УРОК №25. СУБРЕГІОНИ АЗІЇ.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ "СУБРЕГІОНИ АЗІЇ"

субрегіони Азії

ЗАХІДНА АЗІЯ. 

Цей субрегіон охоплює країни Середнього Сходу та Кавказу (Азербайджан, Вірменія, Грузія). Середньосхідні країни розташовані на півостровах Аравійському та Мала Азія (Анатолія), в районі простягання Передньоазіайських нагір'їв і Сирійсько-Палестинських хребтів та в долинах річок Тигр і Євфрат. Вигідність економіко-географічного розташування країн Кавказу, що лежать між Чорним та Каспійським морями, визначають зручні виходи до Східної Європи та Центральної Азії. Західна Азія є осередком зародження історії людства. Там утворилися перші відомі держави, винайдено алфавіт, освоєно зрошувальне рільництво. Там виникли світові релігії — християнство, іслам, іудаїзм. Через західноазійські терени віддавна пролягали шляхи між Центральною Азією та Європою.

Нині це один із найбільш суперечливих, геополітично нестабільних, економічно не однорідних субрегіонів світу. Його суспільний розвиток упродовж десятиліть визначали три основні чинники: нафта, провідна роль держави в економіці та етнічні й релігійні конфлікти. Конфліктними лініями є, зокрема, арабо-ізраїльське протистояння низки арабських країн (Сирія, Йорданія, Ліван, Палестина й ін.) та Ізраїлю; проблема курдів у Туреччині, Сирії та Іраку; релігійні протистояння в Іраку; політична суперечність Ірану та країн Заходу та ін. Країни Середнього Сходу чи не найбільше у світі страждають від різних форм тероризму. В геополітичному аспекті його часто називають «світовим перехрестям» і додають, що там завжди «...пахне порохом і нафтою.». Західна Азія є об’єктом геополітичних інтересів розвинених країн світу, зокрема США, Росії, ЄС як один із провідних світових постачальників нафти і осередок походження потужних міграційних потоків.

«Арабська весна»

Останніми роками ситуація на Середньому Сході загострилася через події «Арабської весни». У Сирії вони вилилися у довготривалий конфлікт, а поява так званої Ісламської держави на території Сирії та Іраку ще більше її загострила.

Не однорідними є й політико-географічні риси субрегіону: мають місце як монархічні, так і республіканські форми державного правління. Прикладами монархій абсолютних є Саудівська Аравія (теократична), Оман; конституційних — Об’єднані Арабські Емірати; республік — Ізраїль, Сирія, Іран, Азербайджан, Вірменія, Грузія. Поступово до традиційних для регіону авторитарних форм організації суспільства долучаються демократичні норми Заходу. Найтісніші зв’язки з Європою підтримує Туреччина, яка й нині має статус країни — кандидата на вступ до ЄС.

ЦЕНТРАЛЬНА АЗІЯ. 

Це величезний за площею субрегіон у центрі Євразії. Його степова частина від Монголії до Казахстану (і далі — до степів Причорномор’я) була цариною кочових народів. А на півдні долини річок і оазиси віддавна були осередками зрошувального рільництва, що поєднувалося з пасовищним тваринництвом у навколишніх горах. Там відчутним був опосередкований цивілізаційний вплив із заходу (Хорезм, Согдіана, Ферганська долина та ін.) або зі сходу (Сінцзян, Тибет). Останні 2 тис. років східна частина субрегіону була під контролем Китаю та Монголії. Гірські хребти Саян, Алтаю, Тянь-Шаню і Паміру були природним рубежем між східною та західною частинами субрегіону; щоправда, час від часу його долали, рухаючись на захід, степові народи — гуни, авари, монголи та ін. Західна частина Центральної Азії перебувала під впливами Перської імперії, Арабського халіфату, за часів якого там поширився іслам.

У ХІІІ ст. Центральну Азію було переділено між спадковими володіннями родичів Чингізхана. Південну її частину об’єднав у складі своєї імперії Тамерлан і почав розширювати за рахунок сусідів, але після смерті правителя вона розпалася. У степовій частині субрегіону на початку XVI ст. виникло Казахське ханство. Водночас об’єднання узбецьких племен оволоділо межиріччям Амудар’ї та Сирдар’ї, Хорезмом, населеною таджиками Східною Бухарою. Поступово етнічна назва узбек передалася тюркомовній народності, що жила в межиріччі.

Приєднання земель Центральної Азії до Російської імперії зайняло понад півтори сотні років і закінчилось лише наприкінці ХІХ ст. Мало місце добровільне приєднання окремих територій, але у більшості випадків землі «приєднувалися» до Росії лише після бойових дій проти місцевих ханів та емірів. Революція в Росії 1917 р. сприяла розгортанню національно-визвольної боротьби народів Центральної Азії. Однак відновити втрачену державність поталанило тільки після розпаду СРСР: Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Таджикистан і Туркменистан, що з’явилися на політичній карті в 1920-ті рр. у складі СРСР, стали незалежними державами лише в 1991 р.

ПІВДЕННА АЗІЯ. 

Субрегіон охоплює країни, що розташовані на південь від Гімалаїв та на сусідніх островах в Індійському океані. Південна Азія має центральне розташування в басейні Індійського океану, поруч пролягають важливі транзитні шляхи з Європи та Середнього Сходу до Східної Азії та Австралії. На півночі субрегіону країни мають суходільні кордони з Китаєм, що пролягають Головним Гімалайським хребтом і є майже непрохідними та досі не демаркованими. Південноазійським країнам притаманна значна історична спільність. У II тис. до н. е. з Причорномор’я через територію Центральної Азії до Індостану переселилися арійські племена. Просуваючись у глиб півострова, вони або асимілювали, або витрутили на південь дравідійські племена. Тому й нині майже все населення Бангладеш, Пакистану, Мальдів, більшість жителів Індії, Шрі-Ланки та Непалу є представниками індоарійської (гіндустанці, бенгалі, біхарці, Пенджабі, маратхі й ін.) та іранської (пуштуни, белуджі) груп індоєвропейської мовної сім’ї. Тільки на півдні Індії та півночі Шрі-Ланки переважають представники дравідської мовної сім’ї (таміли і телугу).

Державна мова

У Південній Азії налічують понад 500 етносів, представники яких розмовляють різними мовами, тому дуже важливим для країн є впровадження державної мови. Так, в Індії — це літературна гінді (офіційний статус також мають англійська і санскрит — «мертва» мова давніх), Пакистані — урду, Шрі-Ланці — тамілі та сингальська.

У докапіталістичний період у Південній Азії існували численні феодальні держави, які мали відносно високі для свого часу рівні суспільно-економічного розвитку. Від VI ст. до н. е. на Індо-Гангській рівнині почали формуватися перші арійські держави. Тоді ж зародився буддизм, що став державною релігією. У III—V ст. на Індостані почалося витручення буддизму індуїзмом. Із VIII ст. до субрегіону почав проникати іслам, що з часом став поширеним у долині Інду, дельті Гангу і Брахмапутри, Кашмірі. Від ХІ ст. Південна Азія стала об’єктом завоювань сусідніх тюркських правителів: імперія Великих Моголів охоплювала землі сучасних Афганістану, Індії, Пакистану та Бангладеш і проіснувала до приходу британських колонізаторів у ХІХ ст. Саме внаслідок розпаду цієї імперії стала можливою європейська колонізація порівняно розвинених на той час територій.

Протягом ХІХ ст. Велика Британія створила у Південній Азії своє найбільше колоніальне володіння — перлину Британської колоніальної імперії, яке охоплювало території нинішніх Індії, Пакистану, Бангладеш, М’янми (тоді Бірма), Шрі-Ланки. Після Другої світової війни Британія вимушена була надати незалежність своїм колоніям. Територіальне розмежування незалежних держав породило прикордонні суперечки. Деякі з них, як-от проблему Кашміру, переділеного між Індією, Пакистаном і Китаєм, не вирішено й досі. Залишаються неврегульованими проблеми делімітації кордону між Індією та Китаєм.

ПІВДЕННО-СХІДНА АЗІЯ. 

Субрегіон охоплює півострівну окраїну Євразії, обмежену на півночі й заході кордонами відповідно Китаю та Індії, та численні острови Зондського архіпелагу між Азією та Австралією. Стратегічне розташування на перетині міжцивілізаційних комунікацій перетворило Південно-Східну Азію на арену численних суперечок за сфери впливу між геополітичними силами як із сусідніх, так і з віддалених держав. Ці території, через які пролягали торговельні шляхи з Європи та Середнього Сходу до Далекого Сходу, периферійні щодо Індії та Китаю, з давніх-давен були осередком імміграції та об’єктом захоплення. Індійським океаном туди потрапляли арабські та індійські торговці, з Північного Сходу прибували китайські поселенці. З ХVI ст. в субрегіоні з’явилися європейці, а згодом, у ХХ ст., — американці та японці. У Південно-Східній Азії були колонії Португалії, Голландії, Великої Британії, Франції, Іспанії, а японці тимчасово окупували території під час Другої світової війни. Іноземне втручання й розташування між двома найбільшими азійськими державами (Індією та Китаєм) вплинуло на сучасну політичну географію субрегіону.

Рекорди світу

Площа Південно-Східної Азії становить 4,5 млн км. Її розподілено майже порівно між її материковою півострівною частиною та островами.

Звільнення країн Південно-Східної Азії від колоніальної залежності супроводжувалося «брудними» війнами і внутрішніми соціальними конфліктами, деякі з яких і досі врегульовані неповністю та час від часу даються взнаки. «Гарячими точками» є території, на яких постійно точиться партизанська війна на Філіппінах; «золотий трикутник» на стику Китаю, Лаосу та М’янми, що його контролює наркомафія. Конфліктність субрегіону посилює й система морських кордонів в акваторіях морів, прилеглих до східного узбережжя Азії.

СХІДНА АЗІЯ. 

Країни Східної Азії — ядро Азійсько-Тихоокеанського регіону, який охоплює Південну, Південно-Східну Азію, Австралію та Океанію. Це — субрегіон древніх цивілізацій, країни якого наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст. вступили в стадію відродження. Найголовнішим його наслідком стало перетворення так званого Далекосхідного трикутника (Японія — Китай — Південна Корея) на один із основних світових осередків сили. Зростання ВВП цих країн, випереджувальний розвиток виробництв на основі високих технологій, формування сучасних науково-виробничих комплексів, потужних фінансово-банківських систем (банки Китаю та Японії — серед лідерів світового фінансового бізнесу) супроводжувалися розвитком зовнішньоторговельних зв’язків з країнами світу, зростанням культурного впливу та їхніх зовнішньополітичних амбіцій. Нині на роль регіональних лідерів претендують дві країни — Китай і Японія. Важливими чинниками зростання для них є не тільки сучасний потужний економічний потенціал (за показником ВВП відповідно друге і третє місця у світі), а й поєднання його зі світовими досягненнями науки і культури та глибокими місцевими культурно-історичними традиціями, становлення яких вимірюється тисячоліттями.

У Східній Азії є декілька осередків геополітичних протистоянь. Найдраматичніша ситуація на Корейському півострові — між КНДР з її нарощуванням ядерного потенціалу та Республікою Корея. Неврегульованою історичною спадщиною є відносини Китаю і Тайваню. Залишається нерозв’язаною між Японією та Росією проблема спірної частини Курильських островів. Китай має територіальні суперечки з В’єтнамом та іншими державами уздовж свого кордону. З претензіями на належність низки островів та розмежування морських кордонів виступають Японія, Південна Корея, Китай, Тайвань та ін.

Статус Тайваню

Тайвань — острів у Тихому океані у Східній Азії. Офіційна назва держави на о. Тайвань — Китайська Республіка. Не плутати з КНР — Китайською Народною Республікою, уряд якої претендує на володіння островом і вважає його своєю провінцією.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ. 

Помітну роль в організації політичного та економічного життя в Азії відіграють міжнародні організації, зокрема міжнародна організація АСЕАН, яка об’єднує 10 країн. Це найбільш впливову асоціацію було створено в 1967 р. з метою прискорення економічного розвитку та соціального прогресу країн-учасниць, захисту миру та стабільності в Азії. За регіональний успіх у досягненні мети та глобальний вплив АСЕАН визнано однією з найуспішніших і найбільш впливових організацій у світі. Нині вона є центральним елементом політичної, економічної, соціальної та культурної архітектури всього Азійсько-Тихоокеанського регіону.

АСЕАН — від англ. ASEAN — Association of South East Asian Nations — Асоціація держав Південно-Східної Азії.

Найбільш активною міжнародною організацією у мусульманському світі Середнього Сходу є Ліга арабських держав — регіональне угруповання, що об’єднує 22 країни Західної Азії та Північної Африки (12 з яких, купно з Палестиною, — азійські країни) зі штаб-квартирою в Каїрі (Єгипет). Заснована в 1945 р., організація передбачає координацію дій країн-учасниць у політичній, військовій та економічній сферах. Її статут забороняє використання сили як засобу врегулювання конфліктів та декларує визнання суверенітету й незалежності всіх країн регіону, повагу до їхньої територіальної цілісності. При Лізі діє низка міжнародних організацій, зокрема Арабський валютний фонд.

герб АСЕАН

герб Ліги арабських держав