної Океанії, що розташована найближче до Азії. До її складу входять понад 1,5 тисячі дрібних островів переважно вулканічного походження. Там розташовано 5 суверенних держав та 3 залежні території США.
Меланезія («чорні острови») – західна й найбільша за площею суходолу частина Океанії. 85,6% Меланезії займає Папуа-Нова Гвінея. Усього в субрегіоні є 4 суверенні держави, а також залежні території Франції – Нова Каледонія.
Полінезія («багато островів») – східна й найбільша за акваторією частина Океанії, що складається з кількох сотень островів вулканічного та коралового походження. На них існує 3 суверенні держави (Самоа, Тонга та Тувалу) та 8 залежних територій, що перебувають під контролем різних країн.
Усі острівні суверенні держави Океанії є членами ООН. Членами Співдружності Націй є 9 країн, що перебували у складі колоніальної імперії Великої Британії: Вануату, Кірибаті, Науру, Папуа-Нова Гвінея, Самоа, Соломонові Острови, Тонга, Тувалу, Фіджі.
Основні чинники, що визначають місце країн у міжнародному поділі праці. Основними чинниками, що порушують економічну стабільність країн, є негативні природні процеси (тропічні урагани, землетруси) і коливання цін на світових ринках. Спеціалізацію острівних країн Океанії визначає ряд чинників:
Особливості географічного положення. Значним гальмом соціально-економічного розвитку острівних країн Океанії є їх положення на периферії світового ринку, географічна розпорошеність території більшості острівних територій, віддаленість країн одна від одної.
Віддаленість від основних ринків збуту продукції призводить не тільки до високих транспортних витрат, перешкоджає міжнародній мобільності чинників виробництва, а також не сприяє проникненню в країни Океанії різноманітних комерційних і технічних ноу-хау. Однак з розвитком транспорту та глобалізаційних процесів географічне положення країн Океанії поліпшується, хоча в цілому країни ще залишаються доволі ізольованими від світу.
Країни Меланезії розташовані ближче до високорозвинутих країн (Австралії та Нової Зеландії), площі островів більші, вони лежать ближче один до одного. Країни Мікронезії лежать на дрібних островах, що розкидані на значних відстанях один від одного, але найбільш наближені до азійських країн, які мають великі темпи економічного розвитку. Натомість країни Полінезії лежать на малих за площею островах, що відокремлені значними водними просторами від основних економічних осередків світу.
Острівні країни Океанії розташовані у стратегічно важливому місці в західній частині Тихого океану. Це сприяло розгортанню на островах військово-морських баз США та Франції
Природно-ресурсний потенціал. Острівне положення країн Океанії зумовило своєрідність її природних умов. Рельєф великих материкових островів Меланезії переважно гірський. Острови Мікронезії та Полінезії є вершинами підводних вулканів. У тропічних та екваторіальних водах переважають коралові острови, в т. ч. атоли.
Клімат острівних країн Океанії морський. Кліматичні відмінності на островах мало помітні. В цілому клімат теплий, з незначною різницею добових температур, сприятливий для проживання людини. Несприятливим кліматичним явищем є тайфуни, що руйнують будівлі, ламають дерева, хвилі зносять в океан результати багаторічної праці людей.
Острівні країни Океанії мають обмежені природні ресурси. Мінеральні ресурси розвідано недостатньо. Паливні ресурси країн незначні. Є лише невеликі родовища нафти та природного газу у шельфовій зоні Папуа-Нової Гвінеї та, ймовірно, Фіджі. Найбільш багаті й різноманітні рудні ресурси материкових і вулканічних островів Меланезії. У Папуа-Новій Гвінеї виявлено значні запаси мідних, залізних, марганцевих, нікелевих, молібденових руд, золота, срібла, платини. У Новій Каледонії розвідано найбільші у світі поклади нікелевих руди (чверть світових запасів). Є поклади залізних руд, руд хрому, кобальту, марганцю, срібла, золота, свинцю, міді. На Фіджі виявлено поклади золота, руд міді, олова, свинцю, цинку, залізистого пісковику. У Вануату є марганцеві руди.
Найбагатші земельні ресурси є на материкових і вулканічних островах. Існують значні обмеження для розвитку сільського господарства на коралових островах через малі площі атолів і бідність ґрунтів. Лісовими ресурсами, що вирізняються цінними породами дерев, відомі країни Меланезії.
Історичний чинник. Країни Океанії тривалий час були колоніальними володіннями високорозвинутих країн. У зв’язку з тривалим періодом колоніального панування у переважній більшості країн Океанії економіка не набула належного рівня розвитку. Переважного розвитку набули ті види сільськогосподарського виробництва, в яких були зацікавлені колоніальні держави, зокрема вирощування кокосової пальми. В результаті господарювання колонізаторів країни Океанії перетворилися на сировинні придатки країн-метрополій. Використовуючи економічну відсталість країн, відсутність у них коштів для фінансування власного господарства, розвинуті держави й надалі вкладають свої капітали в розвиток вигідних їм виробництв.
Працересурсний потенціал. Для демографічної ситуації більшості країн Океанії притаманний ІІ тип відтворення населення. Рівень народжуваності високий й коливається у межах 15 – 25 осіб/тис. Рівень смертності низький: 4 – 8 осіб/тис. Природний приріст перебуває у межах 10 – 20 осіб/тис. й має тенденцію до зменшення. До І типу відтворення перейшли Палау та деякі залежні території Франції та Нової Зеландії. Показники середньої тривалості життя коливаються від 65 до 75 років, що на 5 – 15 років нижче, ніж у більшості країн Європи. Для більшості країн притаманне від’ємне сальдо міграцій.
Острівні країни Океанії відчувають дефіцит трудових ресурсів. Залучення емігрантів (як одного з чинників розвитку виробництва), грошових переказів і грошової допомоги інших держав (фінансових трансфертів) вітаються урядами держав. У більшості країн Океанії частка економічно активного населення порівняно невелика. Вона найбільша в Науру, на острові Гуам, у Новій Каледонії. Серед жінок частка економічно активного населення набагато менша, ніж серед чоловіків.
Населення складається з корінних та прибулих народів. У більшості країн до 90% населення становлять корінні жителі островів: папуаси (Папуа-Нова Гвінея), меланезійці (Фіджі, Соломонові Острови, Вануату), канаки (Нова Каледонія), мікронезійці (Науру, Федеративні Штати Мікронезії, Маршаллові Острови), полінезійці (Французька Полінезія, Західне та Американське Самоа, Острови Кука). Прибуле населення там представлене американцями США, французами, фіджі-індійцями.
Види господарської діяльності, що визначають міжнародну спеціалізацію країн. Економічна відсталість острівних країн Океанії безпосередньо пов’язана з тим, що до 80% усього працездатного населення зайнято в натуральному та напівнатуральному господарстві. Незважаючи на те, що в традиційному секторі економіки вирощують і товарні культури, основні потреби сільського населення забезпечують традиційні види місцевого продовольства: хлібне дерево, батат, таро, ямс, банани тощо. Фінансовий вплив на розвиток регіону мають компанії Австралії, Японії, США, Франції.
Для країн, в яких розвідано поклади корисних копалин, характерна добувна промисловість. В окремих країнах розвинуто лісозаготівлю та лісовий промисел. Традиційно зберігаються кустарні промисли та ремесла.
В останні десятиліття в регіоні зростає роль окремих складових третинного сектору економіки. Передусім це міжнародний туризм. Крім того, жителі деяких держав і залежних територій зайняті обслуговуванням військово-морських та військовоповітряних баз США та Франції.
Промисловий розвиток острівних країн стримується нестачею енергоносіїв. Постачання електроенергії підприємствам у багатьох країнах здійснюється дрібними тепловими станціями і різного роду енергоустановками, оскільки переважна частина їх працює на привізній сировині. Лише деякі острови мають можливості для виробництва гідроенергії, наприклад у Папуа-Новій Гвінеї. Проте будівництво гідроелектростанцій там утруднено через нестачу фінансових коштів і технічного досвіду. Проектується будівництво комплексу гідроелектростанцій за технічного сприяння Австралії та Японії.
Використання ресурсів океану. Більшість країн спеціалізуються на вилові морської риби та її експорті в замороженому стані. У деяких країнах (Фіджі, Науру, Самоа) працюють рибопереробні заводи, що виробляють на експорт рибні консерви. Найбільш популярним є промисел тунця. Окрім риби ведеться промисел креветок, омарів, крабів.
У Кірибаті та Маршаллових Островах є морські ферми з розведення їстівного молюска тридакни. В окремих країнах розвинутий промисел перлин, а також існують ферми з їх штучного вирощування (Тонга, Острови Кука, Маршаллові Острови, Французька Полінезія). Ціна перлини зазвичай пропорційна її масі чи розміру. Заняттям населення деяких країн (Французька Полінезія, Острови Кука) є видобування перламутрових черепашок, з яких виготовляють сувеніри для туристів.
Сільське господарство. У більшості країн основу економіки становлять натуральні або напівнатуральні селянські господарства жителів островів, де вирощують для власних потреб тропічні овочі та фрукти, розводять домашню птицю та худобу. Лише незначна частина виробленої продукції йде на продаж. У багатьох країнах існують також великі приватні плантаційні господарства, на яких використовують найману дешеву робочу силу й вирощують екзотичні культури, що йдуть на експорт.
Головною сільськогосподарською культурою тихоокеанських островів є кокосова пальма, а товарною – копра. Її виробляють з маслянистого ендосперму горіхів кокосової пальми й широко використовують у харчовій промисловості. Копру та кокосові горіхи експортують більшість країн Океанії.
У багатьох країнах вирощують на експорт тропічні овочі та фрукти. Найбільший спектр їх культивують у країнах Мікронезії. Там відомі банани, ананаси, папая, хлібне дерево, кавуни, томати, баклажани тощо. У ряді країн вирощують бульбоплідні культури. Окрім картоплі до них належать місцеві традиційні коренеплоди; їх не лише вживають у їжу, а й використовують у виробництві крохмалю, борошна, спирту, цукру. Це ямс, таро, маніок, батат. Ряд країн славляться прянощами. Стручковий та червоний перець вирощують на Маршаллових Островах, ваніль – у Французькій Полінезії, імбир та чорний перець – у Тонга.
Деякі сільськогосподарські культури було завезено на острови Океанії за часів їх колонізації. Їх вирощують до-нині. Продукція тваринництва має переважний попит на внутрішніх ринках країн. Здебільшого розводять свиней, кіз, курей, велику рогату худобу. Деякі країни експортують м’ясні консерви (Вануату). У Федеративних Штатах Мікронезії та Французькій Полінезії (острови Туамоту) традиційно розводять собак на м’ясо. З метою продажу іноземним туристам одержують мед на острові Піткерн.
Видобування мінеральних ресурсів. У ряді острівних країн Океанії, переважно в Меланезії, розвинута добувна промисловість, продукція якої спрямована на експорт. Вона контролюється капіталом США, Франції, Великої Британії, Японії, Австралії.
Найбільш різноманітною є добувна промисловість Папуа-Нової Гвінеї. 38% ВВП країни забезпечує видобуток золота, срібла, платини, міді, нікелю, молібдену, нафти та природного газу. Розробками рудної сировини відома Нова Каледонія. Там ведуться розробки нікелевих та залізних руд. Протягом останнього півстоліття видобувають марганцеву руду в Вануату. У результаті хижацького використання мінеральних багатств острівних країн Океанії за часів колоніалізму деякі з корисних копалин виснажено або перебувають на межі повного виснаження. Так, повністю виснажено запаси фосфоритів у Кірибаті, які в минулому давали 85% вартості експорту країни. Вапнякова поверхня острова Науру була вкрита потужною товщею фосфоритів, що сформувалися, ймовірно, з екскрементів морських птахів. За понад сто років експлуатації їх запаси майже вичерпано, і країна залишилася без головного фінансового джерела. Донині ведеться видобування фосфоритів на Соломонових Островах.
Сфера послуг. Останнім часом у регіоні зростає роль окремих складових третинного сектору економіки. Передусім це туризм. У зв’язку з особливостями природних умов острівні країни Океанії відомі оздоровчим, пригодницьким та екзотичним туризмом. На туристів очікують дайвінг (підводне плавання), кайтсерфер, віндсерфінг, парасейлінг, спортивна риболовля, яхтинг. Туристичними країнами є острів Гуам (США), Маршаллові Острови, Тонга, Північні Маріанські острови (США), Фіджі. Відвідують тихоокеанські острови переважно туристи з Нової Зеландії, Австралії, Японії, США. Чверть ВВП туризм приносить Французькій Полінезії. Там розташовано понад десять острівних курортів. Найбільш відомими з них є острови Таїті та Бора-Бора.
Джерелом прибутків деяких країн в останні роки став продаж ліцензій на право вилову риби в їх морських економічних зонах. У такий спосіб одержують прибутки Кірибаті, Маршаллові Острови, Тонга, Тувалу.
Острів Піткерн – це єдина заморська територія Великої Британії у Тихому океані. Основна стаття прибутків – продаж колекційних поштових марок і продукції кустарного виробництва суднам, курс яких лежить з Великої Британії до Нової Зеландії через Панамський канал. З 1988 р. на островах карбуються колекційні монети. Важливим джерелом поповнення бюджету Кірибаті є також друк поштових марок, що цікавлять філателістів усього світу
Розташування військових баз іноземних держав. Жителі деяких островів зайняті обслуговуванням військово-морських та військово-повітряних баз США (острів Гуам, атол Вейк) та Франції (атол Муруроа у Французькій Полінезії). На цих територіях навіть не розвинуто сільське господарство. Харчові продукти привізні. Місцями випробовування ядерної зброї США та Франції слугують окремі острови в акваторії Маршаллових Островів, Кірибаті, Французької Полінезії
Зовнішні економічні зв’язки. У багатьох країнах імпорт у декілька разів перевищує експорт.
Основними статтями експорту країн є копра, тропічні овочі та фрукти, морожена та консервована риба, морепродукти, цукор з тростини, мінеральні ресурси, деревина та лісоматеріали, ремісничі вироби.
В імпорті переважають продовольчі та промислові товари, транспортні засоби, енергоносії, хімікати. В окремі країни (Науру) завозять питну воду.
Основними торговельними партнерами острівних країн Океанії є Австралія, Нова Зеландія, Китай, Японія, Республіка Корея, країни Південно-Східної Азії. Для країн Мікронезії традиційно важливими залишаються економічні зв’язки із США. У національних економіках країн «працюють» інвестиції австралійського, японського та американського капіталу. Французькі заморські володіння одержують фінансові субсидії від своєї метрополії. Роль держави в економіці країн Океанії постійно зростає. Особливу увагу уряди приділяють зменшенню залежності країн від іноземного фінансування. Актуальною проблемою є зменшення диспропорцій між виробництвом матеріальних благ та їх перерозподілом і споживанням, між експортом та імпортом країн.
Головна 
