Для сільськогосподарського використання придатні лише 12 % земель країни. Вироблена аграрна продукція задовольняє лише половину потреб японців у продовольстві.
Основа сільського господарства Японії — рослинництво. Головна культура — рис. Його вирощують у всіх сільськогосподарських районах, окрім північної і східної частин острова Хоккайдо. На півдні Японії отримують по три врожаї на рік. Урожайність рису — одна з найвищих у світі (майже 70 ц/га), але загальні його збори не покривають і половини потреб країни у цій головній продовольчій культурі. Також у країні поширені посіви пшениці, жита, овочів.
Особливе місце займає вирощування чайних кущів. Їх висаджують переважно на схилах і терасах на периферії великих міських агломерацій. Набуло поширення городництво і садівництво дачного типу.
Тваринництво в Японії історично розвинене слабо. Воно не задовольняє повністю потреби країни у жодному із видів продукції, тому її імпортують. Переважно розвивається стійлове утримання свиней та індустріальне птахівництво. Більшу частину кормів закуповують за кордоном.
Великого значення набули рибальство і рибництво. За обсягом споживання риби та морепродуктів (67 кг на рік/особа) Японія посідає друге місце у світі, поступаючись лише Ісландії. Більшість риби виловлюють у виключній економічній зоні країни. Майже половину всієї риби і морепродуктів імпортують з країн Тихого океану.
Інтенсивне рибальство і традиційно значне споживання риби та морепродуктів зумовили розвиток марикультури на мілководді. Особливе місце посідає розведення молюсків із перлинами у річковій і морській воді. Більшість ювелірних перлин Японії вирощено саме в її територіальних водах.
Розвинене в Японії і квітникарство, особливо вирощування хризантем, серед яких є навіть їстівні види (з них готують салати).
Вторинний сектор економіки
показник ВВП Японії, за даними МВФ (трлн дол.)
структура ВВП Японії, за даними Світового банку (%)
Більшість промислового потенціалу Японії зосереджено у великих портово-промислових комплексах. Показовим є розвиток нафтохімічного і металургійного виробництва. Відповідну продукцію майже повністю виготовляють з імпортної сировини на підприємствах у портово-промислових комплексах Токіо-Йокогамського, Нагойського й Осаксько-Кобського промислових районах.
Електроенергетика. За загальним виробництвом електроенергії Японії посідає 5-те місце у світі, а в Азії поступається лише Китаю та Індії. Основу електроенергетики становлять теплові електростанції (ТЕС), що виробляють 87 % електроенергії. На 90% Японія залежить від імпортних енергоносіїв. Більш ніж по 40% енергобалансу ТЕС припадає на імпортні газ та вугілля, близько 14% - на привізну нафту.
Оскільки країна значною мірою залежить від імпортного палива, з 70-х рр. XX ст. атомна енергетика була національним стратегічним пріоритетом. До катастрофи на АЕС «Фукусіма», що сталася внаслідок землетрусу в 2011 р., Японія мала 17 АЕС, на яких діяли 54 атомних реактори й виробляли 26,9% електроенергії. Після аварії в Японії посилився антиядерний рух. Під його тиском за три наступні роки роботу усіх АЕС було призупинено.
Гідроенергопотенціал японських річок уже використаний на 84%. Незважаючи на це, частка гідроенергетики в енергобалансі країни становить лише 7,7%. Велика гідроенергетика - традиційне для Японії джерело енергії. Міні-ГЕС просуваються вглиб країни: від великих річок до малих і струмків.
ВЯпонії був запроваджений закон про обов'язкове використання відновлювальних джерел енергії (ВДЕ), які нині дають 3,2% електроенергії.
Біоенергетика є найбільш перспективним з-поміж нових видів енергії в Японії. До 20% біопалива, що його одержують з відходів цукрової тростини, лісу, будівельного сміття або внаслідок переробки водоростей, використовує японський транспорт, що зменшує викиди вуглекислого газу в атмосферу. В Японії є технології з виробництва газу метану з органічних відходів і стічних вод. Його застосовують у кухонних плитах та для виробництва електроенергії. Ще одним напрямом японської біоенергетики є спалювання побутового сміття та промислових відходів.
В Японії зростає потужність вітрової енергетики. 1/7 частина території країни розташована в зоні вітру з достатньою швидкістю для встановлення вітрових турбін. Якщо забудувати усі ці території вітровими установками, то вони покриють 20% річних потреб Японії в енергії.
структура електроенергетики Японії до і після «Фукусіми»
Сонячну енергію в Японію використовують за двома напрямами: фотогальванічна та сонячна термальна енергетика. Перша з них є візитівкою країни на світовому ринку відновлюваної енергетики. Фотогальванічні елементи дають змогу перетворювати сонячне світло безпосередньо в електричну енергію. В країні концентрується їх понад третину від світових. Сонячні термальні системи застосовують для обігрівання домашніх господарств, лікарень, гарячого водопостачання та виробничих процесів у харчовій та текстильній промисловості, де потрібна гаряча вода. Такі системи часто вмонтовують у дахи будинків.
Геотермальна енергетика в Японії використовується давно для опалення приватних будинків, шкіл, лікарень та інших громадських установ. В країні існує 4 геотермальні поля із 37 світових, а також низка підземних гарячих джерел і вулканів. Однак через високу собівартість ГеоЕС подальші розробки в цьому напрямі просуваються повільно, а фінансування скорочується. Найбільш перспективною в країні вважається мала геотермальна енергетика.
Металургійні виробництва. Металургійні виробництва Японії належать до найпотужніших у світі, хоча працюють цілком на імпортній сировині. Сама Японія є одним з найбільш потужних споживачів чорних та кольорових металів у світі. Країна частково споживає метали власного виробництва, а частково імпортує.
Чорна металургія хоча й є одним із давніх промислових виробництв країни, вирізняється високим рівнем використання новітніх технологій та екологічністю: 70% виробництва сталі припадає на кисневі конвертори, а решта 30% - на електродугові печі. Комбінати оснащено найновітнішим обладнанням, значно кращим, ніж у США та країнах Європи. На них найвищий рівень автоматизації. На початку 90-х рр. XX ст. Японія стала світовим лідером за виплавкою сталі та її великим експортером. Але з 1996 р. вона міцно утримує 2-ге місце, поступившись першістю Китаю. Основними напрямками експорту японського металу є США, країни Південно-Східної Азії та Китай. Експерти визнали Японію головним постачальником на світовий ринок металопрокату для потреб суднобудування.
Для японської чорної металургії характерний дуже високий рівень її територіальної концентрації. Майже всі провідні центри зосереджено на східному березі острова Хонсю. Розміщення комбінатів поблизу або безпосередньо у великих містах зумовлене споживчим чинником: підприємствами машинобудування - значними споживачами сталі.
Значно реорганізовано японську кольорову металургію, що стрімко розвивається у зв'язку зі зростанням попиту на її продукцію в літако- та ракетобудуванні, електроніці. Розвиваються виробництва міді, свинцю, цинку, алюмінію, нікелю, титану. Переробні підприємства розміщуються практично в усіх провідних центрах Тихоокеанського промислового поясу. Багато старих заводів кольорової металургії взагалі припинили своє існування. Найбрудніші виробництва з первинної плавки металів було розміщено в країнах, що розвиваються.
Японія - великий переробник руд рідкісних металів (кадмію, селену, телуру, індію, германію, талію, ренію). їх добувають під час утилізації промислових відходів.
Машинобудування. Країна дає 15% світового виробництва машин кількох тисяч найменувань. Експорт машин у 9 разів перевищує їх імпорт. Широко застосовується роботизація підприємств. Нині японське машинобудування являє собою поєднання старих, нових і новітніх виробництв, серед яких найбільше значення мають автомобілебудування, електроніка, верстатобудування, робототехніка та суднобудування.
Японія є одним зі світових лідерів з виробництва автомобілів. Країна випускає близько 10 % автомобілів світу, поступаючись лише Китаю. 3/4 з усіх складених автомобілів легкові, решта - вантажні. Крім того, виробляються мотоцикли, скутери, велосипеди. В Японії автомобільний сегмент ринку поділений між 11 компаніями. Найвідоміші серед них Toyota, Mitsubishi, Nissan, Honda, Mazda та Suzuki.
центри автомобілебудування Японії
Японія випускає найбільш екологічно чисті автомобілі. Проте країні важко конкурувати в галузі автомобілебудування з новими індустріальним країнами та навіть США, в яких зарплата робітників є значно нижчою. Через це виникла тенденція завозити в Японію японські автомобілі, що їх зібрано за кордоном на дочірніх підприємствах.
місце Японії за виробництвом автомобілів
До числа новітніх, найбільш наукомістких японських виробництв належать електронна промисловість. За її масштабами Японія поступається лише США, а за обсягом експорту посідає 1-ше місце в світі. Електроніка в країні вирізняється високим ступенем монополізації: в ній діють такі великі компанії, як «Мацусіта», «Хітачі», «Тошиба», «Соні». Раніше країна була відома на світовому ринку переважно побутовою електронікою, особливо аудіо- та відеоапаратурою. Згодом перейшла на випуск складнішої продукції, зокрема персональних комп'ютерів. Країна також випускає обладнання для обслуговування торговельних закладів і готелів; контрольну апаратуру для залізниць, автотранспорту та метрополітену; машини для моніторингу стану навколишнього середовища; медичну апаратуру; електронні навчальні системи.
Щодо японського верстатобудування та робототехніки, то міжнародною спеціалізацією країни у цій сфері є верстати з числовим програмовим управлінням, а рівних країні у складанні промислових роботів немає у світі.
Серед традиційних виробництв японського машинобудування відоме в світі суднобудування. Із середини XX ст. Японія утримувала в ньому світову першість. У країні складають кожне четверте морське судно в світі. Підприємства машинобудування розміщені у багатьох містах. Кожне з них є багатопрофільним. У суднобудуванні виділяються Йокогама, Кобе, Куре та Нагасакі.
Хімічне виробництво. Японія входить до трійки світових лідерів разом з Китаєм та США за обсягом продукції хімічних виробництв. Приділяється увага розробці екологічно чистих, енерго- і ресурсозбережувальних технологій. Три чверті виготовленої хімічної продукція експортують до інших країн Азії, по 10% - до країн Європи та Північної Америки. Основу експорту становлять синтетичний каучук, хімічні волокна, пластмаси, фармацевтика, ароматичні вуглеводні, органічні та неорганічні сполуки. У сучасних умовах багато уваги приділяється розвитку виробництва вуглецевих волокон і композитних матеріалів для атомної та авіаційної промисловості. Найбільшими центрами хімічної промисловості є морські порти Кавасакі, Йокогама, Токіо, Наґоя.
економічна карта Японії
Третинний сектор економіки
Основні чинники, які забезпечили Японії економічні успіхи, — це:
ретельно зважена національна стратегія економічного розвитку;
широке запозичення науково-технічних досягнень інших розвинених країн;
порівняно низькі витрати на оборону;
інтенсивна праця японців
Японія однією з перших у світі зробила крок у постіндустріальну епоху, ставши стрімко розвивати третинний сектор економіки. Особливо у світі визнані успіхи Японії в банківській сфері, торгівлі, наданні ділових послуг, транспорті, туризмі, освіті й охороні здоров’я. Сучасна банківська система Японії є однією з найпотужніших і найрозвинутіших у світі.
На весь світ відомі досягнення японської науки, яка займає передові позиції у сфері нових технологій. В країні створена ціла система «технополісів» з метою виробництва конкурентоздатної наукоємної продукції для світового ринку і поширення нових технологій серед місцевих фірм. Найбільший такий технопарк «Цукуба» розташований біля Токіо та об’єднує 47 науково-дослідних організацій, у яких працює 40 % усіх учених, зосереджених у державному секторі Японії. Технополіси та технопарки з’явилися в різних частинах країни, але найбільше їх на острові Кюсю, який навіть стали називати «Кремнієвим островом». На півдні Кюсю в місті Кагосіма діє космічний центр, а на розташованому поруч острові Танегасімо — космодром.
Великі фінансово-промислові групи на чолі з японськими банками здійснюють великомасштабні промислові інвестиції по всьому світу. Токійська фондова біржа є найбільшою в Азії. Фінансово-банківська система Японії — одна з найпотужніших у світі. Її опорним каркасом є великі банківські угруповання Mitsubishi UFJ (Міцубісі), Sumitomo Mitsui (Сумітомо Міцуї), Mizuho (Мідзухо). Їх доповнюють десятки так званих мережевих і регіональних банків. З ними тісно взаємодіють галузеві корпоративні угруповання (кейрецу). У результаті перехресного володіння акціонерним капіталом вся система управління економікою держави набуває рис єдиного фінансово-корпоративного комплексу. Вона суттєво відмінна від організації господарства в інших економічно розвинених країнах.
Японія має сучасну розвинену транспортну мережу. Практично всі внутрішні перевезення забезпечуються автомобільним, залізничним і морським каботажним транспортом, а зовнішні вантажні - винятково морським, пасажирські - повітряним транспортом, а трубопровідного і річкового транспорту немає. Є мережа високошвидкісних залізниць «Сінкансен» («лінія нової колії»). Ця лінія з’єднала між собою Токіо, Нагою і Осаку, що утворюють разом мегалополіс Токайдо (швидкість руху потягів досягає 250-300 км/год).
швидкісні магістралі Японії
Діють і швидкісні автомагістралі.
Для острівної Японії першорядне значення має морський транспорт; за технічним оснащенням японський флот — найсучасніший у світі й забезпечує зовнішньоторговельні зв’язки країни. Порти Тіба, Нагоя, Йокогама, Осака, Кітакюсю належать до найбільших у світі.
Повітряний транспорт слугує не тільки для подорожей за кордон, а й для сполучення всередині країни. Головні «повітряні ворота» країни - Токійський аеропорт, який за пасажирообігом став третім аеропортом Азії (79 млн пасажирів).
Туризм у Японії став загальнонаціональною справою. До країни 2016 р. приїхало 24 млн туристів - представників ділового й інженерного світу, шанувальників природної та історико-культурної екзотики. Вони ознайомлюються з новітніми технологіями, різноманітними виробництвами у різних галузях промисловості. Проте більшість туристів Японія приваблює своєю неповторною природою, етноконфесійною своєрідністю, історико-культурними пам’ятками.
Просторова організація господарства
Основні виробничі потужності Японії розташовані доволі компактно, а їхні взаємозв’язки забезпечуються розвиненою мережею комунікацій. Великими центрами територіальної структури господарства є Токіо, Осака, Нагоя, Фукуока, Хіросіма, Саппоро, Сендай. Токіо й Осака виконують економічні та політичні функції в масштабах держави. У межах Тихоокеанського промислового поясу, територія якого становить 25 % площі країни, виробляється 75 % промислової продукції Агломерації Кейхін (Токіо — Йокогама), Хансін (Осака, Кобе, Кіото), Тюкьо (Нагоя) є зосередженням наукомістких виробництв.
Економічні зв’язки Японії
Надзвичайно важливими для Японії є зовнішні економічні зв’язки, особливо торгівля. Економіка країни майже повністю залежить від ввезення промислової сировини, руд, палива. За рахунок імпорту Японія забезпечує потреби в нафті, природному газі, вугіллі, залізній руді, бокситах, натуральному каучуку, бавовні, вовні тощо.
Основу експорту Японії складає продукція машинобудування, чорної металургії та хімічної промисловості. Важливу роль країна відіграє в міжнародному обміні технологіями. Останнім часом зовнішньоекономічна діяльність Японії переорієнтовується з експорту товарів на експорт капіталів та довгострокові інвестиції. Японські капіталовкладення мають значний вплив на економічний розвиток країн Азії.
Основними торговельними партнерами є США, Китай, Південна Корея, Таїланд, Австралія.
Головна 
